1

ДИПЛОМНА РОБОТА з предмету кримінальний процес на тему : “ПРОБЛЕМИ ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ” ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1 СУТЬ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1.1 Поняття державного обвинувачення і його підтримання у суді

1.1.2 Прокурор - суб'єкт державного обвинувачення

1.2 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДГОТОВКИ ПРОКУРОРА ДО ПІДТРИМАННЯ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ

1.2.1 Поняття підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення

1.2.2 Методика підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення

1.3 ПІДТРИМАННЯ ПРОКУРОРОМ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ

1.3.1 Підтримання державного обвинувачення у підготовчій частині судового розгляду

1.3.2 Підтримання державного обвинувачення в судовому слідстві

1.3.3 Підтримання державного обвинувачення у дебатах сторін

ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ПЕРШОДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП

Однією з найважливіших функцій прокуратури, яка властива більшості правових систем сучасності, є підтримання державного обвинувачення в суді.

Державне обвинувачення - це виражене у процесуальному акті твердження прокурора про вчинення конкретною особою кримінально караного вчинку, передбаченого нормами кримінального закону, яке породжує обов'язок органів, здійснюючих правосуддя, розглянути питання про винність і покарання вказаної особи.

Розкриваючи тему державного обвинувачення в кримінальному процесі ми повинні дослідити об'єкт, предмет і завдання дослідження .

Об'єктом дослідження є сукупність процесуальних норм, що регулюють повноваження прокурора з підтримання державного обвинувачення.

Прокурор здійснює нагляд за виконанням законів органами розслідування, а в суду, підтримує державне обвинувачення. Такі повноваження мають Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів, їхні заступники, прокурори управлінь і відділів прокуратур.

Підтримання державного обвинувачення в суді - важливий процесуальний обов'язок прокурора й одна з найголовніших конституційних функцій прокуратури на сучасному етапі, яка відіграє значну роль у боротьбі із злочинністю та в зміцненні законності, правопорядку в державі.

Участь прокурора в судовому процесі повинна максимально сприяти суду у виконанні вимог закону про всебічний і об'єктивний розгляд кримінальних справ та постановлені обґрунтованих законних судових рішень. У зв'язку з цим питання про те, як оцінювати якість, ефективність підтримання прокурором державного обвинувачення в суді, які методи і способи використовувати при цьому, сьогодні набуває все більшої актуальності.

Виняткове значення в цьому плані має наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року № 5гн “Про організацію участі прокурорів в судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення”.

Для оцінки роботи як складники ефективного підтримання державного обвинувачення в цьому наказі справедливо відзначаються: реальний внесок державних обвинувачів у дослідження обставин справи, проявлена при цьому активність і професійна майстерність, об'єктивність і вплив на законність та обґрунтованість прийнятого в справі судового рішення, ефективність реагування на неправосудні вироки…”

Безперечно, у вирішенні завдання підвищення ефективності функціонування інституту державних обвинувачів вирішальне значення має правова наука, яка повинна виробити конкретні рекомендації щодо шляхів і засобів поліпшення діяльності прокурорів при підтриманні державного обвинувачення в суді.

Предметом дослідження є діяльність прокурора із підготовки до здійснення функції обвинувачення в суді, підготовки та підтримання в суді.

Що стосується участі прокурора в судовому розгляді та підтриманні державного обвинувачення по кримінальних справах - це мета - результат бачиться в тому, що прокурор, підтримуючи обвинувачення, має довести винність підсудного перед судом.

Однак це не означає, що прокурор має доводити провину підсудного навіть у тому випадку, коли підсудний невинний. Якщо в ході судового розгляду державний обвинувач дійде висновку про невинність підсудного, він мусить відмовитись від обвинувачення, виклавши при цьому свої доводи суду, а суд роз'яснює потерпілому або його представнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати державне обвинувачення. У тому ж випадку, коли прокурор вважає підсудного винним, він має використовувати всі надані йому законом засоби, щоб переконати в цьому суд. В умовах змагальності судового процесу це є головною метою - результатом діяльності державного обвинувача в суді при підтриманні обвинувачення, і в залежності від ступеня її досягнення варто судити про ефективність діяльності прокурора в кримінальному судочинстві. Тобто досягнення прокурором вказаної мети і можна вважати основним критерієм оцінки його діяльності в суді по кримінальних справах.

Підготовка до підтримання державного обвинувачення в конкретній справі являє собою творчу пізнавальну діяльність, яка складається із сукупності дій по:

вивченню матеріалів кримінальної справи, їхній систематизації і фіксації;

аналізу доказів, наявних у кримінальній справі;

плануванню підтримання державного обвинувачення в суді, прогнозування ситуацій, що можуть виникнути при розгляді справи в суді.

Тобто прокурор сприймає конкретну кримінальну справу шляхом формування запасу знань, отриманих при її вивченні. Щоб означена діяльність була успішною, прокурор повинен знати систему прийомів, що її забезпечують, володіти засобами її здійснення.

Важливим етапом підготовки до участі в суді є ознайомлення із законодавством і судовою практикою по визначених категоріях справ.

Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді на належному професійному рівні сприяє, з одного боку, винесенню судами законних і обґрунтованих вироків, а з іншого,- вжиттю заходів до своєчасного перегляду незаконних рішень по кримінальних справах.

Завдання дослідження

Першочергове завдання дослідження прокурора в судовому процесі полягає не в тому, щоб констатувати появу незаконного та необґрунтованого вироку і потім ужити заходів до його скасування або зміни, а в тому, щоб усіма зазначеними в законі засобами перешкодити винесенню такого вироку, запобігти судовій помилці.

Таким чином, про ефективність діяльності прокурора в суді можна судити виходячи з трьох критеріїв:

за ступенем виконання завдання щодо стовідсоткового підтримання обвинувачення по всіх кримінальних справах, що були направлені до суду з обвинувальним висновком;

за ступенем досягнення мети, пов'язаної із сприянням суду у виконанні вимог закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження доказів по справі, що розглядається, постановленні законного, обґрунтованого і справедливого вироку;

за ступенем досягнення мети щодо вжиття заходів до усунення порушень закону в діях учасників судового розгляду, від кого б вони не виходили.

Пленум Верховного Суду України 1 листопада 1996 року прийняв постанову № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”, в якій роз'яснив судам, що в усіх справах, що надійшли до суду з обвинувальними висновками, необхідно визнавати в судовому засіданні участь прокурора обов'язковою згідно із ст. 264 КПК України.

Нині участь прокурора в розгляді справ у судах регламентується КПК України та Законом України “Про прокуратуру”. Неоднозначна роль прокурора в ході судового розгляду породила суперечки щодо функцій прокурора на цій стадії кримінального процесу.

На відміну від інших учасників процесу, які мають безпосередній процесуальний інтерес у кримінальній справі, у прокурора він - публічно-правовий. Результат справи не зачіпає його особистих прав та свобод. Беручи участь у кримінальному процесі, прокурор виходить з інтересів держави, виконує свої посадові обов'язки як представник правоохоронної системи.

Особливість стадії судового розгляду полягає в тому, що тут вирішальна роль належить суду, який, зваживши на аргументи обвинувачення та захисту, повинен вирішити, чи є обвинувачення обґрунтованим. Саме суд спостерігає за законністю дій усіх учасників процесу, зокрема прокурора, та вживає необхідних заходів для усунення порушень закону. Лише у ході судового розгляду в умовах гласності, змагальності, безпосередності сприйняття доказів можливе створення сприятливих умов для встановлення істини у справі.

Якщо у прокурора є посадовий інтерес у підтвердженні обвинувачення, то в суду немає зацікавленості в тому чи іншому результаті справи. Його основна мета - розглянути її та винести обґрунтований, законний та справедливий вирок.

Закон України від 21 червня 2001 року “Про внесення змін до Кримінально-процесуального Кодексу України” затвердив зміни, що стосуються процесуальної ролі прокурора на стадії судового розгляду.

Зміни до КПК України уточнили статус прокурора на стадії судового розгляду. Так, прокурор оголошує обвинувальний висновок (ч.3 ст.297 КПК України), першим ставить запитання підсудному (ч.1 ст.300 КПК України), свідкам (ч.3 ст.303 КПК України), потерпілому, експерту (ч.2 ст.311 КПК України) та інше.

12 липня 2001 року Верховна Рада України прийняла зміни до Закону України “Про прокуратуру”, що фактично не враховують зазначені зміни до КПК України та значною мірою суперечать їм. Глава 3 “Участь прокурора у розгляді справ у судах”, а саме ст.34,35,36 Закону України “Про прокуратуру” залишені без змін.

Викликає подив і те, що незмінним залишилось завдання прокурорів у кримінальному судочинстві. Стаття 34 Закону України “Про прокуратуру” зазначає, що “прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі”. Статтею 23 КПК України обов'язок виявляти причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, покладався на суд, прокурора, слідчого. Проте Законом України від 21.06.2001 року із цієї статті виключено слово “суд”, а тому саме на прокурора, слідчого покладені обов'язки всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи та виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину. Ці зміни ніяким чином не враховані в ст.34 Закону України “Про прокуратуру”.

Завдання прокурора у кримінальному судочинстві має бути іншим. Саме його діяльність спрямовується на всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи, а також постановлення судових рішень, що ґрунтуються на законі. Статтею 16-1 КПК України встановлено, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівним правом та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Усі ці нововведення не відображені в Законі України “Про прокуратуру”.

Однією із стадій судового процесу є попередній розгляд справи, який регулюється главою 23 КПК України. Завдяки внесеним змінам до цієї глави роль прокурора на зазначеній стадії процесу є зовсім іншою, ніж у раніше чинному законодавстві.