1. Поняття та види форм діяльності органів держави Правова форма - це організаційна форма діяльності органів держави, їхніх посадових осіб, що, по-перше, передбачена правом і йому відповідає, по-друге, своїм результатом тягне юридично значимі наслідки для суб'єктів права Алданова К.Ю. Деякі питання правосуб' єктності суб'єктів права законодавчої ініціативи./ К. Алданова. // Державо і право. Юрид.і політ.науки. Вип.,47.- К.: Ін-т держави і права HAH України, 2010.-С.164.. Наявність сукупності зазначених у визначенні двох сторін організаційної форми діяльності держави служить підставою для кваліфікації її як правова форма. Прикладом класичної правової форми діяльності держави є судочинство, якому властиві наступні ознаки правової форми: розгляд юридичної справи винятково уповноваженими на те органами держави, їхніми посадовими особами; здійснення операцій з нормами права - матеріальними, процесуальними; закріплення результатів діяльності у відповідних офіційних процесуальних документах, що мають установлену законом форму. До структурних компонентів правової форм діяльності держави відносяться: процесуальне провадження, процесуальна стадія та процесуальний режим Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - С. 127. . Процесуальне провадження - це головний елемент процесуальної форми, що являє собою комплекс взаємопов'язаних і взаємозумовлених процесуальних дій, які: 1) утворюють певну сукупність процесуальних правовідносин; 2) викликають необхідність у встановленні, доведенні, обґрунтуванні усіх обставин юридичної справи, що розглядається; 3) обумовлюють необхідність закріплення, офіційного оформлення одержаних процесуальних результатів у відповідних актах-документах. Процесуальна стадія - це динамічна, відносно замкнута сукупність закріплених чинним законодавством способів, прийомів, форм, які виражають неухильне виконання процедурно-процесуальних вимог, що забезпечують послідовність здійснення конкретних дій, спрямованих на досягнення кінцевого процесуального результату. Процесуальний режим - це конструкція, яка складається з принципів, що діють у процесуальній сфері, засобів і способів здійснення ефективного процесу, гарантій забезпечення оптимальних результатів процесу, та відображає якісні характеристики правових форм діяльності. Так, у правотворчій діяльності легко виявити всі основні елементи процесуальної форми з їх специфічними рисами і особливостями. Види правових форм діяльності держави: 1) установча (пов'язана з формуванням і вдосконалюванням органів держави, його структурних підрозділів); 2) правотворча (пов'язана із прийняттям, зміною, скасуванням нормативно - правових актів); 3) правозастосовна (пов'язана з реалізацією юридичних норм); 4) інтерпретаційна (полягає у здійсненні дій і процедур щодо з'ясування і роз'яснення змісту правових норм); 4) контрольна-наглядова (пов'язана з перевіркою відповідності поводження й діяльності підконтрольних суб'єктів вимогам права) Правознавство Навчальний посібник - За загальною редакцією В.Г. Гончаренка - К. - Український інформаційно-правовий центр. - 2002. - С. 136-137.. Установча діяльність - це правова форма діяльності щодо створення і припинення функціонування шляхом реорганізації або ліквідації всіх органів і структур державної влади, об'єднань громадян, суб'єктів підприємницької діяльності, а також їх кадрового забезпечення. Правотворча діяльність - це правова форма діяльності з розроблення, зміни та скасування правових норм, санкціонування інших соціальних норм шляхом надання юридичної сили вже існуючим у суспільстві правилам поведінки, звичаям; прийняття, офіційного оприлюднення та набрання чинності нормативно-правових актів. Правозастосовна діяльність - це правова форма діяльності з розгляду та вирішення індивідуальних юридичних справ, яка полягає в наділенні одних суб'єктів правами, покладанні на інших суб'єктів юридичних обов'язків, офіційному визнанні юридичних фактів, укладенні угод, розгляді юридичних питань про наслідки правових спорів і правопорушень та притягнення винних до юридичної відповідальності органами та посадовими особами позасудової юрисдикції. Правосуддя - це правова форма діяльності державних органіві посадових осіб системи судової влади з розгляду і вирішення в судових засіданнях у встановленому законом порядку юридичних справ у формі конституційного, адміністративного, господарського, цивільного та кримінального судочинства. Контрольно-наглядова діяльність - це правова форма діяльності, яка виражається в здійсненні юридично значущих дій за наглядом і перевіркою відповідності виконання та додержання підконтрольними суб'єктами правових приписів і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами. Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності є контрольно-правовий акт (рішення, постанова, подання, застереження, ухвала, повідомлення та ін.), який містить розпорядження констатуючого порядку, тобто встановлені внаслідок перевірки позитивні моменти, а поряд з ними правоохоронні розпорядження про усунення виявлених правопорушень. Стадії контрольно-наглядової діяльності (наприклад, прокурорського нагляду, судового і арбітражного контролю, державного контролю інспекцій): організаційно-підготовча; встановлення фактичних обставин справи та їх аналіз; вироблення і ухвалення рішення у справі; перевірка виконання рішення. 2. Нормотворчість як правова форма діяльності: поняття, структура та особливості Нормотворча діяльність може здійснюватися в різних формах залежно від типу правової сім'ї. Так, в країнах англо-американської правовій сім'ї основним видом виступає судова нормотворчість, внаслідок якої створюються судові прецеденти, а в романо-германському праві - нормотворчість органів законодавчої і виконавчої влади, спрямована на прийняття нормативно-правових актів Арзамасов Ю.Г., Певцова Е.А. Новое "указное" нормотворчество: общая характеристика результатов; тенденции развития./ Ю. Арзамасов, Е. Певцова.//Государство и право.- 2010.-№1.-С.12.. На думку Олійника А. Ю., термін правоутворення охоплює своїм змістом процеси виникнення і функціонування права, його функціонування у фіксованих і нефіксованих (не інституціональних) формах. Також Олійник А.Ю. вказує, що в поняття правоутворення включається: формування стійких соціальних зв'язків між членами суспільства та їх об'єднаннями на підставі об'єктивних можливостей співіснування, у результаті чого між ними розподіляються взаємні права та обов'язки (не юридичного походження); ретрансляція моделей цього зв'язку в сферу правової регламентації шляхом перекладу їх на мову юридичних нормативів та надання їм загальнообов'язкового, державно-владного характеру; втілення правових принципів, правил поведінки у взаємовідносини індивідів, що надає цим зв'язкам більшої стабільності, упорядкованості та захищеності Гусарєв С.Д. Теорія права і держави: навчальний посібник / С.Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник, О.Л. Слюсаренко. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - С. 131.. На думку Скакун О.Ф., правоутворення - всі форми і засоби виникнення, розвитку і зміни права, у тому числі і правотворчості, це складний і тривалий багатофакторний стихійний соціальний процес. Правоутворення відбувається за рахунок внутрішніх ресурсів суспільства через ритмічні імпульси волі і порядку, що врівноважують, доповнюють один одного й одночасно активізують у цій взаємодії рух до стану правотворчості Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Х., - 2004. - С. 149.. Нормотворчість можна розглядати, як складову частину механізму правового регулювання, без якої не з'являться на світ норми права, спрямовані на регулювання суспільних відносин. С.С. Алексєєв, говорячи про механізм правового регулювання, відзначав, що явища правової дійсності (дії в області правотворчості, акти по реалізації юридичних норм) враховуються в правовому регулюванні, включаються в дію його механізму Алексеев С.С. Теория права / С.С. Алексеев. - М., 1994. - С. 152.. Нормотворчість не можна зводити до законотворчості, остання є виключною монополією Верховної Ради України як вищого представницького органу держави. Нормотворчу діяльність складають, як безпосередньо діяльність по розробленню, прийняттю, скасуванню підзаконних нормативно-правових актів, так і діяльність по розробленню проектів законів. Зокрема, законопроекти, що вносяться у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів на розгляд Верховної Ради, готуються Міністерством юстиції, іншими центральними органами виконавчої влади, а також Національним банком. На думку А.О. Рибалкіна, нормотворчість - це нормативно впорядкована, офіційна діяльність компетентних суб'єктів зі створення, зміни або скасування правових норм, метою якої є конкретизація актів вищої юридичної сили Рибалкін А.О. Принципи нормотворчої діяльності // Вісник Запорізького юридичного інституту.- 1999.- № 3.- С. 276. . Цікавим є питання співвідношення таких понять, як правотворчість та нормотворчість. Аналізуючи підходи до розуміння категорій правотворчість та нормотворчість слід відзначити деякі суттєві моменти. По-перше, маємо ототожнення понять "правова норма" та "нормативно-правовий акт", або, в іншому випадку, визначення першого як змісту нормативного акта, а другого як форми юридичної норми. По-друге, важливе визначення критеріїв змісту цієї діяльності або це створення, зміна та скасування правових норм, або лише створення, або створення плюс зміна, або поняття "створення" охоплює і створення змінюючих та скасовуючих норм.

Визначаючи діяльність стосовно впровадження у правову систему регуляторів суспільної поведінки - норм права, термін "правотворчість" можна застосовувати як родове поняття, охоплюючи ним такі два різновиди створення норм права, як законотворчість - створення правових норм, що набувають закріплення в актах вищої юридичної сили - законах, та нормотворчість - діяльність з прийняття правових норм на основі та відповідно до законів Дзюбенко О.Л. Теоретичний аспект відомчої нормотворчості./ О.Дзюбенко.//Право і суспільство.-2009.-№4.-С.14..

Таким чином, нормотворчість в цілому являє собою складне соціальне явище, що має управлінську природу, це також одна з можливих форм правового впливу на суспільні справи. Але, проте, це завжди діяльність управомочених суб'єктів по розробці, переробці і виданню певних нормативних актів.

У даному визначенні виділяється кілька елементів. По-перше, пізнання, вивчення й аналіз явищ і процесів, що допускають чи вимагають правової регламентації. По-друге, визначення органа чи іншого суб'єкта, управомоченої особи прийняти той чи інший правовий акт. По-третє, вибір форми передбачуваного акта. По-четверте, підготовка, прийняття чи зміна його в рамках відповідних процедур.

Усі названі елементи знаходяться між собою в органічній єдності. Випадання, яких-небудь елементів чи їхня відсутність, ослаблення їхніх внутрішніх зв'язків і залежностей робить дефектним нормотворчість в цілому. Вона погано чи з запізненням відбиває суспільні ситуації і тенденції розвитку економіки, політичної і соціальної сфери. Створюються необґрунтовані, неефективні правові акти, що негативним образом впливають на суспільні процеси і поводження людей.