Призначення більш м'якої міри покарання

Зміст

• Вступ
• Розділ. 1. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: становлення та розвиток
• 1.1 Історичний розвиток норм про призначення більш м'якої міри покарання
• 1.2 Загальна характеристика та види призначення більш м'якої міри покарання
• Розділ 2. Призначення більш м'якої міри покарання за ст. 69 КК України: передумови, підстави та порядок застосування
• 2.1 Передумови призначення більш м'якої міри покарання
• 2.2 Підстави призначення більш м'якої міри покарання
• 2.3 Порядок призначення більш м'якої міри покарання
• Висновки
• Використані джерела

Вступ В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави в Україні, важливим залишається подальший розвиток всіх механізмів правової системи, приведення їх у відповідність з вимогами розвитку суспільства. Одним із компонентів формування правової держави є оновлення та вдосконалення кримінально-правових заходів реагування на вчинений злочин, серед яких важливе місце посідає кримінальне покарання, від правильного застосування якого певною мірою залежить успішність протидії злочинності. В цих умовах обґрунтоване призначення покарання, у тому числі і більш м'якого, ніж передбачено законом, стає ефективним та дійовим заходом протиборства злочинним проявам. Проблемні питання призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, досліджувались ще в дореволюційному кримінальному праві, зокрема в роботах С. Баршева, Л.С. Бєлогриць-Котляревського, В.В. Єсипова, О.Ф. Кістяківського, В.Н. Латкіна, О. Лохвицького, Е.Я. Немировського, О. Проскурякова, В.Д. Спасовича, М.С. Таганцева та ін. В радянський період, а також протягом останніх десятиліть окремі аспекти даної проблеми розглядались в працях В.І. Антипова, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова, М.О. Бєляєва, Є.В. Благова, Г.С. Гаверова, І.М. Гальперіна, І.І. Гореліка, В.К. Дуюнова, А.В. Іщенка, В.І. Зубкової, І.І. Карпеця, Г.А. Кригера, Л.Л. Круглікова, Ю.Б. Мельнікової, О.О. Мяснікова, С.В. Сахнюка, М.А. Скрябіна, М.Н. Становського, В.В. Сташиса, А.Х. Степанюка, П.П. Осипова, В.В. Похмелкіна, Л.А. Прохорова, В.Я. Тація, В.І. Тютюгіна, Г.І. Чечеля, М.Д. Шаргородського та ін. Комплексному дослідженню призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, було піддане в кандидатській дисертації О.М. Плєшакова на тему “Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом” (М., 1979 р.), а також О.В. Євдокимової на тему „Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом” (Харків, 2007 р.). Метою даної курсової роботи є аналіз правового регулювання призначення більш м'якого покарання ніж це передбачено законом. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання: · дослідити історичний розвиток норм про призначення більш м'якої міри покарання; · визначити понт

Об'єктом курсової роботи є призначення покарання. Предметом дослідження є призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за вчинений злочин.

Залежно від мети і завдань дослідження у процесі виконання курсової роботи використані загальнонаукові (діалектичний, історичний, системний, аналізу та синтезу, індукції та дедукції) і спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм) методи наукового пізнання.

Поставлена мета та задачі роботи зумовили її структуру. Робота складається з вступу, чотирьох взаємопов'язаних розділів, висновків виконаної роботи та списку використаних джерел.

Розділ. 1. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом: становлення та розвиток 1.1 Історичний розвиток норм про призначення більш м'якої міри покарання

Перед тим як норми субінституту призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за вчинене, сформувалися в тому виді, в якому вони закріплені в статтях КК України 2001 р., їм довелось пройти тривалий процес становлення та розвитку від норм, що регламентують окремі, спеціальні випадки, до норм загального характеру. На жаль, нормативні установлення минулих сторіч дійшли до нас не в повному обсязі, а збережені відомості уривчасті, але, незважаючи на фрагментарність цих відомостей, все-таки можна простежити основні етапи формування норм про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за вчинений злочин.

На зорі свого розвитку українське кримінальне законодавство, як і зарубіжне, мало яскраво виражений становий характер Евдокимова Е.В. Назначение более мягкого наказания, чем предусмотрено законом: исторический аспект // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - Вип. 73. - С. 189-196.. Характеризуючи практику застосування кримінального покарання до ХЙХ в. слід зазначити, що покарання, які призначались представникам вищих верств населення за вчинені ними злочини, вражають своєю м'якістю так само, як шокують своєю жорстокістю види покарання, що застосовувались за ті ж види злочинних діянь до рядових членів суспільства. В умовах нерівності покарань і їхньої залежності від соціального стану злочинця цілком закономірно, що повноваження суду щодо призначення більш м'якої міри покарання, ніж передбачено законом за вчинене, являло собою лише свого роду привілеї (пільги) у сфері правосуддя для правлячих шарів суспільства Гольтцендор Ф. Вступительный очерк уголовного права // Юридический вестник. - 1874. ?Кн. 5-6. ? С. 81-141..

За литовським Статутом 1588 р. (одному з джерел права українських земель) за вбивство простолюдина до шляхтича могла бути застосована смертна кара лише в тому випадку, якщо він був затриманий на місці злочину і обвинувачення було засвідчено присягою позивача зі шістьма свідками із числа людей непідозрілих, чесних і гідних переконань, і до того ж, якщо серед них були два шляхтичі. За відсутності однієї з цих умов шляхтич, або зовсім звільнявся від будь-якого покарання, або тільки засуджувався до сплати головщіни, тобто штрафу. Водночас простолюдина за вбивство особи того ж самого звання засуджували до страти Кистяковский А.Ф. Исследование о смертной казни. ? Тула: Автограф, 2000. ? 272 с.? С.152..

У першому кодифікованому нормативно-правовому акті української держави ? «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. також зустрічаються правила призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом за вчинене. Наприклад, у пункті 2 артикулу 8 глави 24 передбачалася можливість пом'якшення покарання особі, що вперше вчинила крадіжку, якщо на злочин його штовхнула крайня нужда (голод); або вчинений він був в силу алкогольного сп'яніння або з легковажності винного, яка була обумовлена його малолітнім віком і тощо «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р./ Національна академія наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького, Інститут української археографії та державознавства ім. М.С. Грушевського. ? К.: АТ «Книга», 1997. ? 549 с. ? С. 429, 430..

Таким чином, огляд історико-правового матеріалу свідчить про відсутність у кримінальному законодавстві розглянутого історичного періоду чітких, формалізованих, загальних правил пом'якшення покарання. Норми про призначення більш м'якого покарання, що існували в цій період, вирізняються казуїстичним характером.

Наприкінці ХVЙЙ - на початку XVIII сторіччя активізується процес демократичної перебудови суспільства, простежуються тенденції щодо пом'якшення каральної політики держави. Особа та її інтереси поступово здобувають самостійного значення, зароджується принцип суб'єктивного ставлення у провину, відбувається процес подальшої гуманізації кримінального законодавства, знижується рівень залежності суворості призначуваного покарання від правового статусу особи. У зазначений період у кримінально-правовій політиці держав пріоритетною задачею стає боротьба з безмежною владою суддів, внаслідок чого з'являються нові концепції на підтримку суворої формалізації всіх дій суду при призначенні покарання. Родоначальником цього руху в кримінальному праві був німецький криміналіст А. Фейєрбах. Згідно з ключовими моментами вчення А. Фейєрбаха в законі повинні бути докладно визначені не тільки всі можливі обставини, що пом'якшують покарання, а й ступінь впливу кожної з них.

Як показала практика застосування кримінального закону, сувора імперативність кримінально-правових положень, яка ставила судовий розсуд у жорсткі рамки, навпроти сприяла поширенню випадків безкарності злочинних діянь.

Труднощі, з якими стикалися суди при призначенні покарання, а також поява та поширення ідей, що громадський порядок набагато краще підтримується неминучістю помірного покарання, ніж покаранням надлишкове суворим, але рідко застосовуваним, свідчили про необхідність проведення радикальних реформ у сфері кримінального законодавства, включаючи і норми про призначення більш м'якого покарання. Тому в 1832 р. з'явилась інша, французька теорія обставин, які пом'якшують покарання, яка згодом перейшла з деякими змінами до усіх європейських кодексів. Відповідно до її ключових, стрижневих моментів присяжні й суд не зв'язувалися строго формалізованим переліком пом'якшувальних обставин. Суд повноважений був знижувати суворість покарання на декілька ступенів або навіть переходити до іншого, більш м'якого його виду, за наявності будь-яких факторів, незалежно від того передбачені вони в законі чи ні. Саме за таким принципом були сформовані в ХЙХ в. кримінальні кодекси Норвегії, Німеччини, Угорщини, Австрії, Швейцарії та ін Немировский Э.Я. Учебник уголовного права: Общая часть.? Одесса: Изд-е Акцион. Южно-Русского общества Печатного дела, 1919. ? 379 с. - С.333 ? 335..

Наступний виток розвитку субінституту призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, пов'язаний з виникненням і становленням соціалістичного права.

З появою кодифікованого кримінального законодавства, повноваження суду щодо пом'якшення покарання знайшли своє закріплення в КК УРСР 1922 р., відповідно до ст. 28 якого призначити більш м'яке покарання суд мав право за наявності виняткових обставин, що свідчали про необхідність пом'якшення покарання. При цьому закон не розкривав змісту поняття «виняткові обставини». Згідно зі ст. 28 КК УРСР 1922 р. застосувати менш суворе покарання можливо було шляхом: а) призначення покарання нижче від найнижчої його межі, встановленої у відповідній санкції статті, і б) переходу до іншого, менш суворого виду покарання, ніж зазначено в санкції статті за вчинене Евдокимова Е.В. Назначение более мягкого наказания, чем предусмотрено законом: исторический аспект // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2005. - Вип. 73. - С. 190..

Певні зміни до субінституту призначення більш м'якого покарання були внесені прийнятими в 1924 р. Основними засадами кримінального законодавства Союзу РСР і Союзних Республік. На відміну від КК УРСР 1922 р. законодавець при визначенні підстав призначення більш м'якого покарання відмовився від ознаки «винятковості», вказавши лише в ст. 34 Основних засад, що такими можуть бути визнані будь-які обставини справи, які свідчать про доцільність зниження міри відповідальності.