Вступ

Порядок, підстави та умови припинення зобов'язання мають велике практичне значення для цивільного обігу, оскільки стосуються майнових прав його сторін і в багатьох випадках можуть спричиняти для останніх негативні правові наслідки. В умовах розвитку приватно-ринкових відносин важливе значення має аналіз правових підстав припинення зобов'язань.

Зрозуміло, що у більшості випадків сторони належно виконують обов'язки. Це хоч і приводить до припинення зобов'язання, але є позитивним фактом, оскільки за таких обставин сторони досягають бажаного для них правового результату. Припинення договору може бути викликане неналежним виконанням стороною умов договору, відмовою від нього, тому у цьому випадку постає проблема захисту порушених прав.

Відносний характер зобов'язань свідчить про те, що їх існування обмежене певними часовими межами, а тому при настанні обставин, зумовлених змістом зобов'язань, діями їх учасників тощо, у конкретний момент часу дія зобов'язання припиняється. Юридичні факти, дії та події, що спричиняють припинення зобов'язань, отримали назву підстав припинення.

Виконання зобов'язань розуміють як вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання. Через виникнення підстав припинення зобов'язань за волею сторін погашаються зобов'язання з волі його учасників, задовольняючи при цьому майновий інтерес кредитора, й тим самим досягаючи основної мети зобов'язання.

Питанню припиненню зобов'язань присвятили праці такі вітчизняні і зарубіжні вчені, як: М. М. Агарков, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянським, А. В. Власова, О. М. Ерделевський, Є. О. Крашенінніков, Н. С. Кузнєцова, О. І. Міхно, М. І. Панченко, Н. М. Процьків, І. Й. Пучковська, А. О. Сироткіна, Я. М. Шевченко, Є.О. Тупицька, Т.В. Боднар, І.В. Висіцька та ін.

Мета роботи - аналіз сутнісної характеристики підстав та видів припинення зобов'язань, висвітлення спірних питань теорії і практики.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у зв'язку з припиненням зобов'язань з підстав, які можуть бути в цивільному праві.

Предметом курсової роботи є теоретичні і практичні проблеми, які виникають в зв'язку з припиненням зобов'язань.

Розділ I. Поняття та види підстав припинення зобов'язання

зобов'язання припинення правовий

В главі 50 ЦК «Припинення зобов'язання» відсутнє визначення припинення зобов'язання, в ній лише перераховуються окремі підстави його припинення. При цьому слід враховувати, що терміни "припинення зобов'язань" і "припинення договору" не можна розглядати як тотожні, оскільки з низки спеціальних норм, що стосуються договорів кредиту, найму, відносин поруки, випливає, що припинення договору негайно не тягне припинення зобов'язання. В одних випадках припинення договору тягне одночасно припинення зобов'язання, в інших - припинення зобов'язання лише в кінцевому рахунку.

Припиненням зобов'язання називається ліквідація з передбачених законом або договором підстав існування суб'єктивних прав і обов'язків, які становлять його зміст. [3, с.342].

Тобто поняття «припинення зобов'язання» слід розуміти як ліквідацію юридичного зв'язку між його учасниками, що виражається у завершенні існування їхніх суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять зміст конкретного зобов'язального правовідношення.

Дія зобов'язання вичерпується як тільки права й обов'язки, що входять до його складу, будуть повністю реалізовані. Найчастіше це відбувається в результаті виконання зобов'язання. Разом з тим належне виконання не є єдиною підставою його припинення. Зобов'язання може вважатися припиненим і в деяких випадках, передбачених законами, іншими правовими актами або договором. Обмеження в Цивільному кодексі України передбачено лише щодо припинення зобов'язань на вимогу однієї зі сторін, що допускається лише у випадках, прямо передбачених законом або договором.

За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор -- кредитором. І будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити боржникові, виходячи із такого зобов'язання, стають безпідставними. Це має місце тоді, коли мету зобов'язання досягнуто (наприклад, виконана належним чином робота підрядником була передана замовникові за певну винагороду). Це може мати місце також і тоді, коли за деяких обставин переслідувана мета зобов'язання досягнута не була (наприклад, у разі неможливості виконання).

Безпосередньо в ЦК встановлений ряд підстав припинення зобов'язань. Більшість із них є традиційними для цивільного законодавства. Однак є й нові, раніше невідомі законодавству, які розширюють можливості сторін самостійно вирішувати питання про припинення зобов'язання.

Відповідно до ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У ЦК визначено такий перелік підстав припинення зобов'язань: виконання (ст. 599); передання відступного (ст. 600); зарахування зустрічної вимоги (статті 601--603); домовленість сторін (ч. 1 ст. 604); новація (частини 2--4ст. 604 ); прощення боргу (ст. 605); поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606); неможливість його виконання (ст. 607); смерть фізичної особи (ст. 608); ліквідація юридичної особи (ст. 609)

У ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України (далі -- ГК) зазначається, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

В юридичній літературі запропонована класифікація підстав припинення зобов'язання, яка ґрунтується на протиставленні виконання- невиконання. Так, усі підстави поділяються на ті, що відбуваються шляхом виконання (тільки виконання належним чином), і ті, що не передбачають виконання, або навіть передбачають невиконання зобов'язання (усі решта).

Г.Ф. Шершеневич поділяв усі способи припинення зобов'язань на дві групи залежно від того, погашаються вони внаслідок взаємної угоди кредитора і боржника (виконання, заміна виконання, новація і договір) чи внаслідок обставин, що не залежать від угоди (неможливість виконання, зарахування, смерть одного із суб'єктів, поєднання в одній особі активного та пасивного суб'єкта, давність). [4, с.245]

М.І. Брагинский щодо припинення договорів класифікує відповідні підстави (він їх називає «форми»):

по-перше, за погодженою волею сторін (йдеться про угоду щодо припинення договору: відступне, новація, прощення боргу);

по-друге, з волі однієї зі сторін, незалежно від згоди контрагента щодо цього;

по-третє, внаслідок обставин, які взагалі від волі сторін не залежать (неможливість виконання й смерть громадянина).

Збіг в одній особі обох контрагентів, а також ліквідація юридичної особи в принципі можуть бути віднесені до кожної із цих трьох груп залежно від того, які саме обставини викликали настання відповідних обставин. [5, с.315].

До підстав припинення зобов'язань незалежно від волі сторін належать: поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК); неможливість його виконання (ст. 607 ЦК); смерть фізичної особи (ст. 608 ЦК); ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК) [6, с.32].

Через виникнення підстав припинення зобов'язань за волею сторін погашаються зобов'язання з волі його учасників, задовольняючи при цьому майновий інтерес кредитора, й тим самим досягаючи основної мети зобов'язання. Такими підставами є: належне виконання; відступне (шляхом заміни предмета виконання, тобто вчиненням іншої дії); залік зустрічної вимоги (шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги, коли вимоги кредитора погашаються правом вимоги боржника (як кредитора в іншому зобов'язанні)); новація; прощення боргу.

Виконання зобов'язань розуміють як вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання. Обумовлені дії (або утримання від здійснення певної дії) становлять предмет зобов'язання. Такого роду дії повинні точно відповідати усім умовам договору або вимогам законодавства, а за їх відсутності -- вимогам, що звичайно пред'являються, у тому числі звичаям комерційного обороту, правилам ділової етики тощо.

Задоволення за зобов'язаннями є метою, заради якої виникають зобов'язання за договорами або з інших підстав. Звідси випливає, що оскільки ціль так чи інакше досягнута, зобов'язання припиняються. Через це правильно розуміти припинення зобов'язань як зникнення з обороту самого обґрунтування (каузи) зобов'язання. [7, с.231].

Відповідно до ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виконання є «ідеальною» підставою для його припинення. Власне кажучи, зобов'язання для того й встановлюються (як договором, так і законом), щоб бути згодом виконаними 15. Слід також зазначити, що припинення зобов'язання спричиняється не будь-яким, а лише належним його виконанням (ст. 526 ЦК).

Виконання зобов'язань розуміють як вчинення кредитором і боржником дій зі здійснення прав та виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання. Обумовлені дії (або утримання від здійснення певної дії) становлять предмет зобов'язання. Такого роду дії повинні точно відповідати усім умовам договору або вимогам законодавства, а за їх відсутності -- вимогам, що звичайно пред'являються, у тому числі звичаям комерційного обороту, правилам ділової етики тощо. [8, с.203].

Боржник може бути звільнений від реального виконання лише при настанні обставин, зазначених у законі, зокрема, якщо скасовано нормативний акт, на основі якого виникло цивільно-правове зобов'язання, або через неможливість виконання.

Взаємна заінтересованість сторін у виконанні зобов'язання зумовлює існування принципу співробітництва сторін. Останній означає, що сторони повинні не лише добросовісно виконувати свої зобов'язання, але й надавати допомогу і створювати умови контрагенту для належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оформлення виконання здійснюється в такому ж порядку, як і укладення. Якщо зобов'язання має бути оформлене в письмовій формі, то й виконання повинно бути підтверджене таким же чином. Зокрема, виконання супроводжується, оформлюється складенням відповідних документів. Це можебути, наприклад, акт приймання - здачі продукції, виконаних робіт. При усній формі зобов'язання не вимагається оформлення відповідним способом. Але якщо боржник вимагає при виконанні усного зобов'язання підтвердження цього факту, кредитор не має права відмовляти.

Спеціальний порядок посвідчення виконання зобов'язань передбачений у разі видачі кредитору боргового документу. В такому випадку кредитор повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити це в розписці, що додається. Остання може бути замінена написом на борговому документі, що повертається.

Припинення зобов'язань належним їх виконанням повинно бути однією з основних підстав у відносинах між учасниками цивільного обороту. Через призму припиненнязобов'язань із названої підстави реалізуються цілі, що ставилися учасниками цивільного обороту.