Отже, головна функція державної служби, яка розкриває сутність професіоналізму державної служби, - це ефективно служити суспільству (заради цього вона і створюється), забезпечувати стійкість держави і суспільства, держави і громадян, у своїй діяльності реалізовувати демократичні принципи, розширювати умови для створення громадянського суспільства, мотивувати розвиток його самоуправлінської діяльності засобами професійної управлінської роботи.

Проблеми взаємовідносин державних службовців і суспільства з позицій професіоналізму у різних системах державного управління розглядали М. Іодл, П. Шаран, Й. Шумпетер, які вважали, що управляти суспільством і займати відповідні посади мають право ті, хто володіє талантом управлінця і постійно працює над удосконаленням своєї компетентності [24]. Виходячи з цього, слід зазначити, що відповідно кожна категорія управлінців потребує спеціальних навиків, освіти, тобто належної професійної підготовки.

Отже, професіоналізм як принцип державної служби - це якісне служіння державі, на основі професійної гідності та професійної честі, її органам і структурам, служіння суспільству групи осіб (державних службовців) за плату, ангажованих (найнятих) для реалізації волі держави, захисту її інтересів з метою забезпечення ефективності управління.

Вивчення професіоналізму державних службовців передбачає визначення суб'єкта, осмислення специфіки його соціальної позиції, становища та ролі в суспільстві.

Неоднозначність і суперечливість становища державного службовця виявляється в тому, що державний службовець у суспільстві виступає:

- як посадова особа;

- як представник соціальної групи інтелігенції;

- як керівник, управлінець і член колегіальних органів;

- як роботодавець і найманий робітник.

Ці різні соціальні позиції суперечливо поєднуються і створюють систему зв'язків. Із них слід виділити базові, де, на наш розсуд, найважливіше для нашої мети - визначити залежність професіоналізму від поєднання соціального становища і професії, що є основою, теоретично і практично визначити суть, структуру і етапи професійного розвитку управлінських кадрів, загалом державних службовців.

Отже, професіоналізм державних службовців слід розглядати, як професіоналізм своєрідної соціально-професійної групи, що має особливий соціальний і професійний статус, специфічну систему норм і цінностей, свої соціально-психологічні особливості.

Слід зазначити, що державні службовці як соціальна підгрупа інтелігенції, яка формується за спеціальним відбором із представників усіх класів і соціальних груп суспільства, об'єднана професійним виконанням державних функцій, представники якої характеризуються певними соціальними й організаційними здібностями, особливостями способу життя (психології, спілкування, поведінки), специфічною системою потреб, норм і цінностей, особливою номенклатурною ієрархічністю, значно формалізованою підпорядкованістю й урегульованістю своєї діяльності, доволі широким і значною мірою універсальним характером впливу цієї діяльності на суспільство.

Особливістю соціального і професійного становища державного службовця, як зазначалось вище, є його опосередкована роль між державою і суспільством, у якій він виступає і як слуга, і як господар, його немовби особливий статус визначається (уособленням в ньому влади держави) делегуванням йому функцій суспільства та спрямованістю професійної діяльності на служіння людям.

Проте певна розбіжність між визначеною роллю державного службовця та її виконанням, незадоволені сподівання громадян ставлять його в суперечливе становище особистої відповідальності, тому що за цю невідповідність вину на себе повинен взяти службовець.

Отже, професіоналізм державних службовців визначається поєднанням загальнолюдських, професійних, державних цінностей тієї соціальної групи, до якої він входить, адже осмислений перехід до нової “філософії управління”, як визначено у “Концепції адміністративної реформи в Україні”, потребує не часткових змін, а системного оновлення професійного змісту діяльності службовця [113, с.3].

Отже, на основі вищевикладеного, ми прийшли до висновку, що поняття професіоналізм державних службовців - це якісно-ціннісний комплекс поєднання глибоких знань, умінь, практичного досвіду, загальнолюдської культури, що відображає ступінь самоорганізації особи, ефективність її професійної діяльності, сприяє розвитку авторитету службовця та формує позитивний імідж державної служби на основі професійної гідності та професійної честі.

Таким чином, професіонал державної служби - це службовець, що володіє високими знаннями професійної діяльності, свідомо змінює і розвиває себе в процесі праці, вносить свій індивідуальний, творчий вклад у розвиток професії, стимулює інтерес громадськості до результатів своєї діяльності, підвищує престиж своєї професії, забезпечує стабільність державної служби, якісно виконує свої функціональні обов'язки, постійно готовий до виконання складних завдань шляхом підвищення свого кваліфікаційного рівня.

1.2 Стан професіоналізму державних службовців України

Одним з головних завдань українського державотворення є невідкладне й кардинальне реформування державного управління, створення в Україні дійсно стабільної, політично незалежної професійної державної служби, яка спроможна ефективно формувати політику суспільного розвитку та надавати гарантовані державою послуги населенню, користуватися його довірою і повагою.

Цей вид діяльності стає не тільки складним і відповідальним, з яким навряд чи можуть зрівнятися інші види діяльності, а й суттєво значимим для суспільства. Його цінність можна визначити словами одного із теоретиків менеджменту П. Друкера, який вважає, що історичні успіхи нації на 80% визначаються ефективністю управління [74].

На нашу думку, зміни в структурних компонентах управлінської праці проявляються в самому процесі діяльності державних структур, у його змісті, характері та умовах праці державних службовців.

У зв'язку з цим дедалі більшого значення набуває роль особистісного фактора, наукових знань, компетентності, професійної культури і загалом професіоналізму державних службовців.

Сучасні вимоги до апарату державного управління - це передусім вимоги до його кадрів, від яких очікують високої громадянської зрілості, глибоких спеціальних знань, здатності забезпечити предметність, конкретність і оперативність в управлінському процесі.

Практика показує, що реальні прогресивні зміни в суспільстві наступають лише тоді, коли воно створює надійні механізми включення професіоналів у сферу управління, цінує їх професійний досвід, забезпечує надійний захист від дилетантів, коли дійсно існує не декларована, а реальна потреба у професіоналізмі.

Безперечно, проведення адміністративної реформи в Україні створює всі передумови для підвищення ролі та значення державної служби як ефективного інструменту, що забезпечує реалізацію завдань і функцій державного управління в демократичній, правовій, соціальній державі.

Слід зазначити, що у змістовому плані державна стратегія кадрового забезпечення значною мірою спрямована на ефективне використання людських ресурсів України на основі всебічного розвитку особи, ефективної реалізації її здібностей у трудовій діяльності, посиленням мотивації до її роботи.

Розвиток державної служби і відповідно кадрового потенціалу в Україні, як зазначалось вище, здійснюється на основі законодавчо визначених принципів, серед яких провідне місце займає принцип професіоналізму.

В Конституції України [112], правових нормах Закону України “Про державну службу” [90], інших законах України, що регулюють проходження державної служби, тим чи іншим чином розглядаються різні аспекти принципу професіоналізму.

Як показує аналіз наукових джерел, нормативно-правових актів, статистичних матеріалів, сьогодні в цілому намітилися позитивні зрушення в організації, змісті роботи з кадрами.

Станом на 1 січня 2008 року в Україні налічувалось понад 240 тисяч державних службовців, серед них 26,02% - займають керівні посади, 73,98% -спеціалісти органів виконавчої влади.

Цікавим, на наш погляд, є склад державних службовців за статевими ознаками, що становить 25,19% чоловіків та 74,81% жінок, які працюють в органах виконавчої влади, та їх співвідношення щодо перебування на керівних посадах, де чоловіки становлять 38,91%, а жінки - 61,09% [151, с. 5].

Аналізуючи освітній рівень державних службовців, варто сказати, що 94% мають повну або базову вищу освіту, серед керівників - 98% осіб з повною та базовою вищою і 2% - із середньою освітою. За світовими стандартами - це досить високий освітній рівень.

Слід зазначити, що це “середньостатистичні дані”, адже якщо проаналізувати, які саме спеціальності мають державні службовці, насамперед керівники, то виявиться не дуже втішна картина. Наприклад, серед керівників з юридичною підготовкою нараховується до 4% осіб, з економічною - близько 15%, а майже дві третини керівних працівників мають інженерну й аграрну освіту [151, с. 5].

У процесі власного дослідження ми переконалися в тому, що й самі державні службовці, які працюють на регіональному та місцевому рівнях, оцінили відповідність наявної освіти вимогам виконуваної роботи таким чином: повністю відповідає - 64%; не повністю - 31%; не відповідає - 3%; не відповіли - 3%.

А на запитання, яких знань і умінь не вистачає їм для успішної роботи на посаді, 34 % респондентів вважає, що правових, 18% - економічних, 11% - управлінських, 13% - соціально-психологічних.

Що стосується необхідності в продовженні професійної освіти, то ситуація має такий вигляд:

вважають необхідним продовжувати свою освіту - 77%;

немає необхідності - 20%;

не відповіли - 3% (додаток А).

Це дозволяє нам зробити висновок про те, що в державі прослідковується, з одного боку, системний підхід до роботи з кадрами, а з другого - незабезпеченість державної влади кваліфікованим складом виконавців, відсутністю у державних службовців необхідних професійних знань, навичок і вмінь, високої відповідальності за доручену справу, державницької позиції при вирішенні поставлених завдань.

Усе це не що інше, як невідповідність значної частини кадрового корпусу державної служби, його керівного ядра діловим, політичним і морально-етичним якостям, які сьогодні від них вимагаються.

Підтвердженням цьому, як зазначалось вище, є результати опитування державних службовців Сумської області. У відповідях на запитання, яким якостям вони віддають перевагу у своїй діяльності, респонденти поставили на перше місце професіоналізм, компетентність (62,5% опитаних), далі в порядку зниження організаторські здібності (41,5%), ділове спілкування (26,3%), сміливість і рішучість (22,4%).

Однак слід зауважити, що в цій ієрархії професійних якостей відображені внутрішні установки державних службовців.

Що ж стосується їх оцінки - потреби в цих якостях для займання тієї чи іншої посади - то ситуація трохи інша. У відповідь на запитання, які фактори визначають стабільність перебування на займаній посаді, респонденти виділили такі: “неформальні відносини з потрібними людьми” (52,7%), “професіоналізм” (44,1%), “лояльність до влади” (36,9%) (додаток А).

Наведені дані свідчать про те, що:

по-перше, сьогодні підбір і просування державних службовців здійснюється досить часто не на підставі професійних досягнень, а на основі особистої відданості керівникові;

по-друге, розроблені критерії, норми і стандарти в системі відбору кадрів для державної служби мають в своїй більшості формальний характер;

по-третє, на функціонування системи управління можуть негативно впливати різноманітні фактори зовнішнього і внутрішнього середовища.