Відповідно до другого правила сполучення основного і додаткового видів покарання, останнє не може бути більш суворим, ніж основне, бо саме основне покарання покликане забезпечувати ключовий, вирішальний характер кримінально-правового впливу на винного. При визначенні ступеня суворості виду покарання необхідно керуватися ст. 51 КК, в якій всі види покарання розташовані в певній послідовності, а саме від менш до більш суворого, причому, незалежно від порядку їх призначення ? основне чи додаткове. Оскільки конфіскація майна в ст. 51 КК розташована вище таких видів покарання, як арешт, обмеження волі і тримання в дисциплінарному батальйоні, то можна стверджувати, що дане додаткове покарання закон визнає менш суворим порівняно з перерахованими видами покарання. Отже, якщо, наприклад, застосовуючи ч. 1 ст. 69 КК, суд замість позбавлення волі призначить тримання в дисциплінарному батальйоні або обмеження волі, або арешт, то він цілком може застосувати конфіскацію майна, якщо вона передбачена в санкції статті.

Що ж стосується таких основних покарань, як службові обмеження для військовослужбовців, виправні роботи, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, штраф, то ці види покарання є менш суворими, ніж конфіскація майна, у зв'язку з чим, на наш погляд, при їх призначенні суд змушений буде відмовитися від застосування обов'язкової конфіскації майна, бо інше призвело б до порушення принципу додатковості.

Схожа ситуація простежується й у випадках, коли суд при пом'якшенні покарання переходить до такого виду покарання, як штраф. Відповідно до положень ст. 51 КК, штраф ? найменш суворе покарання. Тому, виходячи із зазначених правил сполучення основних і додаткових видів покарання, до нього не може бути приєднане жодне з додаткових покарань, бо всі вони є більш суворими. Тому уявляється необґрунтованим спільне застосування штрафу як основного покарання і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в якості додаткового. Вважаємо, що у тих випадках, коли суд, застосовуючи ч. 1 ст. 69 КК, переходить до такого основного покарання як штраф, не може бути призначене будь-яке додаткове покарання, у тому числі і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, якщо в санкції, за якою засуджується винний, дане покарання передбачене як обов'язкове, тобто потрібно застосувати одночасно частини 1 та 2 ст. 69 КК.

покарання злочин майно Висновки

Стаття 69 КК надає суду право в особливих, виняткових випадках вийти за межі санкції статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, і призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції, або перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, у цій санкції не передбаченого. Отже, ст. 69 КК є своєрідним корективом (доповненням, уточненням) приписів, які передбачені у п. 1 ч. 1 ст. 65 КК і згідно з якими суд призначає покарання, як правило, у межах санкції статті Особливої частини КК.

Передумовою застосування ст. 69 КК є вчинення особою злочину певного ступеня тяжкості: вона може застосовуватися при призначенні покарання лише за злочини середньої тяжкості (ч. 3 ст. 12 КК), тяжкі (ч. 4 ст. 12 КК) або особливо тяжкі (ч. 5 ст. 12 КК). Як підстави застосування ст. 69 КК закон виділяє дві групи чинників: а) наявність у справі кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, які певним чином характеризують особу винного.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливо за наявністю лише двох розглянутих підстав застосування ст. 69 КК у їх єдності та сукупності. Якщо судом установлені тільки обставини, що пом'якшують покарання, або лише позитивні дані про особу винного, тобто лише одна із зазначених підстав, - застосування ст. 69 КК є неприпустимим.

Призначення більш м'якого покарання може здійснюватися судом шляхом використання для цього одного з таких варіантів застосування ст. 69 КК.

Рішення суду про застосування ст. 69 КК має бути належним чином умотивоване у вироку суду.

Використані джерела Нормативно-правові акти 1. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30. 2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

3. Про внесення зміни до статті 69 Кримінального кодексу України. - Закон України від 22 грудня 2006 р. № 527-V // Від. Верх. Ради України. - 2006. - № 11. - Ст. 96.

4. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа № 1-33/2004 про призначення більш м'якого покарання) // [Вісник Конституційного Суду України. ? 2004. ? № 5. ? С. 38-46.

5. Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа № 1-33/2004 про призначення більш м'якого покарання) // Вісник Конституційного Суду України. ?2004.?№ 5. ?С. 38-46.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. „Про практику призначення судами кримінального покарання” - Законодавство „ЛІГА”.