3

ВСТУП

Актуальність теми. Побудова демократичного суспільства в Україні відбувається складно й суперечливо у зв'язку з тим, що Українська держава проходить період зламу старої управлінської системи та потребує нових кадрів-професіоналів, здатних компетентно, відповідально виконувати свої функціональні обов'язки.

Реформування системи державного управління та державної служби супроводжується не лише складними колізіями соціального характеру, радикальними перетвореннями у сфері державотворення, але й зміною норм та цінностей у свідомості людей, їх настроями, баченням власної перспективи.

У суспільстві вирішальним стає усунення суперечності, яка існує між потребою залучення до виконання поставлених завдань професійно підготовлених державних службовців та недостатньо якісним забезпеченням їх професійного розвитку, що знижує ефективність державної служби та суттєво впливає на темпи розпочатих у країні перетворень.

Усе це актуалізує необхідність розкриття сутності професіоналізму державних службовців, виявлення факторів, які стримують і, які стимулюють процес розвитку дієздатності управлінських кадрів в контексті реформування державної служби.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить. що стан розроблення зазначеної проблеми має певну обмеженість, яка зумовлює необхідність системних досліджень щодо формування професіоналізму державних службовців та визначення на цій основі органами виконавчої влади, особисто кожним державним службовцем сукупних послідовних дій, спрямованих на професійне розв'язання конкретних ситуацій, які виникають в процесі надання державних послуг населенню.

Методологічні засади дослідження професіоналізму закладено в Україні школою теорії державотворення під керівництвом доктора юридичних наук, професора Н.Р. Нижник [60; 64; 65; 157; 158] та її послідовниками (С.Д. Дубенко [60; 75; 76], В.М. Олуйком [65; 171] та іншими).

Комплексний підхід до розв'язання проблем активізації професійного розвитку службовців притаманний роботам С.Д. Дубенко [75; 76], В.К. Майбороди [136], В.І. Мельниченка [146; 147], Н.Р. Нижник [60; 64; 65; 157; 158], В.М. Олуйка [65; 171], О.Ю. Оболенського [165; 166; 167].

На відміну від світового досвіду, в Україні професіоналізм державних службовців ще не повною мірою розглядається як принцип державної служби, як найважливіший чинник ефективності управління державними органами, як основа надання високоякісних послуг населенню.

Залишається невирішеним завдання щодо осмислення ролі загальнолюдської культури у формуванні професіоналізму службовців, в подоланні службових аномалій, зростанні престижу професійної державної служби, підвищенні її соціальної ефективності, що в кінцевому результаті стимулюватиме розвиток громадянського суспільства та сприятиме формуванню позитивного іміджу державних службовців.

Мета і завдання дослідження. Метою наукового дослідження є теоретичне обгрунтування сутності, стану та особливостей формування професіоналізму державних службовців, визначення факторів, засобів і шляхів його розвитку.

Досягнення визначеної мети передбачає виконання наступних завдань:

– здійснити системний огляд українських і зарубіжних науково-теоретичних джерел та розкрити ступінь розроблення теми у науковій літературі;

– розкрити сутність професіоналізму державних службовців як наукового поняття й соціального явища;

– розглянути взаємозв'язок понять: професія, професіоналізм, професійна компетентність, професіоналізація, професійна гідність та професійна честь;

– виділити, уточнити та систематизувати основні фактори, що стимулюють процес формування професіоналізму державних службовців, обгрунтувати можливості їх впливу на ефективність державної служби та результативність державного управління;

Об'єкт дослідження - проблема становлення професіоналізму державних службовців в Україні.

Предмет дослідження - особливості формування професіоналізму державних службовців в Україні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та характеру поставлених завдань у дослідженні використовувалися наступні методи :

а) теоретичні: вивчення педагогічної, психологічної, історичної, філософської, соціологічної, економічної, культурологічної літератури та інших джерел з досліджуваної проблеми; порівняння та узагальнення передового педагогічного досвіду; б) емпіричні: діагностичні (інтерв'ювання, бесіди); обсерваційні (пряме і непряме спостереження); прогностичні (моделювання, експертні оцінки).

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

- здійснено комплексне дослідження сутності професіоналізму державних службовців як основи ефективності управлінських рішень та успішності соціальних перетворень, обгрунтовано його роль у забезпеченні довіри громадян до влади, що виникають в процесі службових відносин;

- визначено, що поняття “професіоналізм державних службовців” - якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких різносторонніх знань, умінь, професійних управлінських навиків, практичного досвіду, загальнолюдської культури, що відображає ступінь самоорганізації особи, рівень її професійної діяльності, забезпечує ефективність державної служби та сприяє зростанню її авторитету;

- доведено залежність рівня професіоналізму від внутрішніх факторів, детермінованих специфікою державної служби, і зовнішніх чинників, спричинених політичними, економічними, соціальними й культурними умовами розвитку суспільства;

Практичне значення дослідження полягає в тому, що:

- розроблені й науково обгрунтовані теоретичні положення, висновки і рекомендації можуть бути використані у викладацькій та науково-дослідній роботі, у практичній діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, в процесі подальшої розробки моделі державного службовця-професіонала.

Апробація основних положень дослідження здійснювалась на вузівській науковій конференції для магістрантів «Від творчого пошуку - до професійного становлення: Збірник матеріалів вузівської науково-практичної конференції. - Суми: СОІППО, 2009. - 292 с.

Структура та обсяг дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 98 сторінок.

Розділ 1. ПРОБЛЕМА ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1 Професіоналізм державних службовців як наукова категорія: сутність та понятійний зміст

Нинішній етап розвитку суспільства, його стратегічний курс в Європейський Союз вимагають постійного зростання ефективності управління в усіх сферах діяльності держави, удосконалення нових підходів до формування професійної державної служби.

Теорія управління і світовий досвід свідчать, що в кризові ситуації періодично потрапляють усі країни, але вихід з них здійснюється тільки на основі корінних змін у самій системі управління, за умов використання передових наукових технологій, включення до процесу управління інтелектуальної власності, стратегічного мислення кадрів-професіоналів, що потребує суттєвих перетворень у кадровій політиці та у системі добору, підготовки, мотивації насамперед державних службовців [54, с. 3].

У зв'язку з цим, вирішальним є усунення суперечності, яка існує між потребою залучення до виконання поставлених завдань професійно підготовлених державних службовців та недостатньо якісним забезпеченням їх професійного розвитку, що знижує ефективність державної служби та суттєво впливає на темпи розпочатих у країні перетворень.

За цих обставин до державних службовців з одного боку пред'являють нові вимоги для здійснення управлінської діяльності, а з іншого - вони частіше за все позбавлені такої кваліфікаційної бази, яка б відповідала б вимогам надання державних послуг на рівні європейських стандартів.

В нинішніх умовах важливим фактором підвищення ефективності державної служби стає розвиток людського потенціалу, наповнення її професійно підготовленими кадрами, здатних:

- своєчасно позбавлятись успадкованих малопродуктивних стереотипів професійної діяльності та кваліфіковано відповідати на соціально - орієнтовані вимоги, які ставляться до державних службовців стосовно їх професіоналізму;

- чітко та якісно виконувати функціональні обов'язки в ситуації постійних змін, неузгодженості нормативно-правового забезпечення;

- глибоко осмислювати свої упущення та професійні надбання, оцінюючи ефективність їх використання в процесі управлінської діяльності, приділяючи при цьому особливу увагу безперервному професійному розвитку.

Проблемам професійної діяльності на державній службі присвячено немало робіт із позицій різних наук, зокрема історії, соціології, соціальної психології, професіології, етики, державного управління.

Для визначення сутності професіоналізму як способу включення в соціальний процес сучасних українських службовців необхідно:

- врахувати загальнотеоретичний досвід вивчення сутності професії та професіоналізму;

- визначити специфіку професіоналізму державних службовців як соціальної, так і професійної групи в контексті перехідного періоду в Україні;

- використати набуті здобутки у вивченні професійних проблем державної служби як у нашій, так і в інших країнах насамперед в управлінському аспекті.

Питання сучасного менеджменту у взаємозв'язку з професіоналізмом розглядаються в роботах В. Вуда [31], Т. Геретта [37], А. Кредісова [119], Г. Кунца [120] та ін., які створюють важливі засади пошуку сучасної моделі службовця-професіонала.

У сучасній західній літературі розширюється тематика досліджень професіоналізму службовця й складається система міжпредметних зв'язків у їх вивченні, комплексно аналізується процес від професійної оцінки до професійної дії.

Професіоналізм - це оволодіння основами і глибинами якої-небудь професії, зазначено в тлумачному словнику української мови [24,с.62]. Цікавими, на наш погляд, є визначення щодо інших термінів, які стосуються професійної діяльності людини, це:

професійна кваліфікація - як ступінь придатності, підготовки до певного виду праці;

професійна придатність - як уміння здійснювати, виконувати що-небудь;

спеціалізація - як набуття певних знань, навичок у будь-якій галузі;

ефективність - як досягнення потрібних результатів, що дають найбільший ефект;

компетенція - як добра обізнаність з чим-небудь, першооснова, базис професіоналізму;

конструктивність - як основа чого-небудь, в тому числі будь-якої дії [24;44].

У цьому напрямку цікавим є висновок Д.І. Дзвінчука про те, що розвиток особистості, зокрема державних службовців, може бути реалізований двома шляхами: довільно (через становлення) та цілеспрямовано (через формування). Становлення відбувається за допомогою регуляції, тобто впливу на суб'єкт з метою стабілізації його властивостей, оптимізації функціонування, спрямування розвитку за певною програмою; а формування - за допомогою управління як координації зусиль для досягнення мети формування: збагачення змістовності суб'єкта під впливом спрямованих дій [69, с. 195].

Підсумовуючи наведене, можна константувати, що загальне трактування поняття “розвитку” як ходу, руху та конкретне - як елементу научіння, не суперечать одне одному у словосполученні “професійний розвиток державних службовців”, а інтегруються в ньому як зовнішній та внутрішній процес по відношенню до особистості.