Тому на стадії попереднього розслідування сучасного кримінального процесу учасники, що мають у справі визнаний законом інтерес, не можуть вважатися суб'єктами диспозитивності в повному змісті. У той же час при наявності змагальної форми суб'єктом диспозитивності може і повинен бути прокурор, а не тільки приватні особи. У загальному вигляді засада диспозитивності ґрунтується на положеннях Конституції про те, що кожному гарантується судовий захист його прав і свобод. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник -2-ге видання перероблене і доповнене. - К., Либідь. 2012. -С.88-91 Диспозитивність у нинішньому розумінні - це можливість суб'єктів самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, наприклад вступати у правовідносини чи ні, здійснювати свої права чи утримуватись від цього, за наявності кількох запропонованих законом варіантів з урахуванням власних інтересів вибирати найвигідніший тощо. У приватних відносинах диспозитивність визначається принципом: «Дозволено все, що не заборонено законом». У публічних відносинах диспозитивність має значно вужчу сферу та обсяг застосування. Тут можливість вибору варіанта поведінки чітко окреслена і визначена принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом». У кримінальному судочинстві діє лише останній принцип, хоча є й окремі особливості. У класичному і ранньому обвинувальному процесі кримінальне переслідування залежало від волевиявлення потерпілого, який сам збирав докази і надавав їх суду. Тобто діяла диспозитивність. У подальшому приватно-позовне провадження було замінено розшуковим, яке здійснювала держава. Сильні публічні підвалини характерні для інквізиції і поліцейської держави. Переважання диспозитивності властиве зрілому громадянському суспільству і демократичній державі. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник -2-ге видання перероблене і доповнене. - К., Либідь. 2012. -С.88-91 У сфері кримінального процесу елементи диспозитивності вбачаються в тому, що кримінальні справи приватного обвинувачення порушуються тільки за скаргою потерпілого і підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим до видалення суду до нарадчої кімнати. Кримінальні справи приватно-публічного обвинувачення порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закриттю у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим не підлягають. В усіх цих випадках приватний інтерес потерпілого визнається більш значущим, ніж розкриття злочину і покарання винуватого. Диспозитивність - це загальна правова категорія, що характеризує взаємовідносини сторін і суду у процесі. Вона передбачає юридичну рівність суб'єктів права, прояв їх ініціативи у формуванні та реалізації цивільних процесуальних правовідносин, надання процесуальних засобів захисту особам, які беруть участь у справі. Таким чином, диспозитивність у найбільш загальному вигляді можна визначити як вимоги, що адресуються законодавцю і містять вказівки про те, як він повинен раціонально нормувати перебіг процесу. Вони також стосуються суб'єктів, які беруть участь у процесі, і вказують, як останні мають інтерпретувати приписи цивільного процесуального права, щоб їх діяльність щодо здійснення своїх прав за самостійним вибором своєї поведінки, заснована на цих приписах, успішно вела до виконання по конкретній справі загальних завдань цивільного судочинства.