У співвідношенні цих норм виражається єдність і диференціація трудового права. Принцип єдності виявляється в загальних нормах, а диференціація - в спеціальних. Загальні норми обов'язкові для всіх власників або уповноважених ними органів, їх може бути змінено тільки у сторону поліпшення становища працівників порівняно з чинним законодавством. Спеціальні норми конкретизують загальні, доповнюють їх, а в деяких випадках встановлюють вилучення із загальних норм. Спеціальні норми закріплені у соціально - партнерських актах-угодах на всіх рівнях і колективному договорі, а також у локальних нормативно - правових актах. Причому, їх кількість у даних актах постійно зростає.

Диференціація проводиться шляхом включення в законодавчі акти про працю спеціальних положень, які відносяться лише до окремої категорії працівників, а також шляхом виключення можливості застосування окремих норм загального законодавства про працю до окремих категорій працівників.

Диференціація дозволяє досягти більшого рівня відповідності норм трудового права трудовим відносинам. Стає можливим вирівняти соціальне становище тих категорій працівників, які з різних причин опинились у соціально обмеженому стані.

Диференціація виявляється у встановленні особливостей прийому і звільнення окремих категорій працівників, регулювання робочого часу і часу відпочинку, пільг і переваг в оплаті праці, додаткових підстав припинення трудового договору, посиленні дисциплінарної і матеріальної відповідальності та в інших особливостях.

Законодавство України використовує різні критерії диференціації правового регулювання праці. Це ставлення працівника до майна підприємства, установи, організації; національна належність засобів виробництва; належність підприємства до державної форми власності; суспільна значущість трудової функції, що виконується працівником; особливі природні географічні і геологічні умови; умови підвищеного ризику для здоров'я; тривалість строку дії трудового договору; можливість укладення контракту, коли це передбачено законом; соціально - демографічні критерії. Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. -- X.: "Консум", 1998. -- С. 84. Деякі науковці доповнюють цей перелік таким критерієм як особливий характер праці.

Професор О.В. Смирнов виділяє три напрями диференціації умов праці в нормах російського трудового права: характер і особливості виробництва (галузева диференціація); статево-вікові, кваліфікаційні та інші особливості працівників (суб'єктна диференціація); місцезнаходження організацій, де застосовується спільна праця (територіальна диференціація). Трудове право України: Підручник /За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: „Знання”, 2000. - С.75.

У деяких зарубіжних країнах трудове право використовує такий критерій для диференціації правового регулювання праці як розмір підприємства, тобто кількість працівників на підприємстві. Було б доцільним обговорити можливість встановлення такого критерію і в законодавстві України.

Одним із найважливіших критеріїв диференціації трудового права є ставлення працівника до майна підприємства. Так, як поряд із найманими робітниками може працювати і власник підприємства, то в таких випадках є очевидним соціальне призначення трудового права - захист найманих працівників перед роботодавцем. Якщо власників підприємства багато, то виникає потреба у правовому регулюванні трудових відносин працівників - власників зі створюваним ними підприємством і уповноваженим власниками органом. Працівник - власник також потребує захисту від своїх партнерів. Правда, держава не створює їм такого захисту, як найманим працівникам, оскільки, працівники - власники можуть захистити свої інтереси беручи участь у загальних зборах власників.

Трудові відносини працівників - власників повинні підпадати під сферу дії трудового законодавства у випадках, коли власники становлять велику групу людей, і тому кожен з них може менше впливати на прийняття рушень зборами власників.

Законодавство України визнає необхідність диференціації праці за критерієм відносин до засобів виробництва. При цьому особливості правового регулювання праці встановлені щодо членів кооперативів, а також щодо працівників, які в складі малих груп є співвласниками підприємства.

Держава на правах власника на засоби виробництва може широко втручатись у трудові відносини підприємств загальнодержавної власності. Особливого правового регулювання потребує праця державних службовців.

Стаття 7 КЗпП встановлює такий критерій диференціації трудового права, як особливі природні географічні і геологічні умови. Умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. Ст. 6 Закону України „Про статус гірських населених пунктів України” від 15 лютого 1995 року №56/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №9. - ст. 58.

Також у статті 7 КЗпП зазначений такий критерій диференціації трудового права, як підвищений ризик для здоров'я. Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими і важкими умовами передбачено ряд пільг щодо тривалості робочого часу, часу відпочинку, нормування праці, її оплати , пільги при пенсійному забезпеченні і інші.

Істотне значення має також такий критерій диференціації трудових відносин., як можливість укладання контрактів з працівниками. Сфера застосування контракту визначається законодавством. Ч. 3, Ст.21 Кодексу Законів про Працю України від 10 грудня 1971 року. Деякі науковці вважають, що диференціація правового регулювання праці шляхом дозволу укладати трудові контракти повинна допускатись у разі виконання працівниками особливо значущих трудових функцій (наприклад, державні службовці високого рангу, керівники державних підприємств).

Важливою умовою диференціації правового регулювання є також соціально - демографічні ознаки працівника. До таких громадян відносяться жінки, які мають дітей віком до шести років або дітей - інвалідів, а одинокі матері - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років; молодь, яка закінчила середню загальноосвітню школу, професійні навчально - виховні заклади; особи перед пенсійного віку і деякі інші категорії працюючих.

На думку професора Р.З. Лівшиця, особливості регулювання праці деяких категорій працівників обумовлюються як об'єктивними чинниками (умови праці), так і суб'єктивними (особистість працівника). Об'єктивні чинники - форма власності, умови і характер праці, природно - кліматичні умови; суб'єктивні чинники - стать, вік, стан здоров'я працівника, його професія. Трудове право України: Підручник /За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: „Знання”, 2000. - С.76.

І ще один важливий момент. Диференціацію правового регулювання праці потрібно відрізняти від дискримінації працівників. У чинному КЗпП України не вказується на заборону дискримінації, тобто сам термін не вживається. Однак у ч. 2 ст. 22 КЗпП міститься дуже важлива норма, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні або припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в професійній спілці або іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Тоді як ч. 2 ст. 16 КЗпП Російської Федерації прямо вказує, що потрібно розуміти під дискримінацією і забороняє її.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 22 КЗпП України вимоги відносно віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватися законодавством України. Ось, наприклад, положення статей 174, 190 КЗпП України про заборону застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт, пр заборону залучення осіб, молодших 18 років, до важких робіт чи робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також до підземних робіт не суперечать ч.3 ст. 22, а більше того, обумовлені особливою турботою держави про ці категорії працівників. Не можна вважати дискримінацією відмінності, виключення, переваги і обмеження, які визначаються вимогами, встановленими даному виду праці, і особливою турботою держави про працівників, які потребують особливого соціального і правового захисту.

Я вважаю, що новому КЗпП, якщо такий буде, а це просто необхідно, повинно бути чітко визначено і вирішено питання щодо дискримінації у сфері праці.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ВИДІВ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

2.1 Конституція України як основне джерело Трудового права України

Основним джерелом трудового права є Конституція України від 28 червня 1996 p., що закріплює найважливіші трудові права людини і громадянина та гарантії їх реалізації. Ці положення відображені в статтях 3,8,19, 21, 22, 23, 24,36, 43, 44, 45, 46, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 64, 68 і деяких інших. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: „Знання”, 2000. - С.62 - 63.

Головна сутність Конституції України полягає в закріпленні основних трудових прав з обов'язковим урахуванням того, що вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України як Основний Закон нашої держави забезпечує єдність правового регулювання праці на всіх підприємствах незалежно від форми власності, закріплює принципи такого регулювання, які реально виявляються у конституційних трудових правах, в юридичних гарантіях щодо всієї системи трудового законодавства. Зокрема, Конституція України закріплює рівність перед законом (ст. 24); право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових прав та інтересів (ст. 36); рівне право доступу до державної служби (ст. 38); право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43); право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист, зокрема при тимчасовій непрацездатності, безробітті, старості та в інших, передбачених законом випадках (ст. 46).

Найважливішим розділом нової Конституції України, що визначає її демократичні засади, є розділ II "Права і свободи людини і громадянина". Саме тому, конституційному закріпленню прав, свобод і гарантій приділяється така велика увага, адже утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ч. 2, Ст. 3 Конституції України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - ст. 141.

У діючій Конституції України збережені деякі положення щодо прав і свобод громадян Конституції УРСР, а також включені права і свободи, що закріплені в міжнародно - правових актах про права людини. Уперше закріплені право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на належні, безпечні й здорові умови праці, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від громадянина обставин і цілий ряд інших.