Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу відповідно до ч. 1 ст. 63 КК. Згідно з ст. 102 покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, коли вчинено особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини (п. 5 ч. 3 ст. 102 КК). Варто ж зазначити, що позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому, згідно з ч. 3 ст. 102 КК:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше одного року шести місяців;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю згідно із ч. 2 ст. 98 може встановлюватись як додаткове покарання. Воно може бути застосоване лише до неповнолітнього, який офіційно працює, тобто зареєстрований згідно із нормативно - правовими актами, що регулюють дане питання (наприклад коли неповнолітній набуває юридичних прав займатись кустарним промислом або торговельною діяльністю, мати постійну роботу або обіймати посади в шкільних або громадських організаціях і т.д.)

Призначення покарання для неповнолітніх теж має свої особливості. Вони викликані насамперед тим, що головною метою покарання є виправлення засуджених, тобто їх соціальна реабілітація. Оскільки психічний розвиток неповнолітніх не відповідає таким критеріям, що притаманні повнолітній особі, то згідно з ч. 1 ст. 103 КК передбачено, що, крім загальних засад призначення покарання (статті 65 - 67 КК), суд при призначенні покарання неповнолітньому повинен ураховувати умови його життя і виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.

Отже, науковці у сфері кримінального права та законодавець у цій ж сфері приділяє значну увагу суб'єкту злочину неповнолітньому, який має знижений вік кримінальної відповідальності, тому йому притаманні менш сталі психо - фізичні властивості поряд із загальним суб'єктом. При призначенні покарання неповнолітньому ми повинні керуватись загальним правилам цього інституту, що визначені в Х - ХІ розділах КК, а також положенням, що містяться в ХV розділі КК, тобто тут й визначаються особливості покарання неповнолітніх. Для неповнолітніх закон встановлює вичерпний перелік покарань, що міститься у ст. 98 КК, що мають свої особливості, враховуючи при цьому особу неповнолітнього відповідно до ст. 103 КК. Варто ж сказати, що даний інститут потребує новацій задля індивідуалізації покарання для кожної неповнолітньої особи і досягнення найголовнішої мети покарання - виправлення засуджених і в подальшому запобіганню вчиненню нових злочинів згідно із ст. 50 КК.

4. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбуття

КК України передбачає чотири види звільнення від покарання неповнолітніх:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104 КК);

2) звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК);

3) звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106 КК);

4) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК).

Специфіка зазначених різновидів заохочувальних кримінально-правових норм полягає, по-перше, у тому, що застосовуються до неповнолітнього у період призначення та відбування кримінального покарання; по-друге, спрямовані на досягнення цілей покарання виправлення неповнолітніх засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як неповнолітніми, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК); по-третє, розповсюджуються на правомірну, соціально-корисну поведінку всіх неповнолітніх, починаючи з моменту розгляду справу в суді, призначення покарання та поширюються на певний період його відбування; по-четверте, передбачають зміну правового статусу неповнолітнього, що безпосередньо віддзеркалюється у вироку чи постанові (ухвалі) суду. Законодавець ставить позитивну пенітенціарну поведінку неповнолітнього засудженого у пряму залежність із можливістю повного зняття кримінально-правового обтяження. Звільнення від призначеного покарання, на відміну від звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 97 КК), застосовується тільки до вже засуджених осіб [11, c. 95].

Звільнення від відбування покарання з випробуванням здійснюється відповідно до ст. 75 -78 КК (норми притаманні для загального суб'єкта злочину) з урахуванням положень ст. 104 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього).

Стаття 104 КК передбачає: 1) звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі; 2) у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Варто ж зазначити, що кримінальне законодавство встановлює іспитові строки від одного до двох років.

Звільнення від відбування покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру передбачено в ст. 105 КК. В ч. 2 зазначеної статті міститься вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру (застереження, обмеження дозвілля і встановлених особливих вимог до поведінки неповнолітнього, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально - виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років), їхній зміст було розкрито в другому питанні цієї курсової роботи. Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є: а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості; б) наступне, після вчинення злочину і до винесення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка, що однозначно випливає із ч. 1 ст. 105 КК. Внаслідок вищезазначених обставин суд може звільнити неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК до неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру.

Метою застосування таких заходів має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Важливе місце при застосуванні примусових заходів медичного характеру посідає Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15. 05. 2006 №2.

Звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності, тобто звільнення від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у певні строки, передбачено у ст. 106 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 106 КК суд, застосовуючи даний вид звільнення від відбування покарання керується ст. 49 та 80 Кримінального кодексу з урахуванням положень, передбачених ст. 106 КК. Особливостями застосування цього звільнення від відбування покарання є: а) можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення від відбування покарання; б) встановлення в них менш тривалих строків давності.

Частина друга ст. 106 КК встановлює такі строки давності:

1) 2 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;

2) 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

3) 7 років - у разі вчинення тяжкого злочину;

4) 10 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Якщо порівнювати строки давності неповнолітнього та загального суб'єкта злочину то можна побачити суттєву різницю. Строки давності для загального суб'єкта складу злочину передбачено в ч. 1 ст. 80 КК:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Для спливу давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

1) 2 роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) 5 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років за тяжкий злочин;

3) 7 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше 5 років за тяжкий злочин;

4) 10 років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосовано, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, що зазначено в ч. 2 ст. 107 та ст. 180 КК.

Особливістю умовно - дострокового звільнення є те, що:

1) його підставою виступає виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці але й до навчання;

Для кращого розуміння підстав умовно - дострокового звільнення варто розкрити такі поняття: