Складовими змісту підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення виступають : а) правила застосування конкретного методу і б) вказівки та прийоми, що забезпечують техніку реалізації методу за відповідними правилами. В.С.Зеленецький пропонує перші складові називати правилами, другі - технічними прийомами. При цьому, зауважує він, правила являють собою різновид технологічних норм, що диктують порядок реалізації конкретного методу на основі використання відповідних технічних прийомів, а технічні прийоми - це відносно самостійні дії, за допомогою яких реалізується спосіб застосування на практиці конкретного методу пізнання. Вчений справедливо звертає увагу на подвійну регламентацію процесу практичного пристосування технічних прийомів: вони повинні застосовуватися згідно з правилами методики і нормативними приписами відповідного методу. Очевидно, що вибір методу пізнання, здійснюваного у певній процесуальній формі, залежить від умов здійснення пізнавальної діяльності, тобто від пізнавальної ситуації, яка складається, і виконує “роль детермінуючого чинника у вирішенні питання про методику реалізації методу в конкретних умовах пізнання або боротьби зі злочинністю”.

Таким чином, під поняттям підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення у суді слід розуміти основану на досягненнях науки і практики систему певних правил, технічних прийомів та положень, спрямованих на оптимальні шляхи і способи реалізації методів пізнання конкретної кримінальної справи шляхом її попереднього сприймання і формування запасу знань з метою встановлення істини по справі.

1.2.2 Методика підготовки прокурора до підтримання державного обвинувачення

Проблема підтримання державного обвинувачення у суді по своїй суті є досить складною.

Ефективність діяльності прокурора багато в чому обумовлена ретельною підготовкою прокурора до здійснення функції державного обвинувачення, бо тільки добре підготовлений прокурор може вирішити весь комплекс проблем, які виникають у ході судового процесу, що забезпечує його активну і вмілу участь у дослідженні доказів. І навпаки, незнання або слабке знання матеріалів кримінальної справи призводить до пасивної поведінки державного обвинувача в судовому засіданні, виключає його реальний вплив на хід і результат судового процесу.

Підготовка державного обвинувача до участі в розгляді справ передбачує відповідне і тактичне забезпечення цієї роботи.

Виходячи із завдання, що вирішуються прокурором при підготовці до підтримання державного обвинувачення в суді, вважаємо, що прокурор використовує такі методи пізнання конкретної кримінальної справи:

Організаційні - основані на використанні наукової організації праці (планування здійснення функції державного обвинувачення, способи вивчення кримінальної справи, систематизація відомостей, що мають силу доказів та ін.);

Логічні - основані на використанні логіки (прийоми перевірки слідчих версій, предмет і межі доказування, тощо);

Психологічні - основані на використанні психології (формування психологічного контакту, прогнозування різноманітних ситуацій, що можуть виникнути в ході судового засідання, і т.д.).

Перш ніж розглядати зазначені прийоми докладніше, звернемо увагу на те, що їх поділ на групи ми робимо в наукових цілях. На практиці ж державний обвинувач, як правило, при підготовці до розгляду справи в суді застосовує їх одночасно.

У відповідності з п.2.5. наказу Генерального Прокурора України № 5гн від 19.09.05 р. прокурорам та їх заступникам пропонується з урахуванням складності і обсягу кримінальних справ заздалегідь призначати державних обвинувачів для участі в розгляді їх у судах, з тим, щоб вони мали можливість всебічно підготуватися до судових процесів. При цьому слід враховувати характер, обсяг і складність справи, кваліфікацію і досвід роботи прокурора, якому доручається підтримання обвинувачення. У багатоепізодних справах підтримання державного обвинувачення може доручатися групам державних обвинувачів. Цим же пунктом наказу прокурорам приписується при підготовці до судових процесів ретельно вивчити матеріали справи, брати активну участь у дослідженні доказів, об'єктивно і неупереджено їх оцінювати, висловлювати суду свою думку про застосування кримінального закону, призначення як основного, так і додаткового покарання, виду колонії, вирішення цивільного позову, відшкодування завданих збитків, тощо.