В Україні питання припинення зобов'язань новацією є доволі актуальним. Вчені справедливо називають договір про новацію альтернативою належному виконання зобов'язання. Адже припинення зобов'язань на підставі новації сприяє підтримці стабільного цивільного обороту та відповідає інтересам сторін. Але впровадження в національне законодавство даного інституту стало предметом дискусій теоретичного і практичного характеру, пов'язаних з особливостями укладання договору новації, визначенням його сутності, а іноді зі складнощами відмежування інституту новації від інших способів припинення зобов'язань.

З огляду на те, що договір новації - це один правочин, який і припиняє первісне зобов'язання, і одночасно породжує нове, - думки вчених розподілилися стосовно того, у якій формі має укладатися договір новації: у формі, яка була передбачена для первісного договору, чи у формі, яка вимагається для нового договору. Ю. М. Андреєв, підтримуючи першу точку зору посилається на ст. 654 ЦК України, відповідно до якої зміна або розірвання договору за загальним правилом вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається [12, c. 44].

На думку Є. О. Тупицької справедливими є обидва аргументи і вона зауважує, що «… форма і порядок укладення договору новації повинні відповідати одночасно як вимогам стосовно первісного договору, так і вимогам стосовно нового договору. В результаті договір новації має відповідати тим вимогам, які є суворішими». Зокрема, науковець зазначає: «Під час домовленості сторін про новацію повинні застосовуватися вимоги закону щодо форми правочинів, передбачені для договорів даного виду, а за відсутності таких - загальні правила статей 205-210 ЦК України. Крім того, у випадку, коли оновлюється договірне зобов'язання, домовленість про новацію має відповідати вимогам, які висуваються до форми договору, внаслідок якого відбулось первісне зобов'язання. У разі наявності колізій зазначених вимог, за загальним правилом, застосовуються приписи, що встановлюють більш суворі вимоги до форми й порядку укладення договору» [13, c. 25].

На перший погляд новація із заміною кредитора може нагадати цесію вимоги. Однак, іноземні автори проводять розгорнуте порівняння цесії та новації. Поперше в новації основною є відмова від попереднього зобов'язання та створення нового. Отже, новація, на відміну від цесії, яка тільки замінює сторони без необхідності відмови від попереднього зобов'язання. По-друге, оскільки в новації попереднє зобов'язання відміняється, наслідком цього є відмова від попередніх гарантій. Однак при цесії немає причин, в силу яких попередні гарантії не будуть ефективним, адже цесія «зберігає» договір чинним. По-третє новація завжди реалізується через договір та за наміром сторін, водночас відступлення права вимоги може відбуватися внаслідок смерті особи або рішення суду. Почетверте об'єктом договору відступлення права вимоги є вимога як незалежний об'єкт, а об'єктом новації зобов'язання [14, c. 176-177].

З огляду на вищевказане можна дійти висновку, що інститут новації є відносно новим для сучасної правової системи України. Це підтверджується недостатньо розробленим законодавством, регулюючим дане питання, і як наслідок доволі нечисленними випадками практичного застосування договору новації. Що стосується теоретичного аспекту визначення сутності і особливостей новації, то він також відрізняється неоднозначністю і наявністю великої кількості різних думок і позицій, переважна більшість з яких суперечать одна одній.

Розірвання договору шляхом надання відступного можливе лише тоді, коли в якості відступного будуть виступати майно, майнові права, гроші, цінні папери, послуги, результати інтелектуальної діяльності, за винят ком особистих немайнових прав. На відміну від прощення боргу відступне завжди передбачає певне задоволення для кредитора, навіть у тому випадку, коли в результаті відступного кредитор отримує менше, ніж від належного виконання договору. [15, c. 127].

Доцільно звернути увагу порівняльний аналіз інститутів новації і відступного, адже цьому питанню приділяється недостатньо велика увага, що негативно впливає на розуміння практичних випадків їх застосування, а також на встановлення основних критеріїв їх відмежування.

Так, О.О. Мельников вважає, що схожість відступного і новації полягає в тому, що і під час новації, і під час відступного змінюється первісний спосіб виконання зобов'язання. Проте неправильно було б ототожнювати новацію і відступне. Головна відмінність між ними в тому, що під час новації виникає нове зобов'язання, а під час відступного зобов'язання залишається тим самим - змінюється лише спосіб його виконання [16, с. 100].

Отже, схожість двох способів припинення зобов'язань зумовлена сформульованими законодавцем юридичними конструкціями: відступне є заміною предмета виконання первісного зобов'язання на інший, обумовлений сторонами; новація - це зміна предмета виконання первісного зобов'язання, яке припиняється виникненням нового зобов'язання.

Предмет або спосіб виконання, які можуть бути змінені під час новації, також відрізняють цей інститут від відступного, оскільки зобов'язання, що виникає на його основі, може бути нічим і не пов'язаним з первісним: воно лише направлене на його погашення, тому може мати й «інший предмет», «інший спосіб» і взагалі будь-які «інші умови». Тому є всі підстави говорити про зміну способу виконання первісного зобов'язання навіть за умови зміни предмета первісного виконання. Проте зі зміною способу виконання закон пов'язує кваліфікуючу ознаку новації. На вказані особливості звертає увагу О. О. Мельников, на думку якого схожість заміни виконання і новації полягає в тому, що і під час новації, і під час замі ни виконання змінює первісний спосіб виконання зобов'язання [16, с. 101]

Таким чином, можлива зміна предмета виконання первісного зобов'язання як правочину сторін про відступне, так і правочину сторін про новацію, що є підставою для ототожнення правозупиняючих наслідків двох юридичних конструкцій зобов'язального права. Це внутрішні причини схожості двох способів припинення зобов'язань. Існують і зовнішні ознаки новації і відступного, які свідчать про їх схожість. Так, новація і відступне є операціями, тобто діями громадян і юридичних осіб, спрямованими на припинення зобов'язань. Вони виступають юридичними фактами, на підставі яких припиняються правовідносини сторін.

Питанню прощення боргу як підставі припинення зобов'язань приділено досить велику кількість досліджень. Стаття 605 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. [1]

Прощення боргу здавна визнавалося судовою практикою в якості одного із способів припинення зобов'язань. Проте для вітчизняного цивільного права цей спосіб припинення зобов'язань є новим. [17, с. 27]

Особливістю цього способу є те, що він не припускає зустрічного задоволення; в іншому випадку йшлося про новацію. Прощення боргу означає, що кредитор звільняє боржника від виконання його обов'язків, не вимагаючи зустрічного виконання зобов'язання, і таким чином зобов'язання припиняється.

Існує кілька точок зору щодо юридичної природи прощення боргу, кожна з яких впливає на визначення форми і моменту настання юридичного факту, який припиняє зобов'язання. До першої точки зору слід віднести погляди М. Брагінського та Т. Фаддеєвої. Прощення боргу як спосіб припинення договору вони називають договором дарування.

Другу точку зору поділяють А. Ерделевський, та Є. Крашенинников. Автори не погоджуються з віднесенням прощення боргу до договору дарування. Так, Є. Крашенинников зазначає, що в тому разі, коли договір про прощення боргу визнавався б різновидом договору дарування, він міг би здійснюватися з метою виконання оплатного основного правочину та наводить приклад договору про прощення боргу з оплатною правовою підставою: договір, у силу якого орендодавець зобов'язаний простити орендарю залишок боргу за орендною платою, а орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно до обумовленого сторонами строку. На думку Є. Крашенинникова, договір про прощення боргу може мати іншу мету, ніж договір дарування - це забезпечення виконання іншої частини зобов'язання. [18, с. 21]

В силу того, що одна сторона - кредитор має право, то на його контрагента - боржника покладається, відповідно, обов'язок, який кореспондує визначеному праву. У цьому зв'язку припинення обов'язку можливе лише у двох порядках: прямому і зворотному. Прямий порядок - це виконання обов'язку, а зворотний - це позбавлення особи прав, якому кореспондує обов'язок. У такому випадку добровільна і законна відмова кредитора від права припиняє обов'язок боржника сплатити відповідні кошти. Позиція з цього питання боржника не є принциповою для цивільно-правових відносин в силу того, що прощення боргу - це безумовний правочин, а тому - і юридичний факт. Тобто в разі продовження цивільно-правових відносин між тими самими сторонами кредитор за першим зобов'язанням (борг боржника за яким прощено) не вправі посилатися на відповідне прощення. В такому разі має застосовуватися презумпція повного виконання. Сам факт прощення кредитором боргу є підтвердженням факту задоволення інтересу кредитора. У цьому зв'язку учасники цивільно-правових відносин мають презюмувати, що зобов'язання виконане в повному обсязі і жодна зі сторін не може посилатися на обставину прощення як на факт, що свідчить про неповне виконання зобов'язання боржником перед кредитором. [9, с.15]

У тому ж разі, якщо прощення є умовним, тобто відбувається з умовою, яку висунув кредитор до боржника і яка має будь-який характер чи то вчиненні певних дій на користь кредитора або третіх осіб, чи утримання від таких дій, то цей правочин є нічим іншим як новацією. Разом із тим, прощення боргу може бути повним або частковим, що не впливає на його загальний характер як способу припинення зобов'язань. Так, повне прощення боргу кредитором звільняє боржника від виконання зобов'язання у повному обсязі, а часткове - у частці, визначеній кредитором. Правовим наслідком у разі повного прощення боргу буде припинення договору між сторонами в повному обсязі, а у разі часткового - припинення договору у частині, обумовленій договором про прощення боргу. [17, с. 28]

За загальним правилом прощення боргу є одностороннім правочином кредитора. Але в той же час такі дії кредитора не повинні завдавати шкоди законним правам та інтересам боржника. Кредитор має виконати всі дії, що від нього залежать, для того, щоб не завдати шкоди кредитору і боржник отримав те, на отримання чого розраховував при вступі у цивільно-правові відносин з кредитором. Наприклад, якщо для виконання зобов'язання перед кредитором боржник вступив у зобов'язальні правовідносини з третіми особами, то звільнення боржника від виконання його обов'язків за першим зобов'язанням може призвести до порушення ним зобов'язання з третіми особами. У цьому зв'язку, боржнику за першим зобов'язанням може бути завдано шкоди шляхом стягнення з нього коштів за невиконання другого зобов'язання. У такому разі припинення першого зобов'язання прощенням боргу можливе лише після передання кредитором боржнику всіх сум, належних до сплати за повне і належне виконання зобов'язання. В іншому випадку дії кредитора мають розцінюватися як одностороннє припинення зобов'язання, у зв'язку з чим будуть юридичним фактом зовсім іншої правової природи. [19, c. 159].

У двосторонніх договорах, на думку Н. М. Процьків, необхідно проводити зустрічні взаємоперевірки, інакше боржник може оспорити односторонній акт прощення боргу на тій підставі, що кредиторне виконав своїх зобов'язань, а тому в даному випадку потрібна згода обох сторін на розірвання договору.