Закріплене в ч. 1 ст. 43 право на працю сформульоване відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини. Кожен має "можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". Людина самостійно розпоряджається своїми здібностями до праці й обирає той або інший вид діяльності, рід занять, а може не займатися трудовою діяльністю. Право на працю - це природне і об'єктивне право людини, яке виявляє її особисті можливості, здібності до праці". Процевський О. Новий зміст права на працю -- основа реформування трудового законодавства України / / Право України. - 1999. - №6. - С. 101.

Особливу увагу приділено забезпеченню економічних і соціальних прав. Посилені гарантії прав у разі безробіття, а також у зв'язку з незаконним звільненням.

Зміст ч. З ст. 43 про заборону примусової праці, відповідає ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Саме тому змінено порядок переведення на іншу роботу: нині переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, може здійснюватися тільки за згодою працівника за винятком тимчасового переведення на іншу роботу згідно із ч. 2 ст. 33 КЗпП.

Уперше в Конституції в ч. 4 ст. 43 закріплено право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Посилені гарантії трудових прав громадян у галузі оплати праці. У ч. 7 ст. 43 закріплено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, і право на своєчасне одержання винагороди віднесено до конституційних прав.

У ст. 44 Конституції вперше закріплене право працюючих на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що відповідає ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права.

Ст. 45 Конституції закріплює право кожного працюючого на відпочинок. Це право проголошене ст. 24 Загальної декларації прав людини і випливає з вимог ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права.

Відповідно до ч. З ст. 36 Конституції громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Держава забезпечує соціальний захист тим категоріям громадян, які дійсно в цьому мають потребу (Ст. 46). Мова йде про право громадян на соціальний захист у старості, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин та в інших випадках, передбачених законом.

Конституція надає можливість безпосереднього звернення до суду з питань про захист трудових прав у разі їх порушення. Раніше майже всі індивідуальні трудові спори спочатку розглядалися в комісіях з трудових спорів. джерело правовий норма праця

Ці та інші норми Конституції мають дуже важливе значення для регулювання трудових відносин і більшість з них вважається правовими принципами у сфері трудового права.

2.2 Міжнародні правові акти про працю як джерела Трудового права України

Україна, перебуваючи ще в складі Радянського Союзу, 16 липня 1990 р. в Декларації про державний суверенітет проголосила перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

В Законі України від 10 грудня 1991 р. „Про дію міжнародних договорів на території України” було встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 10. -- С. 137. В ч. 1 ст. 9 Конституції встановлено, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». До джерел трудового права належать ті з них, що містять норми трудового права.

Отже, на конституційному рівні визнано, що міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства. При цьому до нього належать лише ті акти, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою. При цьому слід додати, що Конституція допускає укладання лише тих договорів, які відповідають її нормам.

Серед міжнародних актів, які діють на території України, досить поширеними є двосторонні міжнародні договори. До них, зокрема, належать угоди про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист, які були укладені Україною з Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам, Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян, Урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки тощо. Костюк В. Міжнародні акти як джерела Трудового права// Право України. - 1999. - №11. - С.98.

17 червня 1995 р. між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія було укладено Угоду про трудову діяльність та соціальний захист громадян України та Республіки Вірменія, які працюють за межами своїх держав. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №23. - С. 164 Стаття 12 Угоди констатує, що соціальне забезпечення (крім пенсійного) за цією Угодою працівників та членів їх сімей здійснюється на підставі законодавства Сторони працевлаштування. При цьому всі витрати, пов'язані із здійсненням соціального забезпечення (крім пенсійного), несе Сторона працевлаштування. Відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також смерті працівника здійснюється Стороною, законодавство якої поширюється на нього на момент одержання каліцтва; відшкодування шкоди внаслідок професійного захворювання або смерті працівника, яка настала у зв'язку з цим, здійснюється Стороною, законодавство якої поширюється на працівника під час його трудової діяльності, яка спричинила професійне захворювання, навіть якщо зазначене захворювання вперше було виявлене на території іншої Сторони. Із змісту наведених вище норм випливає, що вони становлять важливе підґрунтя для створення механізму захисту прав і інтересів громадян України, що працюють на території Вірменії, і громадян Вірменії, що працюють на території України.

Міжнародні договори, які пройшли процедуру ратифікації або ж отримання згоди Верховної Ради на їх обов'язковість, як того вимагає Конституція, набувають чинності і загальнообов'язкового характеру. Одержання міжнародним договором такого статусу означає насамперед те, що при розгляді трудового спору в суді або в іншому компетентному органі заінтересовані особи мають право посилатись на цю Угоду для захисту власних прав. У свою чергу орган, що розглядає трудовий спір, має право, а у випадках, коли внутрішньодержавний акт не узгоджується з міжнародною угодою, зобов'язаний послатись на останню для його вирішення. Це, по суті, є другою важливою особливістю міжнародних актів. Вона полягає в тому, що положення міжнародних актів про працю, які набули чинності, мають переваги у застосуванні порівняно з нормами внутрідержавних актів. Так, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Ст. 8-1 Кодексу Законів про Працю України від 10 грудня 1971 року

Дія міжнародного договору припиняється з моменту його скасування (денонсації).

Особливе місце в системі джерел трудового права посідають акти Міжнародної Організації Праці, членство в якій Українська РСР набула ще з 1954 р. Її призначенням є здійснення заходів, спрямованих на покращення умов праці і життя трудящих. Ці акти посідають важливе місце в системі форм міжнародно-правового регулювання праці. Сутність прийнятих МОП конвенцій полягає в тому, щоб зобов'язати держави, що їх ратифікувала, внести зміни в національне законодавство про працю. Після прийняття Конвенції її текст надсилається всім членам організації для її ратифікації. Цей акт набуває сили міжнародного зобов'язання тільки після ратифікації його не менше ніж двома країнами -- членами Міжнародної Організації Праці. Норми Конвенції, яка була ратифікована, мають обов'язкову правову силу. Якщо такі кроки здійснено Україною, то правові норми, які сформовані у відповідній Конвенції, мають обов'язкове застосування на її території. Одні вчені розглядають Конвенції як міжнародні закони, інші ж вважають, що Конвенціям МОП притаманний характер міжнародних договорів. Останню точку зору поділяють і українські дослідники. Конвенції МОП за своєю правовою природою є видом багатостороннього міжнародного договору, умови якого визначають самі сторони - держави - члени МОП.

На відміну від Конвенцій, акти Міжнародної Організації Праці приймаються у формі Рекомендацій і не покладають на держави - членів жодних правових зобов'язань. Це, по суті, головна особливість останніх.

Приймаючи акти, МОП пропонує державам привести національні норми про працю до тих стандартів, які закладено в прийнятих Рекомендаціях. Аналогічну суть мають і Конвенції щодо держав, які її не ратифікували належним чином. У правовій літературі України прийнято вважати, що в своїй сукупності Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації Праці становлять Міжнародний кодекс праці. Прокопенко B.I. Трудове право України. Підручник. -- X.: „Консул”, 1998. - С. 91

У формі систематизованого акта Міжнародний кодекс праці видавався тричі: в 1939, 1941 та 1951 роках. Норми міжнародного кодексу праці регулюють досить широке коло питань, які належать до предмета правового регулювання трудового права. Сюди слід віднести передусім питання про тривалість робочого часу, охорону материнства, праці жінок, охорони праці підлітків, окремих категорій працівників, відносини між найманими працівниками та власниками підприємств, установ, організацій їх уповноважених органів, а також ті, що стосуються безробіття, виробничого травматизму та професійного захворювання. Крім того, важливу роль акти Міжнародної Організації Праці відіграють у регулюванні таких питань, як безробіття та зайнятість, що є не менш актуальним і для України. Тому не дивно, що міжнародно-правове регулювання цих проблем є об'єктом пильної уваги вчених.

На першій своїй конференції щодо проблем безробіття та зайнятості було прийнято Конвенцію №2, метою якої було розв'язання питання щодо надання матеріальної допомоги тим, хто втратив роботу, а також створення та організації бірж праці як необхідного етапу подолання безробіття. З цією метою ст. 2 цієї Конвенції поклала на членів МОП, що її ратифікують, обов'язок створити систему безкоштовних державних бюро зайнятості під контролем центрального органу. Маючи на меті реалізацію політики, яка спрямовуватиметься на подолання безробіття та інших негативних наслідків, пов'язаних з втратою громадянами роботи, Україна позитивно відгукнулась та сприйняла положення цього акта, про що свідчить ратифікація Конвенції Верховною Радою України 04.02.94 р. Костюк В. Міжнародні акти як джерела Трудового права// Право України. - 1999. - №11. - С.99.

Так, лише станом на 1 січня 2000 р., Україною ратифіковано 51 Конвенцію МОП.