Друге складове слово означеного поняття “професійний” пов'язане з низкою однокорінних понять: “професія”, “професіонал” та “професіоналізм”. Вони мають пряме відношення до результату розглянутого вище процесу.

Стисло розглянемо тлумачення цих термінів у науковій вітчизняній та зарубіжній літературі.

Зазначимо, що визначення в більшості наукових джерел подібні до таких, як за соціологічним енциклопедичним словником: “Професія - вид трудової діяльності, що потребує певної підготовки, отримання спеціальних знань, практичних навичок, досвіду роботи, що визначається характером та метою трудових функцій” [172]; “професіонал то є індивід, основне заняття якого стало його професією, фахівець своєї справи, що має відповідну підготовку та кваліфікацію (на відміну від дилетанта)” [172]; “професіоналізм - це ступінь оволодіння індивідом професійними навичками” [172].

На наш погляд, системний аналіз В.Г. Ігнатова та В.К. Бєлоліпецького [95], надає достатньо повний науковий матеріал з цього питання:

- професія “тривалий і безперервний процес удосконалення індивідом обраного виду діяльності, якою він займається, як правило, все своє життя і за яку отримує грошову винагороду”;

- професіоналізм “міру та якість діяльності людини у визначеній, строго обмеженій сфері діяльності [95, с.48], додамо, для нас - у сфері державної служби;

- професіоналом, на їх думку, є той, хто має знання, насамперед зі своєї професії, своєї справи, спеціальності. При цьому професіонал - це не тільки знання, в першу чергу - це вихід, точніше перехід за межі тих знань, вторгнення в ту сферу, що знаходиться за звичайним та повсякденним. Чинник “знання”, їх рівень та якість, на думку авторів, слугують первинною та найважливішою ознакою професіоналізму та професіонала [95, с. 37-39].

Отже, конкретизуємо поняття “професіоналізм” державного службовця - здатність визначати найпринятніші напрями та способи реалізації поставлених державних цілей, завдань, покладених на нього відповідальності та повноважень з урахуванням реальних можливостей і умов та подальшим перетворенням їх у необхідні дії.

Зауважимо, що для більш системного розуміння професіоналізму доречно розглянути такий його критерій як компетентність. Визначення і трактування поняття “компетентність”, зокрема “компетентність державного службовця”, подано у наведеному вище переліку наукових джерел, проте часто - суперечливо. Все залежить від того, що покладено авторами в основу “компетентності”: досвід, знання, повноваження, інтелект, культура особистості чи інше.

За словником латинське слово ”competentis” означає “відповідний”, “здібний”, тобто “той, що знає, володіє відповідними знаннями, знається у визначеній галузі”. Майже всі науковці, які досліджували ці поняття, дійшли висновку, що компетентність це не стільки знання, навички, вміння, скільки здатність особистості їх задіяти доречно в необхідний час, у необхідному обсязі, адекватно ситуації.

Отже, як зазначалось вище, компетенція - це межі ведення, обов'язок виконання певних завдань і функцій органу державної влади, що включає в себе владні повноваження, обумовлені займаною посадою, що реалізує державний службовець. Ю. Старілов розглядає компетенцію як практичну реалізацію професійних здібностей та ділових якостей працівника [22].

В зарубіжній науковій літературі дослідники виділяють три рівні компетентності:

- інтегративна компетентність - властивість до інтеграції знань і навиків та їх використання в умовах швидкозмінюючих вимог зовнішнього середовища;

- психологічна компетентність - в емоційній сфері, в поведінці людей;

- компетентність в конкретних сферах діяльності, вміння працювати з людьми, нахил до лідерства, вміння надавати допомогу і делегувати повноваження, вміння реалізовувати намічені плани.

Цікавим, на наш погляд, є аналіз співвідношення понять компетенції і компетентності, завдяки чому авторам вдалось виділити їх логічні аспекти:

- компетенція і компетентність знаходяться в тісному взаємозв'язку;

- компетентність є похідна компетенції, проте проявляє індивідуальну специфіку кожного окремого суб'єкта як носія компетенції;

- рівень розвитку особистості суб'єкта може сприяти або стримувати реалізацію компетенції;

- рівень професійних, спеціальних знань, які відповідають компетенції, є передумовою її успішної реалізації;

- оптимальне співвідношення рівня професійних і спеціальних знань повинно визначатись конкретною компетенцією певної установи або посадової особи [49].

Проте, як зазначає В. Ігнатов [95], компетенція і компетентність знаходяться в діалектичному взаємозв'язку, і в той же час кожна з них має свою специфіку розвитку.

Для державної служби професіоналізм та компетентність взаємопов'язані безпосередньо, як дві нерозривні сторони особистості професіонала. Професійну компетентність на державній службі вважають проявом сутності, змістом і мірою професіоналізму фахівців [90,с. 10]. Акмеологічне визначення “професійної компетентності” - це сфера професійного відання, коло розв'язуваних питань, система знань, що постійно розширюється, які й дозволяють виконувати професійну діяльність з високою продуктивністю [118].

На наш погляд, до названого процесу має відношення також поняття “кар'єра”, яке трактується в усіх словниках майже однаково - успішне професійне просування, професійне зростання, етапи сходження службовця до професіоналізму та посадове просування, досягнення певного соціального статусу в професійній діяльності, зайняття посади. Державний службовець, як правило, усвідомлено обирає й будує кар'єру як у професійному, так і посадовому плані.

Проте зауважимо, є випадки, коли справжній професіонал не займає гідної посади або посадова особа немає необхідного рівня професіоналізму. І це вже реальні проблеми системи державної служби, зокрема професійного розвитку персоналу органів державної влади.

Підсумовуючи термінологічний аналіз усіх окремих складових і синонімів поняття “професіоналізм державних службовців” та пов'язаних з ним додаткових термінів та категорій. Наведемо власне визначення поняття як найвищого рівня професійного розвитку, досконалості у виконанні нових практичних функцій, розв'язання нових завдань шляхом розвитку нових професійних компетенцій. Складається він з особистого професійного зростання кожного державного службовця і становить собою набуття або удосконалення працівником нових професійних знань, умінь, навичок, компетенцій, які він або використовує, або буде використовувати у своїй професійній діяльності.

На наш погляд, всі ці визначення повною мірою відображають зміст та суть значення, яке покладаємо в основу поняття “професіоналізм”, та є типовими, без винятку, для всіх професій, які відомі людині, в тому числі і професії державного службовця.

Варто зауважити, що стосовно державних службовців, то їх професіоналізм передбачає перш за все наявність вищої освіти (кваліфікації спеціаліста чи магістра), за спеціальністю відповідно до сфери управління. Державні службовці повинні отримати певну професійну підготовку в галузі державного управління, державної служби, економіки, конституційного, адміністративного та інших галузей права [167, с. 138].

Якщо розглядати професіоналізм як принцип державної служби, то суть його полягає в тому, що він є провідною засадою при організації та функціонуванні державної служби. Слід зазначити, що це не тільки одна з провідних вимог, яка визначає формування та практичну діяльність персоналу, але й необхідна правова вимога, без якої неможливе отримання права на здійснення посадових повноважень.

Як зазначалось вище, суть професіоналізму в системі державної служби полягає в тому, що управлінські функції повинні виконуватись спеціально підготовленими фахівцями, спроможними досягти високої ефективності керівництва установами.

Проте в основі професіоналізації державної служби, як і будь-якої іншої сфери людської діяльності, знаходяться соціальні явища, що потребують активізації професійного розвитку, де особлива роль належить процесу оволодіння професією як своїм постійним заняттям [24].

Стан і розуміння професіоналізму державних службовців не залишаються постійними, тому теорія і практика вимушені реагувати на реальні проблеми кадрового забезпечення державної служби.

Ще однією особливістю професіоналізму державних службовців є забезпечення переходу від зовнішньої поведінки в управлінській діяльності до поведінки за совістю, яка трансформує теоретичні засади управління у свідому раціоналізовану поведінку за виробничими потребами та державницькими переконаннями. Формування такого типу професіонала дозволить забезпечити цілісність діяльності державного службовця, в цілому всієї державної служби на основі державницької ідеї, загальнолюдської культури, несуперечливості дій державних чиновників.

Отже, професіоналізм - це оволодіння насамперед глибинами професії, які в своїй основі є результатом цілеспрямованого, цілісного розвитку особистості, де поєднана ефективність виховного впливу, природні задатки, освіта, гармонія культури почуттів, волі та вчинків, єдність яких надзвичайно важлива у зв'язку з пріоритетом практичного мислення в діяльності службовця [24, с.139].

Проблема визначення людиною свого життєвого шляху, вибору професії є однією із найскладніших, і все ще повною мірою невирішеною в педагогіці, психології, соціології, державному управлінні та інших науках. Встановити чіткий критерій вибору людиною свого, найчастіше довічного заняття, важко і складно, тому що в цій справі занадто багато особистого, суб'єктивного і навіть підсвідомого.

У зв'язку з цим ми визнали за необхідне приділити в роботі особливу увагу насамперед поняттю, що таке професія, чому вона має таку велику цінність.

Цікавим є визначення професії як поєднання навиків і якостей у тому чи іншому самостійному, конкретно-історичному, спеціалізованому виді діяльності, який виник під впливом суспільного поділу праці [24, с.995]. На наш погляд, до важливих ознак професії як виду діяльності слід віднести:

- виконання відповідних функцій;

- наявність спеціальних знань, умінь і навиків, здобутих в процесі роботи;

- отримання заробітної плати за свою працю, що забезпечує існування працівника і його сім'ї;

- створення об'єднань і професійних груп на основі близьких, споріднених інтересів;

- формування відповідного соціального статусу, способу життя, поведінки як на роботі, так і поза нею, що приводить до ототожнення, ідентифікації людини з її професією.

Звичайно, якщо державну службу розглядати з позицій діяльнісного підходу, то її основна функція - це управління, яке за своїм характером та специфікою, має бути професійним. Слід зазначити, що саме цим пояснюється потреба в державній службі як професійній діяльності.

Отже, виходячи з цього, слід зазначити, що професіоналізм є соціальним феноменом, де компетентність виступає як його першооснова, яка здійснює цілеспрямований вплив на суспільні структури для упорядкування, збереження, удосконалення і розвитку їхньої якісної специфіки. Це за своєю суттю свідома, розумна діяльність, інтегруючими елементами якої виступають інтереси і влада, де основна роль належить державному службовцю, який на професійному рівні повинен виконувати свої функціональні обов'язки, досягати мети в своїх діях, задовольняючи при цьому суспільні інтереси та потреби держави.

Отже, сутність професіоналізму не була б до кінця зрозумілою, якби процес його розвитку не розглядавсь з позицій сумісності професійної державної служби з принципами та інститутами демократії, які постійно знаходяться у фокусі наукової уваги спеціалістів різних галузей суспільствознавства.