Отже, громадянське суспільство -- це така організація людей, в якій кожна людина є вільною в своїй поведінці і має можливість приймати свої власні, особисті, самостійні рішення. Йому притаманна віра в людину, в загальну справедливість, в людський розум, тобто це «відкрите суспільство», як його називає К. Поппер, вважаючи, що воно є реальністю в розвинутих західних демократіях. У наш час ці суспільства ще далекі від абсолютної досконалості, в них існує злочинність, зловживання вільним ринком, проте, зазначає Поппер, вони значно кращі, вільніші, переважно чесніші та справедливіші порівняно з усіма суспільствами, що існували до них [20. C, 13].

Щодо інших принципів і ознак громадянського суспільства, то слід зазначити, що різні дослідники виділяли досить широке їх коло. Так, починаючи ще з Арістотеля, до них відносили такі основні ідеї: невтручання державних структур у майнові відносини громадян; рівність усіх громадян перед законом; свободу слова і пересування; реальність принципу розподілу влад; виборність державного органу і його підзвітність; певний термін здійснення державним органом своїх повноважень.

Істотно доповнив ці принципи й ознаки громадянського суспільства Гегель. Він вважав, що до них слід віднести: приватну власність як матеріальну основу особистої свободи індивіда; безпосередньо особисту свободу, що обов'язково має бути забезпечено державно-правовим захистом; визнання прав, свобод, обов'язків і законних інтересів осіб і саму особу такими, статус яких має публічний характер завдяки єдності та обов'язковості для держави їх інтересів; всезагальну обізнаність у справах суспільства і держави, що має стабільний характер; високий рівень значущості та розвитку громадської думки; принцип справедливості, що втілюється у праві та вимагає неухильного дотримання вимог законів; надзвичайну роль у вирішенні можливих конфліктів правосуддя, яке надійно захищає особисті й суспільні інтереси; достатню розвиненість правової основи суспільства, ефективність усіх видів правового регулювання; розвиток і вдосконалення найрізноманітніших видів корпорацій, під якими Гегель розуміє політичні, економічні, культурні та інші громадські об'єднання [3, С. 227].

При цьому сучасна теорія громадянського суспільства розглядається як парна категорія не тільки правової, а й соціальної держави. Більш того, зазначається, що соціальна держава є державою громадянського суспільства, оскільки це поняття органічно вбирає в себе цілу низку позитивних властивостей, що притаманні й громадянському суспільству. Такими спільними властивостями громадянського суспільства і соціальної держави є принципи: забезпечення громадянам гідного життя в розумінні їх матеріального добробуту і соціального захисту; гарантування особистої свободи громадянам; боротьба цивілізованими методами за соціальну злагоду, мирне вирішення можливих конфліктів.

Отже, можна зробити висновок, що громадянське суспільство поєднується з державою завдяки особливому моральному зв'язку. Сутність його полягає в тому, що громадянське суспільство і держава повинні базуватися на однакових моральних основах, реалізовувати і дотримуватись у своєму розвиткові однакових моральних принципів -- принципів загальнолюдської моралі. За наявності такого суспільного стану їх взаємовідносин можна говорити про те, що громадянському суспільству відповідає громадянська держава і навпаки.

Важливою ознакою громадянського суспільства є економічна самостійність і самодіяльність особи. Остання має поєднуватися з однією з ознак соціальної держави, а саме з принципом матеріального забезпечення і соціального захисту громадян. Це необхідно тому, що в іншому разі забезпечення і захист громадян можуть розглядатися як благодійність держави, що насправді повинна допомагати тільки особам, які з певних, визначених законодавством причин, не можуть самостійно забезпечити і захистити себе.

Громадянське суспільство органічно взаємопов'язане з державою, воно не існувало до держави і поза державою, і водночас громадянське суспільство має щодо держави верховний суверенітет, сенс якого полягає в тому, що саме інтереси громадянського суспільства мають у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно-правового режиму тощо. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту прав і свобод громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не залежить від держави. Можна стверджувати також про наявність ще однієї надзвичайно важливої ознаки громадянського суспільства, сутність якої в тому, що у ньому повинна вестись боротьба за ліквідацію всього, що може означати відчуження особи від будь-яких інститутів і процесів, що мають економічні, політичні та духовні властивості й від використання яких тією чи іншою мірою залежить реалізація прав і свобод людини і громадянина [24, C. 34].

Зіставлення цих ознак дає чітке розуміння того, що відносини між державою і громадянським суспільством є відносинами між публічною владою й індивідуальною свободою, А це в сфері політичного життя означає, що якщо в суспільство держава входить як найважливіший елемент політичної надбудови, то в громадянське суспільство держава не входить, хоч, безперечно, всі потреби громадянського суспільства неминуче проходять через волю держави, щоб у формі законів отримати всезагальне значення. Звідси, діалектика держави і громадянського суспільства така: не держава зумовлює і визначає громадянське суспільство, а останнє зумовлює, створює і контролює державу. Саме таким чином забезпечується відносно самостійне існування демократичного громадянського суспільства і правової держави [21, C. 505].

Громадянське суспільство в особі спочатку самодіяльних асоціацій людей (релігійних і політичних корпорацій, гільдій, прошарків, пізніше -- кооперативів, профспілкових комітетів та інших), покликаних відображати і захищати їхні групові та індивідуальні інтереси і права, вступає в особливі відносини з державою, для розуміння яких важливо врахувати таке. Якщо держава знає різні форми і режими правління -- республіканські та монархічні, демократичні та недемократичні, -- то для громадянського суспільства на рівні політики характерна демократична форма існування. Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим більше підстав для демократичних форм держави. І навпаки: чим менш розвинутим є громадянське суспільство, тим більше підстав для існування авторитарних і тоталітарних режимів державної влади.

Громадянське суспільство у процесі свого розвитку має стабільну тенденцію до охоплення все більшої кількості населення, і не тільки власників, а й інших незаможних його верств. Якщо у рабовласницькому суспільстві раб не був його членом, то у феодальному селянин, міщанин набули вже певних прав. З виникненням і розвитком капіталізму робітник стає повноцінним членом громадянського суспільства і громадянином держави з правами та обов'язками, обсяг яких постійно збільшується. Держава після цього, а також із виникненням різноманітних суспільних асоціацій, змушена ставати на шлях правового впорядкування своїх відносин з усім населенням та істотно перебудувати свої власні структури. І тут доречно запитати: що у розвитку цього цивілізаційного процесу зробило людину повноцінним членом громадянського суспільства і громадянином держави? Які джерела соціально поповнюють громадянське суспільство настільки, що воно перевершує силу державної влади з її управлінським апаратом і спеціалізованими озброєними загонами -- армією, поліцією, службами безпеки тощо. І що врешті забезпечує автономію людини у громадянському суспільстві й правовій державі? Як бачимо, питань багато, а відповідь одна -- знову ж таки власність.

1.2 Співвідношення держави і громадянського суспільства

Держава і суспільство завжди перебувають у різноманітних відносинах і зв'язках. З позицій історичного розвитку первинним є родове суспільство, яке виникло задовго до виникнення держави і породило державу або державну організацію суспільства. Отже, як підкреслюють деякі спеціалісти, суспільство є матір'ю держави.

З позицій марксизму держава - це особлива організація публічної державної влади, а з позицій соціологічного політологічного підходу держава містить усю сукупність державних і недержавних об'єднань, які одночасно входять і в державу, і в суспільство. Складовими держави є система органів державної влади і система різноманітних суб'єктів політичної, економічної та інших соціальних систем держави і суспільства.

За великим рахунком, суспільство також включає всі суб'єкти економічної та політичної систем, усю систему державних органів влади, оскільки суспільство безпосередньо або опосередковано формує представницькі, виконавчі, судові та контрольно-наглядові органи державної влади та управління. Представницькі органи державної влади та інших державних установ сформовані з представників народу. Крім того, всі державні органи влади виконують основні завдання і функції з метою задоволення основних потреб та інтересів громадян і громадянського суспільства. Як правило, які завдання стоять перед суспільством, такі ж стоять і перед державою, і державною владою. Наприклад, якщо розглядати структуру українського суспільства, то ми не зможемо вилучити з неї систему державних органів, оскільки суспільство стане неповним, одностороннім, бездержавним тощо. Державні органи влади виражають і захищають національні інтереси народу і суспільства. Вони представляють Україну на міжнародній арені, у різноманітних міжнародних організаціях, в ООН і т. д. У Великій Радянській Енциклопедії дається визначення суспільства в широкому розумінні як сукупності історично складених (обумовлених) форм сумісної діяльності людей. Суспільство виступає як особлива, вища ступінь розвитку живих систем, що проявляється у функціонуванні та розвитку соціальних організацій, інститутів, груп у русі класових та інших соціальних протиріч. У вузькому значенні під суспільством розуміється історичний конкретний тип соціальної системи (капіталістичне суспільство), певний соціальний організм, який належить до такого типу («японський феодалізм»), або певна форма соціальних відносин (наприклад, суспільство, протиставлене державі в Гегеля). [1, С.451] Стародавні греки не випадково не розділяли або не відділяли суспільство від держави, оскільки держава і суспільство у них збігалися. Водночас можуть бути суспільства, у яких немає власної держави або державності. Наприклад, Палестина. У світі нині нараховується близько 35 країн, у яких є суспільство, але немає суверенної держави.

Між державою і суспільством існує певний дуалізм. Німецький філософ П. Козловський у своїй книзі «Суспільство й держава. Неминучий дуалізм» пише, що дуалізм держави і суспільства не виростає ні з економічних, ні з політичних ситуацій XVIII і XIX ст., цей дуалізм є константою європейської історії та європейського мислення, органічно пов'язаний з європейським розумінням свободи. Звідси - й актуальні висновки автора: зняття цього дуалізму, чи здійсниться воно в тоталітарних державах, чи в ліберально-демократичних соціальних формах, означає зняття ідеї свободи, як вона існує в європейському культурному менталітеті. Це зняття і є те, що сьогодні розуміється як тоталітаризм. Політична дилема сучасності: демократична правова держава або держава тоталітарного панування не може бути зведена до рівня протиставлення капіталізму соціалізмові. У вільному суспільстві держава, яка відповідає ринковій економіці, не є капіталістичною. І навпаки, дуалізм держави і суспільства не може бути зведений до дуалізму індивідуальних потреб і суспільного блага» [11, С. 8].

У своїй книзі П. Козловський обґрунтовує свої дві тези: