Незаперечним є той факт, що управлінська діяльність сьогодні характеризується ускладненням свого змісту, якісними змінами у трудових функціях, а відповідно і в обов'язках та вимогах, які висуваються до державних службовців.

На наш погляд, на умови праці державного службовця активно впливають соціально-політичні та економічні форми відносин між людьми, державою і недержавними структурами, перш за все комерційними фірмами, політичними партіями, рухами, засобами масової інформації та іншими, які зазнають постійних змін. Крім того, державна служба здійснюється сьогодні в умовах ще недостатньої правової бази.

Отже, спільно з об'єктом державного управління найважливіші характеристики управлінської діяльності обумовлюють ті трудові функції, які визначають професійні вимоги до державних службовців.

Аналіз структурних компонентів управлінської діяльності дає можливість зробити висновок про те, що у ній, як і в інших видах суспільної діяльності, відбуваються якісні зміни і процеси, у тому числі - розвиток праці і її розподіл.

Адміністративна форма управлінської діяльності державних службовців представлена в основному діями по виконанню різноманітних функцій планування, організації, координації, мотивації, регулювання, аналізу і контролю за станом справ в організації, за діяльністю державних службовців.

Операторна форма управлінської діяльності представлена діями, спрямованими на технічне забезпечення управлінської діяльності, роботу спеціалістів державної служби. До неї можна віднести різноманітні види діяльності з обробки документів, збору, обліку та зберігання інформаційних баз даних, роботу з ними, а також виконання інших видів діяльності виконавчого і обслуговуючого характеру [39, с.184].

Отже, рівень складності управлінської діяльності є одним з перших у суспільстві, який вимагає від людини професійної спеціалізації і кваліфікації, тобто набуття нею спеціальних знань, умінь і навичок.

Визначаючи стан професіоналізму, на нашу думку, необхідно звернутись до досліджень С.Д. Дубенко [75], О.Ю. Оболенського [165], що дає можливість виділити два рівні якостей, якими повинен володіти державний службовець: перший - первинні, вихідні якості, властиві людині, що претендує на державну посаду, і другий - набуті, що формуються в процесі виконання посадових обов'язків, нагромадження досвіду і просування по службі.

Первинні (вихідні) якості:

а) у загальнокультурному аспекті:

- загальна підготовка;

- цільові і ціннісні життєві орієнтації;

- досвід спілкування з людьми;

- певні етичні і естетичні навички;

- культура мови;

б) у діловому (професійному):

- компетентність у питаннях управління у відповідній сфері громадського життя;

- трудова активність, перевірена практикою;

- досвід суспільної і державної діяльності;

- дисциплінованість;

- сформоване почуття відповідальності за результати праці;

- уміння підвищувати свою кваліфікацію;

в) в особистісному:

- моральна стійкість;

- чесність;

- самостійність;

- розвинута воля;

- рішучість;

- ініціативність;

- комунікабельність;

- професійна доброчинність;

- надійність.

Таким чином, варто глибше розкрити принципове значення якостей, що набуваються і свідчать як про здатність людини самоудосконалюватися, так і про позитивний діловий і соціально-психологічний мікроклімат у колективах державних органів.

З числа загальнокультурних - знання історії країни й основних інтелектуальних цінностей сучасності, досконале володіння рідною мовою, ораторська майстерність, навички проведення масових заходів, почуття лідерства і відповідальності за нього, здатність масштабно мислити.

З ділових - організованість, уміння направляти і контролювати діяльність інших, наполегливість і послідовність у реалізації поставлених завдань, уміння розбиратися в досягненнях соціального й науково-технічного прогресу та знаходити способи їхнього використання на практиці, особистісних - мужність, принциповість, здатність протистояти кон'юнктурі й особистій вигоді, уміння переконувати, зразкове поводження в будь-яких ситуаціях. Важливо підкреслити також необхідність розвитку і розширення цих якостей у міру просування по службі. [11, с. 262].

Отже, як наголошує О.Ю Оболенський [167, с.139], стосовно стану професіоналізму державних службовців, то, перш за все, він визначається наявністю вищої освіти (кваліфікації спеціаліста чи магістра) за спеціальністю, відповідною керованій сфері. На рівні потреб держави службовці повинні мати певну професійну підготовку в галузі державного управління, державної служби, конституційного, адміністративного та інших галузей права.

Оскільки функціональні обов'язки посад державних службовців мають певну фахову спрямованість, тому державний службовець повинен мати вищу освіту, яка відповідає вимогам професійно-кваліфікаційної характеристики. І лише якісне виконання посадових обов'язків, забезпечення стабільності державної служби, постійна готовність до підготовки та реалізації рішень із складних завдань, прагнення постійно підвищувати свою кваліфікацію є характеристикою ефективності професійної діяльності державного службовця.

професійно-кваліфікаційними характеристиками державних службовців.

Отже, розуміння принципу професіоналізму полягає в тому, що державний службовець виконує свої обов'язки на професійній основі, є компетентним співробітником, якісно виконує свої повноваження, тобто володіє певним рівнем професіоналізму.

Стан та особливості професіоналізму державних службовців, як визначає доктор юридичних наук, професор Г. Атаманчук, обумовлюються специфікою державної служби як професії, а саме:

- ними виконується праця, що проявляється в обґрунтуванні цілей і напрямків суспільного розвитку, конкретній організації і регулюванні суспільної життєдіяльності (публічних відносин), свідомості, поводженні і діяльності мільйонів людей (упорядкування приватних взаємозв'язків);

- їх праця інтелектуальна, психологічно насичена, дуже відповідальна, тому що складається в основному з осмислення і продукування складної управлінської інформації і впливу на людей;

- у всіх їх зусиллях імпліцитно (внутрішньо присутня) проявляється державна влада, що додає їм авторитет і належну гарантію;

- наукові знання, мистецтво і досвід таких людей не створюють безпосередньо матеріальні цінності і не задовольняють індивідуально-особистісні потреби, але формують особливий духовно-матеріальний “продукт”, що забезпечує раціональність, гармонійність і ефективність суспільних відносин, явищ і процесів;

- праця персоналу державного управління повинна бути високопрофесійною і пред'являти до кожного з його суб'єктів (виконавців) чіткі вимоги щодо змісту підготовки, особистісних якостей, поведінки і спілкування з людьми [11, 261].

Професіоналізм у цьому контексті поєднує в собі високу ступінь оволодіння людиною професійними знаннями, уміннями, навичками, наявністю у неї професійного психологічного досвіду - що є найвищим ступенем професійного розвитку та професійного досвіду людини.

На основі цього стає очевидним, що поняття професіоналізм тісно пов'язане поняттям компетентність, де компетентність - це міра прояву властивого державному службовцю професійного досвіду в рамках компетенції конкретної посади.

Отже, професійна компетентність є якісною та змістовою характеристикою професіоналізму державних службовців, де професійна компетентність і компетенція співвідносяться як частина з цілим.

Оскільки професіоналізму абстрактного не буває, то відповідно якість діяльності державного службовця варто розглядати тільки у взаємозв'язку з предметною галуззю праці, зі змістом посади - її компетенцією.

Отже, професіоналізм і компетентність - дві сторони, дві нерозривні, взаємопов'язані характеристики людини як особистості, так і професіонала. Звичайно, для прояву професіоналізму людині необхідні певні умови.

Таким чином, суть цього принципу полягає в тому, щоб зміст професіоналізму співвідносився із структурою компетенції, тільки в цьому випадку можна очікувати найвищого прояву професіоналізму - професійної компетентності державного службовця.

Отже, в процесі відбору на державну службу, професіоналізм і компетентність забезпечують єдність професійних можливостей людини і умов їх реалізації - відповідну компетенцію посади, що сприяти мотивації людини у її професійному рості.

На сьогодні, стверджує О.Ю Оболенський, посада державного службовця І-IV категорій вимагає наявності наукових ступенів або, щонайменше, кваліфікації магістра державного управління, що в нашій державі поки залишається невирішеною проблемою.

У другому випадку передбачається якісне виконання спеціальних завдань і функцій, що характерні для конкретного виду державної управлінської діяльності, галузі чи сфери управління [167, с. 139].

При визначенні стану професіоналізму часто мають на увазі, що діяльність спеціаліста відповідає певним зовні індивідуальним вимогам, що ставляться до професійної діяльності державного службовця на основі кваліфікаційних вимог за посадою.

Отже, сьогодні лише формується професіоналізація державної служби, що потребує створення моделі професії державного службовця. Її розробка, пристосована до державного службовця сучасної Української держави, до конкретної гілки влади та рівня управління, відображення в моделі всього комплексу професійних та особистісних якостей - вкрай складне наукове завдання.

На сучасному етапі у світовій і вітчизняній практиці для визначення стану професіоналізму враховують:

- рівень загальної і спеціальної культури; стиль мислення (пасивно-виконавський, активно-творчий, інноваційний);

- ставлення до загальнолюдських цінностей;

- мотивацію до державної служби та до професійного росту (прагнення до самореалізації, задоволення матеріальних і духовних потреб, забезпечення нормальної кар'єри).

Отже, у цьому плані особливої уваги заслуговує система критеріїв, які поєднують у собі цілий ряд компонентів, завдяки яким можна оцінити стан професіоналізму:

- критерії наявного рівня професійної освіти, готовність державного службовця до оновлення і збагачення своїх професійних знань власними зусиллями; бачення і пошук перспективи службового зростання;

- критерії оцінки професіоналізму в параметрах його якості (теоретичні знання, досвід у роботі) і кількості (ранг, рейтинг та імідж державного службовця);

- критерії, що безпосередньо пов'язані з процесом організації праці державного службовця і встановлюють певні нормативи для його професії; процедури і технології виконання завдань; бажані результати, яких слід досягти у своїй діяльності;

- критерії, які враховують відповідність професії самій людині, її схильність займатися відповідною службовою діяльністю, задоволення виконуваною роботою [29].

Серед загальних підходів до визначення стану професіоналізму державного службовця в сучасних дослідженнях доцільно звернути увагу на критерії, розроблені В.А. Мальцевим [138], які включають:

- професійні управлінські здібності;

- управлінські (знання) вміння та навики;

- ціннісні орієнтації і соціальні установки особистості.