Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 97 КК України примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України.

Підставою такого звільнення від кримінальної відповідальності є можливість звільнення особи без призначення покарання, що замінюються на заходи виховного характеру. Дане явище є правом суду, а не обов'язком, тому суд визначає поведінку особи, тим паче якщо злочин було вчинено вперше або мало місце дійове каяття і т.д.

Умовою звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів медичного характеру є вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, що прямо передбачено в ст. 105 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 105 КК суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

Застереження. Є одним із найм'якших заходів виховного характеру, може бути зроблено шляхом роз'яснення судом неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, - та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього. Це наприклад обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хворобливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів); тощо.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють чи під нагляд педагогічного складу або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.

Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього.

Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу - за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

Покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків. Можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо). У постанові (ухвалі суд повинен зазначити розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально - виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Їх статус визначений Законом України від 24.01.1995 «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

Слід мати на увазі, що до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації направляють неповнолітніх віком від 11 до 14 років, а до професійних училищ соціальної реабілітації - віком від 14 років [8].

Відповідно ч. 3 ст. 105 КК до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.

У разі ухилення від виконання примусових заходів виховного характеру неповнолітнім ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності згідно із ч. 3 ст. 97 КК.

Особливості звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності:

У ч. 1 ст. 106 КК передбачено, що суд враховує загальні підстави застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності, що передбачені ст. 49 та 80 КК України і після цього застосовують положення ст. 106.

Підставою такого звільнення є закінченням строків давності та строків виконання обвинувального вироку.

Згідно ч. 2 ст. ст. 106 КК України щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:

1. 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2. 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3. 7 років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4. 10 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Згідно ч. 3 ст. ст. 106 КК України щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:

1) 2 роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) 5 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин;

3) 7 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкий злочин;

4) 10 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин [9, c. 47].

Відповідно до положень ст. 49 КК перебіг давності звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітнього зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, проти миру та безпеки людства відповідно до ч. 5 ст. 49 КК.

3. Види покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх та особливості їх призначення

Згідно із ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Воно не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, які вчинили злочин:

v штраф (може бути встановлене як додаткове покарання відповідно до ч. 2 ст. 98 КК);

v громадські роботи;

v виправні роботи;

v арешт;

v позбавлення волі на певний строк;

v позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (встановлюється як додаткове покарання згідно із ч. 2 ст. 98 КК).

Враховуючи те, що зазначені кримінальні покарання застосовують до неповнолітніх, то вже в самому змісті, умовах застосування цих видів покарань існують певні особливості, порівняно з аналогічними покараннями при їх застосуванні до повнолітніх засуджених [10, c. 438 - 439];

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині КК (ст. 53 КК). Згідно з ч. 1 ст. 99 цей вид покарання застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення, якщо ж немає самостійного доходу власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, то згідно з ч. 3 цієї ж статті може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт. У частині другій цієї ж статті встановлюється розмір штрафу: за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (ст. 56 КК). Відповідно до ч. 1 ст. 100 КК Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час при цьому тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи - це коли із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків згідно із ст. 57 КК. Відповідно до ч. 2 ст. 100 КК виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року, тобто виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Частина третя цієї ж статті встановлює розмір покарання від п'яти до двадцяти відсотків, що встановлюється вироком суду.