До джерел трудового права належать також акти регіонального європейського рівня. Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, підписану 4 листопада 1950 р. державами - членами Ради Європи. Важливе значення має послідовна політика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційованого, а згодом повноправного члена ЄС. Важливе місце у Європейському Союзі належить соціальний політиці, про посилення уваги до якої свідчить прийняття у 1998 році Хартії основних соціальних прав трудящих. У цей час Хартія є основним документом, що визначає соціальну політику Співтовариства. Положення Хартії особливо важливі для України на сучасному етапі ЇЇ розвитку. В Хартії закріплено основні соціальні права трудящих Співтовариства- такі як свобода пересування, вибір роду роботи і професії, право на справедливу винагороду і поліпшення умов життя і праці, право на соціальний захист, професійне навчання і охорону праці. Основними принципами міжнародного трудового права Хартія визнає рівне ставлення до чоловіків і жінок у сфері трудових відносин, свободу об'єднань і право соціальних партнерів вести переговори й укладати колективні договори. Вона також містить розділ про інформації, консультації і участь трудящих в управлінні виробництвом. Трудове законодавство ЄС містить директиви відносно статевої дискримінації з питань зайнятості, оплати праці, масових звільнень, прав працівників при банкрутствах та передачі компанії, договірні зобов'язання щодо отримання інформації. Отже, необхідно поступово привести національне трудове законодавство у відповідність із європейськими стандартами.

Розглянуті вище особливості міжнародних договорів свідчать, що вони, будучи невід'ємною частиною національного законодавства про працю, є важливим джерелом трудового права, яке спрямоване на регулювання трудових та інших тісно пов'язаних з ними суспільних відносин, на основі норм Конституції України, з метою становлення України як демократичної, соціальної та правової держави, де людина, її права та свободи матимуть визначальне значення.

2.3 Кодекс законів про працю України та інші загальні та спеціальні законодавчі акти про працю

Головним джерелом трудового права є КЗпП України від 10 грудня 1971 року. Він повністю відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були затверджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970р. й уведені в дію з 1 січня 1971 р. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: „Консум”, 1998. - С.66.

Кодекс законів про працю України затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 р. і введений в дію з 1 червня 1972 р. Кодекс складається з 18 глав і 265 статей. За останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП у зв'язку з прийняттям важливих законодавчих актів. З 1987 р. майже на третину оновлені глави І, II, III, V, VI, IX. КЗпП доповнений главою ІІІ-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників", главою XVI-A ''Трудовий колектив". До 236 статей з 265 чинного КЗпП внесені зміни і доповнення. Незважаючи на це, необхідним є прийняття нового кодифікованого закону, який належним чином врегулював би соціально-трудові відносини в нових умовах.

Для оптимального правового регулювання трудових відносин, що всебічно охоплюють найширші сфери суспільного життя громадян і держави підготовлено проект Кодексу України про працю зо розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 1994 р., №446 - р з урахуванням розробленої інститутом держави і права НАН України концепції нового кодексу і норм Конституції України. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - №3. - С. 41.

Проект Кодексу України про працю складається з 27 глав і 330 статей, які об'єднані в Загальну частину і Особливу частину. Загальна частина включає 4 глави і 32 статті. Особлива частина включає 2 розділи: „Інститути” - 16 глав і 138 статей і „Особливості регулювання праці окремих категорій працівників” - 7 глав і 160 статей. У проект включено 10 нових глав:

1. „Соціальне партнерство”

2. „Матеріальна відповідальність сторін трудового договору”

3. „Колективні трудові спори”

4. „Професійне навчання працівників. Пільги для осіб, які поєднують роботу з навчанням”

5. „Трудовий стаж”

6. „Праця інвалідів”

7. „Надомна праця”

8. „Тимчасові працівники”

9. „Сезонні працівники”

10. „Особливості регулювання праці працівників деяких категорій”

Їх включення обумовлено тим, що такі трудові правовідносини або взагалі не були врегульовані, або регулювались нормативними актами СРСР, що тимчасово діяли на території України.

Проект Кодексу України про працю підготовлено з урахуванням ринкових умов і особливостей їх впливу на трудові відносини. За змістом і структурою розміщення норм даний проект заслуговує на увагу. У той же час ряд його положень потребують вдосконалення. Зокрема, на думку Д. Карпенка і Н. Хуторяна, змін і доповнень потребують деякі статті глав 1, 2, 3, 5, 8, 9 проекту Кодексу України про працю.