Охорона прав на засоби індивідуалізації суб'єктів господарської діяльності

1. Загальна характеристика правової охорони засобів індивідуалізації учасників господарської діяльності

1.1 Історичні етапи розвитку інституту охорони прав на засоби індивідуалізації суб'єктів підприємницької діяльності

Історія виникнення та нормативного оформлення інституту засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів та послуг розглядається в юридичній науці неоднозначно. Дана обставина обумовлюється широким діапазоном поглядів вчених на питання черговості появи різних видів ідентифікуючих позначень та різницею у трактуванні моменту зародження окремих засобів індивідуалізації у межах значних історичних періодів. У цій сфері можна виділити два основні напрямки: представники першого вбачають їх зародження уже в епоху рабовласницького ладу, а подальший розвиток та поширення - у Середньовічні часи. Вчені, прихильники другої точки зору обґрунтовують появу торгових марок у період феодалізму та доводять їх генетичний зв'язок з цеховими позначеннями та знаками купецьких гільдій. Окрему групу становлять автори, які обмежуються фіксацією позиції, що засоби індивідуалізації отримали правове регулювання раніше інших об'єктів виключних прав, не відносячи їх виникнення до конкретного історичного етапу.

Призначенням торговельної марки є вирізнення товарів, що виробляються однією особою, від товарів, що виробляються іншими. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, що видається на підставі реєстрації, яка носить добровільний характер. Комерційне найменування застосовується для ідентифікації юридичної особи, яка є підприємницьким товариством чи іншого господарюючого суб'єкта. Географічне зазначення визначає зв'язок характеристик товару та географічного місця його походження.

Необхідно розмежовувати поняття «засіб індивідуалізації» у юридичному та економічному аспектах. Як правова категорія конкретний засіб ідентифікації виникає у результаті отримання правової охорони на підставі правового акту, як економічна - його поява обумовлюється потребами суспільства у ідентифікації продукції чи її виробника. Тому засіб індивідуалізації як явище економічної сфери лише зі впливом значного проміжку стає об'єктом правової охорони.

Таким чином, дослідженню виникнення засобів індивідуалізації повинен передувати розгляд умов розвитку соціально-економічних відносин окремих історичних періодів, які зумовили консолідацію нормативних правил їх правової охорони та формування на цій основі самостійного правового інституту. Історичний аналіз правового регулювання засобів індивідуалізації має здійснюватися у контексті аналізу всієї системи економічних та, насамперед, торгових відносин у межах відповідної історичної епохи.

В юридичній літературі обґрунтовується поява прототипів сучасних товарних знаків вже у період рабовласницького ладу. Необхідно відзначити, що такі позначення не виконували функції сучасних торговельних марок, а служили зовсім іншим цілям. У багатьох народів спеціальні оригінальні знаки - символи вживались для позначення належності майна його власнику. Пізніше, символи належності речі почали проставляти на створеній продукції. Тому поступово, разом із знаком власності, тавро стає знаком авторства творця нового виробу.

Відсутність будь-яких правил, спрямованих на правове регулювання торгових клейм у античну епоху, слід вбачати у причинах соціального-економічного характеру, які зумовили незначну практику використання індивідуальних товарних знаків. При первинному розподілі праці внаслідок недостатнього розвитку продуктивних сил відбувається виокремлення та розвиток окремих професій, у той час як міжпрофесійне розмежування не здійснюється. Тому не виникає конкуренції між виробниками одного виду продукції. Як наслідок, відсутня потреба у торговельній марці як засобу виокремлення певної продукції від товарів інших ремісників та підвищення на неї споживчого попиту. Інша причина визначається особливостями рабовласницького ладу періоду античності та проявляється у характерному для даної епохи широкому використанні малоефективної рабської праці у ремісничих професіях.

Водночас, у період античності виник інший вид засобів індивідуалізації - зазначення походження товару. Його появу слід пояснити загальним процесом розвитку торгівлі давніх народів та особливостями географічних місць їх розташування. Вироби та природні ресурси, яких не існувало на інших територіях, становили основний предмет торгівлі. Товари для посвідчення її походження з відповідної території таврувалися спеціальним позначенням. Так, ще 3000 років тому індійські ремісники мали звичай ставити свої підписи на художніх творіннях перед їх відправленням до Ірану. Промисловці з Китаю збували товари із зображенням своїх клейм у райони Середземномор'я понад 2000 років тому.

Наступний етап у розвитку засобів індивідуалізації пов'язаний з цеховими позначеннями та знаками купецьких гільдій Середньовіччя. Особливість цехових знаків полягала у тому, що вони належали не окремому виробнику, а одночасно всьому цеху, їх використання було обов'язковим для всієї продукції, виготовленої її членами у межах відповідного професійного профілю. Таким чином, проставляння спеціальних символів на виготовленому продукті свідчило про додержання при його виробництві всіх встановлених статутом правил. Враховуючи зазначене призначення цехових знаків, значна частина науковців пов'язують появу товарних знаків з цеховими позначеннями Середньовіччя.

Сучасні товарні знаки мають індивідуальний характер, проставляються у добровільному порядку та охороняються на підставі реєстрації. Факт належності цехового знаку не окремому члену ремісничої організації - майстру, а всьому цеху скоріше свідчить про їх подібність до інших засобів індивідуалізації - колективних торговельних марок. Цехові знаки виконували комплекс взаємопов'язаних функцій, серед яких, насамперед, слід виокремити контролюючу та вказівки на джерело походження продукції. На сьогодні також існує практика правової охорони зазначення походження товару шляхом його реєстрації у вигляді колективної марки. Тому закономірно, що після виникнення зазначення походження товару у рабовласницький період, наступним етапом у розвитку ідентифікуючих позначень стала поява цехового знаку, який вказував на джерело походження виробу, гарантував його якість та сприяв розрізненню від товарів інших цехів.

Єдиним законним способом вийти з-під контролю цеху та самостійно здійснювати виготовлення продукції, не керуючись цеховими вимогами, було отримання дозволу королівської влади, які видавалися у формі привілеїв. Отримавши привілей, ремісник міг не лише здійснювати виробництво продукції встановленого роду, але і позначати її особливим клеймом, відмінним від цехового. Таврування продукції носило добровільний характер, здійснювалося індивідуальним виробником, саме тому такі позначення мали всі ознаки сучасних торговельних марок. Таким чином, на нашу думку, торговельна марка як економічна категорія сформувалася лише у кінці Середньовіччя внаслідок розкладу цехової організації ремісничого виробництва.

В юридичній літературі по-різному визначається момент появи сучасних торговельних марок. Зокрема, Б. Хекл та М. Шпунда пов'язують його з встановленням системи реєстрації торговельних марок - лише у цьому випадку клеймо перетворюється у товарний знак. Інші вчені, наприклад, Дж. Веркман відзначає, що товарні знаки виникли у той період, коли стала відчуватися в них потреба та вказує на 1880 р. як дату приблизного оформлення товарного знаку. Ряд науковців обумовлюють виникнення товарного знаку у період розвитку цехових організацій Середньовіччя, а подальший розвиток в умовах капіталізму. За вихідний момент інколи береться прийняття перших законодавчих актів про охорону фабричних та торгових клейм у першій третині ХІХ ст. Інші дослідники визначають їх виникнення з появою відповідного терміну у правових документах у кінці ХІХ ст.

Як вже зазначалось, необхідно відрізняти виникнення явища в економічному та юридичному розумінні. Товарний знак як економічний феномен виник та набув свого поширення у період занепаду цехового виробництва та зародження мануфактурної промисловості. Основний критерій, який відрізняє сучасні товарні знаки від позначень минулого, полягає не лише у їх придатності для індивідуалізації відповідного товару. Ним слід вважати добровільність, диспозитивність у позначенні виготовленої продукції спеціальним оригінальним знаком. Лише тавро, яке добровільно за власною ініціативою товаровиробника накладається на виготовлену продукцію з метою її відокремлення від аналогічної продукції конкурентів, стає торговельною маркою. Тому законодавчими актами, спрямованими на правову охорону торговельних марок, слід вважати ті нормативні документи, які не тільки їх захищають від незаконного використання та підробки, а закріплюють право виробника на проставляння індивідуалізуючих продукцію позначень. Такі перші правові акти, що встановлювали цивільно-правову охорону торговельних марок, були прийняті у другій половині XIX ст.: у Франції в 1857 р., у США в 1881 p., у Великобританії в 1883 p., Німеччині в 1884 р.

Становлення та розвиток інституту фірми тісно пов'язано з процесом виникнення юридичних осіб, як носіїв даного засобу індивідуалізації. Незважаючи на те, що римськими юристами обговорювалась можливість існування організацій, які володіли відокремленим майном та могли виступати у цивільному обороті від свого імені, саме поняття «юридичної особи» було не відоме римському праву. Поява та поширення юридичних осіб пов'язана з епохою розвитку економічних та торгових зв'язків періоду Нового часу, коли давньоримський інститут спільної власності виявився неспроможним адекватно регулювати відносини, що виникли за участю об'єднаного капіталу. Перетворення товариства у знеособленого суб'єкта права призвели до необхідності застосування для його ідентифікації особливого імені, відмінного від імені окремих учасників та назв інших товариств.

У ХІХ ст. законодавство ряду країн, зокрема, німецьке, швейцарське та скандинавських країн забезпечувало правове регулювання відносин, що виникають у зв'язку з набуттям та використанням фірмових найменувань, а також містило правила і вимоги до структури фірм, як щодо одноособових торговців, так і щодо підприємств, організованих на засадах товариств.

Незважаючи на виникнення та широке застосування зазначень походження товару, вже у період античності надання їм правової охорони відбулося пізніше інших засобів індивідуалізації. Причиною достатньо пізнього закріплення за ними статусу самостійного об'єкту права стала їх схожість з торговельними марками та, як наслідок, використання єдиного правового режиму для регулювання обох засобів індивідуалізації законодавством про фабричні та торгові клейма.