По-друге, ці обставини повинні знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину істотно, тобто настільки, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б у цьому випадку явно недоцільним. У судовій практиці обставинами, які свідчать про доцільність застосування ст. 69 КК, найчастіше визнають запобігання винним шкідливих наслідків злочину і добровільне відшкодування збитку, вчинення злочину через збіг тяжких особистих обставин і відсутність тяжких наслідків, щире каяття винного й активне сприяння розкриттю злочину, другорядну роль у вчиненні злочину, хворобу засудженого та інші несприятливі умови його життя, неправомірну поведінку потерпілого і вчинення злочину через службову залежність винного тощо.

Однією з підстав застосування ст. 69 КК є дані про особу винного, які можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані зі вчиненим ним злочином. При врахуванні особи винного беруться до уваги: зразкова поведінка в побуті як до, так і після вчинення злочину, чесна трудова діяльність, позитивна характеристика, прагнення пом'якшити заподіяну шкоду, сприяти в розкритті злочину тощо. Головне полягає в тому, що у всіх таких випадках повинні бути встановлені такі позитивні дані про особу винного, які дають суду можливість дійти обґрунтованого припущення про те, що призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, буде цілком достатнім для досягнення його цілей.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливо за наявністю лише двох розглянутих підстав застосування ст. 69 КК у їх єдності та сукупності. Якщо судом установлені тільки обставини, що пом'якшують покарання, або лише позитивні дані про особу винного, тобто лише одна із зазначених підстав, - застосування ст. 69 КК є неприпустимим.

Відповідно до ст. 69 КК України 2001 р. за наявності необхідних підстав суд може: а) призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69 КК), б) перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин (ч. 1 ст. 69 КК); в) не призначити таке додаткове покарання, яке передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, як обов'язкове (ч. 2 ст. 69 КК). Як видно законодавець помістив правила пом'якшення основних і додаткових покарань у різні частини ст. 69 КК. Така структура ст. 69 КК викликала в наукових кругах дискусію щодо кількості способів пом'якшення міри покарання, що закріплені в ст. 69 КК. Деякі вчені виділяють п'ять варіантів пом'якшення покарання Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментра / За заг. Ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Концерн «Видавничий Дім  «Ін Юре», 2003. - 1196 с. - С. 244. Демченко В. Принципи кримінального законодавства стосовно випадків призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено санкцією кримінального кодексу // Актуальні проблеми держави і права: Зб.наук. пр.- Одеса: Юрид. лит-ра, 2003. - Вип.18. - 968 с. - С.810-813., у той час як інші дотримуються думки, що в ст. 69 КК зафіксовано лише три варіанти Уголовное право Украины: Ч. Общая и Особенная. Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. - Х.: ООО «Одиссей», 2002. - 672 с. - С. 228..

Так, В.І. Тютюгін називає наступні варіанти призначення більш м'якого покарання:

1. призначення основного покарання, передбаченого в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, але нижче від його найнижчої межі, встановленої в цій санкції;

2. призначення основного покарання, не зазначеного в санкції статті Особливої частини КК, але яке є більш м'яким порівняно з тим, що передбачено в санкції;

3. непризначення додаткового покарання, яке вказане в санкції як обов'язкове;

4. призначення основного покарання нижче від його найнижчої межі, встановленої в санкції, і одночасна відмова від призначення обов'язкового додаткового покарання;

5. перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не передбаченому в санкції, з одночасним незастосуванням обов'язкового додаткового покарання Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. коментра / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. ? К.: Концерн «Видавничий Дім  «Ін Юре», 2003. ? 1196 с. ? С. 244..

Виходячи із особливостей такої комплексної міри покарання, яка складається із основного та додаткового покарань, можна стверджувати, що й порядок її пом'якшення також може мати складний, комплексний характер. Іншою мовою пом'якшити таку міру покарання можна шляхом: а) пом'якшення тільки основного покарання, б) пом'якшення тільки додаткового й в) одночасного пом'якшення і основного, і додаткового покарань.

Так, наприклад, якщо суд визнає необхідним застосувати ст. 69 КК при призначенні покарання особі, що засуджується за ч. 2 ст. 201 КК, він може: 1) призначити позбавлення воля на строк менший, ніж п'ять років з одночасним застосуванням конфіскації майна; 2) призначити інший, більш м'який вид основного покарання, ніж позбавлення волі (наприклад, обмеження волі), і одночасно застосувати конфіскацію майна; 3) не призначити обов'язкову конфіскацію майна; 4) призначити позбавлення воля менш, ніж п'ять років, і не призначити обов'язкову конфіскацію майна; 5) призначити інший, більш м'який вид основного покарання, ніж позбавлення волі, і не призначити обов'язкову конфіскацію майна.

Крім сказаного слід зазначити, що деякі види основних і додаткових видів покарання не можуть бути одночасно призначені, тобто не можуть сполучатися між собою. Оскільки в чинному КК дана ситуація безпосередньо не врегульована, тому іноді в тих випадках, коли при застосуванні ч. 1 ст. 69 КК призначається таке основне покарання, яке стосовно обов'язкового додаткового покарання, передбаченого в санкції за вчинений злочин, є більш м'яким або тотожним йому, при відмові від цього додаткового покарання суд одночасно застосовує частини 1 і 2 ст. 69 КК.

Отже, правове значення приписів ст. 69 КК вбачається в тому, щоб не просто знизити суворість призначуваного покарання, а щоб правообмеження, які застосовуються в цьому випадку, максимально відповідали би тяжкості вчиненого і особі винного та могли сприяти найбільш повному досягненню цілей, що стоять перед кримінальним покаранням. Тому цілком правомірним уявляється спільне застосування частин 1 і 2 ст. 69 КК при призначенні більш м'якого покарання, а саме пом'якшення основного покарання з одночасною відмовою від призначення обов'язкового додаткового покарання.

Положення ст. 69 КК, що закріплюють допустимі способи пом'якшення покарання, у той же час не обмежують судовий розсуд в питанні вибору того чи іншого варіанту. Проте, слід визнати, що суд не завжди вільний самостійно обрати спосіб призначення менш суворого покарання. Як показує аналіз кримінального закону, вид і межі санкції статті Особливої частини КК істотно впливають на вибір варіанту пом'якшення покарання.

1. Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69 КК) полягає в тому, що суд, при пом'якшенні покарання, обирає той самий вид основного покарання, який безпосередньо фігурує в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, але в іншому, більш низькому розмірі. При цьому, як це прямо зазначено в ч. 1 ст. 69 КК, суд не може вийти за мінімум, встановлений законом для цього виду покарання в Загальній частині КК.

2. Такий спосіб призначення менш суворого покарання, як призначення іншого, більш м'якого виду основного покарання, ніж передбачено в санкції відповідної статті Особливої частини КК, повинен ґрунтуватися на дотриманні двох вимог. По-перше, у таких випадках призначенню підлягає інший вид основного покарання, тобто такий, який безпосередньо в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, не передбачений. По-друге, призначуване основне покарання має бути менш суворим, ніж основні види покарання, що містяться в цій санкції.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 69 КК, закон не встановлює яких-небудь обмежень, умов щодо переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання. Однак це не означає, що суд має абсолютну свободу в виборі виду менш суворого основного покарання. Як відомо, чинний КК обмежив сферу застосування окремих видів покарання. Деякі з них не можуть призначатися окремим категоріям засуджуваних (наприклад, ч. 3 ст. 56, ч. 2 ст. 57, ч. 3 ст. 60 КК). Тому при переході до іншого, більш м'якого покарання, суд повинен враховувати не тільки положення ст. 51 КК, а також і особливості застосування окремих видів покарання (статті 53-64 КК).

3. У ч. 2 ст. 69 КК передбачений ще один спосіб призначення більш м'якого покарання ? це непризначення додаткового покарання, передбаченого в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, як обов'язкове. Як випливає з самого найменування даного варіанту пом'якшення покарання, суд може використовувати його лише за наявності сукупності наступних умов, а саме, якщо санкція статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний: а) безпосередньо передбачає додаткове покарання, яке до того ж б) фігурує в цій санкції як обов'язкове.

Аналіз змісту ст. 69 КК свідчить, що перераховані в ній способи призначення більш м'якого покарання, передбачені як альтернатива один одному, а вибір варіанту пом'якшення наданий на розсуд суду. Однак необхідно визнати, що в деяких випадках відмова від призначення обов'язкового додаткового покарання при пом'якшенні покарання з використанням ст. 69 КК може мати вимушений характер. На наш погляд, така ситуація можлива у випадках, коли при призначенні покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК, суд переходить до такого виду основного покарання, яке не може сполучатися з передбаченим у цій санкції обов'язковим додатковим покаранням. Особливо це стосується випадків, коли суд, призначаючи більш м'яке покарання, замість позбавлення волі застосовує, наприклад, виправні або громадські роботи, або штраф, водночас як у санкції статті за вчинений злочин передбачена обов'язкова конфіскацію майна.

У випадку пом'якшення покарання шляхом переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції за вчинений злочин, суд може: 1) обрати лише такий вид основного покарання, який не є тотожним або однорідним обов'язковому додатковому покаранню, передбаченому в цій санкції, або 2) призначити основне покарання, яке за змістом правообмежень є тотожним або однорідним обов'язковому додатковому покаранню, що фігурує в цій санкції, але відмовитися від призначення цього обов'язкового додаткового покарання, тим самим застосувати ще й ч. 2 ст. 69 КК.