Адже при проведенні провадження у справі про банкрутство проводився фінансово-господарський аналіз усього підприємства, всіх його показників, а встановлені відмінні показники обов'язково використовуються для відновлення платоспроможності боржника і якщо все ж таки суб'єкт господарської діяльності визнається банкрутом, це означає, що він є фінансово неспроможним. Багато вчених, що займаються вивченням та вдосконаленням законодавства про банкрутство, вважають необхідним законодавчо закріпити значення такого терміну як "фінансова неспроможність". Він свідчив би про наявність усіх показників негативного фінансового стану суб'єкта господарювання. Терміни "неспроможність" та "банкрутство" характеризують один і той самий фінансовий стан підприємства, але різниця між ними у тому, що в першому випадку існування цього факту не залежить від рішення господарського суду, а в другому - це стан підприємства, засвідчений рішенням господарського суду. Тобто за ознакою наявності підтвердженості даного стану господарським судом неспроможність може розглядатись як антипод банкрутства. Але ж обидва терміни характеризують одне й те саме явище, тільки у першому випадку - фактичний фінансово-господарський стан суб'єкта господарської діяльності, а в другому - засвідчення (оцінка) цього факту судовими органами [17, с.21]. Законодавець у диспозиціях кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за кримінальне банкрутство вживає терміни "фінансова неспроможність" у ст.218 КК та "стійка фінансова неспроможність" у ст. ст.219, 220 КК. Аналіз наукового тлумачення даних термінів свідчить про те, що його автори ототожнюють ці терміни і надають їм таких значень: 1) під фінансовою неспроможністю розуміється такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов'язань перед кредиторами та бюджетом є неможливим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури відновлення платоспроможності (санації) [18, с.357]; 2) фінансова неспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати [19, с.402]. Отже, не можна ототожнювати поняття "неплатоспроможність" та "фінансова неспроможність", оскільки перше є лише складовою частиною другого широкого поняття, яке характеризує фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності. Те що одні автори тлумачать цей термін як стан підприємства, який виникає одразу після невиконання в строк грошових зобов'язань, а інші тлумачать той самий термін як стан підприємства, що характеризується нездатністю самостійно виконати ці зобов'язання через відсутність майна, є свідченням проблеми з цього питання. Саме закріплення терміна "фінансова неспроможність" у законодавстві призведе до розв'язання цієї проблеми і гарантуватиме уникнення таких непорозумінь. Таким чином, фінансова неспроможність - це фінансовий стан суб'єкта господарської діяльності, за якого він не здатний самостійно відновити свою платоспроможність та задовольнити законні вимоги кредиторів. Із введенням такого терміна в галузь господарського права вирішиться багато спірних питань даної галузі. Отже, можна зробити висновок, що у законодавстві використовується декілька близьких за значенням, але не тотожних термінів: банкрутство, неплатоспроможність, фінансова неспроможність. Для того, щоб в повному обсязі зрозуміти сутність цих понять, треба розглядати їх у комплексі. Узагальнюючи та аналізуючи поняття банкрутства, як основного поняття даного інституту, можна виділити такі його основні ознаки: · інститут банкрутства застосовується за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку); · встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану); · зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч.4 ст. 205 ГК); · неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попре здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта [8, с.352]. Ні Закон України "Про банкрутство", ні Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не встановлюють видів банкрутства і не передбачають критеріїв їх диференціації. Вивчивши та узагальнивши наукову розробку інституту банкрутства, можна виділити такі види банкрутства: Правомірне - самобанкрутство; Неправомірне - фіктивне, умисне і злісне. Фіктивним банкрутством вважається завідомо неправдива офіційна заява суб'єктом підприємницької діяльності про нездатність виконувати зобов'язання перед кредиторами і бюджетом за наявності фактичної можливості виконання прийнятих на себе зобов'язань. Суд після встановлення фактичної платоспроможності суб'єкта відмовляє в задоволенні заяви про визнання банкрутом. Також треба зазначити, що за такі дії засновника, власника або службової особи суб'єкта підприємницької діяльності згідно зі ст.218 Кримінального Кодексу України передбачається кримінальна відповідальність. Умисне банкрутство - умисне створення важкого фінансового становища (балансової або абсолютної неплатоспроможності) суб'єктом підприємницької діяльності або особою, що має право давати обов'язкові для суб'єкта розпорядження (керівником або власником), що заподіяло матеріальної шкоди державним чи громадським інтересам та охоронюваним законом правам та інтересам кредиторів або інші тяжкі наслідки. Умисне банкрутство спричиняє за собою кримінальну відповідальність в порядку, встановленому Кримінальним Кодексом України (ст.219 ККУ). Злісне банкрутство - визначається як доведення суб'єкта підприємницької діяльності до умисного банкрутства повторно або систематично, або особою, раніше осудженим за умисне банкрутство. У справах про злісне банкрутство суд може обмежити осуджених в праві керувати підприємствами або посідати виборні державні посади. Самобанкрутство - визначається, як звернення суб'єкта підприємницької діяльності в господарський суд у зв'язку з неможливістю виконати свої зобов'язання перед кредиторами або бюджетом протягом 60 днів після терміну виконання відповідних зобов'язань [14, с.125]. Також, в залежності від об'єктів процедури банкрутства можна виділити наступні види: · Банкрутство містоутворюючих підприємств. До таких підприємств згідно із Законом належать юридичні особи, кількість працівників яких з урахуванням членів їх сімей складає не менше половини чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці, у якій розташована така юридична особа, а також підприємства, кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб. При розгляді справи про банкрутство містоутворюючих підприємств учасником провадження у справі про банкрутство визнається орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади адміністративно-територіальної одиниці. Учасниками провадження у справі про банкрутство даного виду підприємств господарським судом можуть бути визнані також центральні органи виконавчої влади. · Банкрутство особливо небезпечних підприємств. Особливо небезпечними підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничо-добувної, атомної, хімічної, хіміко-металургійної, нафтопереробної, інших галузей, визначених відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України, припинення діяльності яких потребує проведення спеціальних заходів щодо запобігання заподіянню шкоди життю та здоров'ю громадян, майну, спорудам, навколишньому природному середовищу. При розгляді справи про банкрутство особливо небезпечного підприємства учасниками провадження у справі про банкрутство визнаються відповідний орган місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься сфера діяльності боржника, а також, при необхідності, державний орган з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр. Учасниками провадження у справі про банкрутство особливо небезпечного підприємства господарським судом можуть бути визнані також інші центральні органи виконавчої влади. · Банкрутство сільськогосподарських підприємств. Під сільсько-господарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких колгоспів, виручка яких від реалізації вирощеної продукції та виловлених водних біологічних ресурсів складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. · Банкрутство страховиків. При розгляді справи про банкрутство страховика учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю. · Банкрутство професійних учасників ринку цінних паперів. При розгляді справ про банкрутство організації або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності, що є професійним учасником ринку цінних паперів, учасником провадження у справі про банкрутство визнається державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів. Також, слід зазначити, що особлива процедура банкрутства застосовується до емітентів чи управителя іпотечних сертифікатів, управителя фонду фінансування будівництва чи управителя фонду операцій з нерухомістю. · Банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності громадянина. Його осбливість полягає у тому, що неплатоспроможним суб'єктом є не юридична особа а фізична особа, яка має статус підприємця. В українському законодавстві не передбачено визнання банкрутом фізичну особу, що не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності. · Банкрутство фермерського господарства [13, с.305]. · Банкрутство банківських та інших фінансово-кредитних установ. Таким чином, сучасне господарське право використовує два поняття: "банкрутство" та "неплатоспроможність". Умовно їх можна назвати двома видами неспроможності боржника. Але різниця між ними у тому, що неплатоспроможність - це неспроможність виконати грошові зобов'язання після настання встановленого строку, а банкрутство - цілковита неспроможність відновити свою платоспроможність, визнану господарським судом. Банкрутство зумовлюється неплатоспроможністю, а не навпаки. Отже вживання терміна "банкрутство" вказує на те, що факт неплатоспроможності вже визнаний господарським судом. Узагальнюючи та аналізуючи поняття банкрутства, як основного поняття даного інституту, можна виділити такі його основні ознаки: · інститут банкрутства застосовується за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку); · встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану); · зміст встановленого господарським судом факту банкрутства - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч.4 ст.