Наприклад, Маріупольським міським судом Донецької області був засуджений за посадове потурання працівник міліції Б. Він звинувачувався в тому, що потурав заарештованим за небезпечні злочини В. і А. у скоєній ними втечі з камери попереднього ув'язнення. Злочинці незабаром були затримані, за цей час вони не встигли нікому завдати шкоди, але вже те, що внаслідок потурання було скоєно новий злочин (втеча з-під варти), за який винним було призначено покарання у вигляді позбавлення волі, свідчить про спричинення істотної шкоди державним інтересам.

Посадове потурання кваліфікується по ч. 3 ст. 364КК України, якщо в результаті настали тяжкі наслідки: смерть людини, розкрадання державного майна у особливо великих розмірах і т.п. Тяжкі наслідки при цьому можуть характеризуватися особливо великим збитком матеріального, фізичного або іншого характеру. Суд у кожному конкретному випадку на основі ретельного вивчення усіх обставин справи встановлює, чи настали тяжкі наслідки в результаті посадового потурання або ж мало місце спричинення лише істотної шкоди державним або громадським інтересам або законом, що охоронявся, правам і інтересам громадян.

Корислива зацікавленість потуральника означає припущення з його боку якихось матеріальних вигод, переваг, які можна отримати внаслідок того, що не перешкодило злочинам. В якості іншої особистої зацікавленості можуть при цьому виступати, наприклад, неправдиво представлені інтереси організації, установи, підприємства, за якими фактично приховується бажання особистого благополуччя, кар'єризм.

Нарешті, військові посадовці відповідають за потурання злочинам, як за порушення спеціальних правил несення військової служби по ст.ст. 418-421КК України. Ці особи зобов'язані не допускати порушень порядку військової служби, що створюють загрозу боєздатності Збройних Сил України. Для припинення вказаних порушень начальник, наприклад, зобов'язаний при необхідності застосовувати до підлеглих заходи примусу, а в окремих випадках навіть вдатися до сили зброї.

Слід підкреслити, що відповідно до норм про бездіяльність влади кримінальна відповідальність за військове посадове потурання може настати якщо подібного роду діяння здійснювалися систематично або з корисливих мотивів або іншій особистій зацікавленості, а рівно якщо вони завдали істотної шкоди. Дані злочини мають дві кваліфікуючі ознаки: здійснення цих діянь у військовий час або в бойовій обстановці.

Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за потурання і відносно військовослужбовців, що не є військовими посадовцями, - це так звані спеціально зобов'язані приватні особи ( статті 418-421КК України). У перерахованих нормах передбачена відповідальність порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 418КК України), порушення правил несення прикордонної служби (ст. 419КК України), порушення правил несення бойового чергування (ст. 420КК України) і порушення правил внутрішньої служби (ст. 421КК України).

Правила вартової, патрульної, прикордонної і внутрішньої служби, правила несення бойового чергування на спеціальних постах визначаються статутами, а також інструкціями і наказами. Основне призначення чіткого виконання вказаних правил полягає в забезпеченні недоторканості сухопутного, морського або повітряного просторів України, в запобіганні раптового нападу на Україну, в охороні військового майна, бойової техніки і інших військових об'єктів в інтересах України і її армії [17, с. 511]. З цього виходить, що в певних випадках на осіб з числа військовослужбовців покладаються обов'язки з протидії злочинним посяганням, невиконання яких тягне кримінальну відповідальність. Тут слід погодитися з твердженням, що право кожної людини на необхідну оборону перетворюється для військовослужбовця в обов'язок в усіх випадках, коли здійснюється суспільно небезпечне посягання на встановлений в армії порядок несення військової служби і військове майно [26,с. 86].

Потурання злочинам, кваліфікація яких можлива по статтях 418-421 КК України, тягне, як правило, підвищену відповідальність, якщо воно викликало тяжкі або інші суспільно небезпечні наслідки або було здійснено у військовий час або в бойовій обстановці.

До потурання зобов'язаних приватних осіб слід, на думку М. Віттенберга і П. Панченка, віднести і деякі з суспільно небезпечні діяння, що підпадають під дію норми про залишення в небезпеці (ст. 135КК України). До такого висновку можна прийти, враховуючи, зокрема, ту обставину, що в нормі про залишення в небезпеці (як, втім, і в нормі про ненадання допомоги) не конкретизовані джерела небезпеки (отже, ними можуть бути і злочинні посягання). Оскільки головне призначення вказаних норм полягає в тому, щоб убезпечити життя людини, звідки б небезпека не виходила, то ці норми цілком відповідатимуть своєму призначенню, якщо їх дія поширюватиметься і на випадки того, що не перешкодило загрозливим життю людини злочинним посяганням. На підставі норми про залишення в небезпеці (як і норми про ненадання допомоги) потуральники можуть відповідати за непротидію посяганням на життя або злочинам, пов'язаним з посяганнями на життя: умисним вбивством (ст. 115КК України), посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця(ст. 348КК України) та ін.

У кримінальному кодексі склад злочину - залишення в небезпеці описаний як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.