Розглядаючи проблеми формування громадянського суспільства, слід також звернути увагу на те, що воно у різних країнах є різним. Громадянське суспільство -- це не стереотип, а ідея, що практично втілюється з урахуванням традицій, історії, менталітету населення. Так, сумнівною є ідея індивідуальної приватної власності, що лежить в основі класичної доктрини громадянського суспільства, з огляду на те, що у США, де, напевне, ніхто не заперечуватиме наявність громадянського суспільства, налічується 70 тисяч підприємств з груповою власністю. Щоб зрозуміти, чому так сталося, слід звернутися до історії становлення громадянського суспільства у цій країні. Його сформували колоністи-переселенці, які, борючись за незалежність проти англійської монархії, поступово впроваджували у суспільство найбільш йому притаманні принципи соціального життя. Серед них найважливішим вважався принцип особистої свободи, що пізніше разом з принципом недоторканності приватної власності заклав основи громадянського суспільства у США. Насамперед ці принципи були закріплені у Конституції США 1787 р. і в американському законодавстві, хоч спочатку не поширювались на негрів-рабів, а пізніше почали зводитись до регламентування всієї сукупності політичних та економічних основ громадянського суспільства. Із запровадженням «нового економічного курсу» США, що призвело до якісних змін у виробництві, спочатку розпорошена індивідуальна приватна власність набула тенденції до об'єднання, так виникли різні форми групової власності, що більше відповідають сучасним вимогам прогресуючого виробництва.

По-іншому формувалося громадянське суспільство у Франції. Велика французька буржуазна революція заклала основи нової держави та демократичних політичних інститутів суспільства, зруйнувавши натомість старі феодальні суспільні відносини. Однак цей процес був складним і тривалим. Досить згадати, що на цьому шляху було кілька реставрацій монархічного режиму, революцій та збройних повстань, насильницьких дій як з боку правлячих кіл, так і народних мас. Про складність створення французького громадянського суспільства свідчить той факт, що у різні роки у Франції приймалися три монархічні конституції та шість республіканських, існували два режими, що не були конституційно оформлені, а також чотири тимчасових правління. При цьому слід взяти до уваги, що кожна влада по-своєму вирішувала питання формування громадянського суспільства, гальмуючи, або, навпаки, стимулюючи його розвиток [5, С. 40].

Показовою щодо цього є також Японія, де ринок з характерними для нього відносинами будувався не всупереч, а з урахуванням національної культури, національних традицій. Водночас слід визнати, що національний генотип, під яким розуміють найглибший і стабільний зріз національної культури, у японців зовсім не відповідав традиційним уявленням про ринкові відносини (закриті сімейно-родові спільності, общинний колективізм, негативне ставлення до індивідуальної ініціативи і виділеності, традиційно-патріархальне право тощо). Однак в Японії, при оптимальній організації справи, ці явища не стали перешкодою, а навпаки, навіть сприяли (система довічного найму, колективістські відносини в японських фірмах тощо) поступовому рухові до цивілізованого ринку й аналогічних відносин, щоправда, не на зразок європейського, американського, а саме японського, рівень розвитку та успіхи якого добре відомі.

Сучасний економічний стан України засвідчує, що перехід до цивілізованого ринку, ринкової економіки не може бути обвальним, нерегульованим. Адже відсутність необхідної правової бази, послаблення державного регулювання економічними процесами у наш час підривають економіку країни. Не справдилися агітаційно-гаслові запевнення деяких політичних лідерів, що представляють партії і рухи, про те, що ми, завдяки виробництву найважливішої для населення і суспільства у цілому продукції, на порозі нового «економічного дива», або ж, що «Захід нам допоможе». Результатом такої невиваженої, а, вірніше, відсутності науково обґрунтованої, перевіреної в усіх аспектах політики стати: закриття та перепрофілювання багатьох підприємств; безробіття; грубі порушення господарського законодавства, що має багато прогалин у правовому регулюванні характерних для цього часу економічних відносин; відсутність дійового контролю за господарською діяльністю і, що особливо важливо, -- за витратою коштів, насамперед валютних; фактична втрата важелів управління економічними процесами, що у більшості випадків зумовлено розірванням господарських зв'язків між різними суб'єктами господарювання і як наслідок цього -- величезний відсоток корумпованості й хабарництва на всіх рівнях державної влади, рекет, розгул організованої злочинності в різних її проявах.

Це переконує, що громадянське суспільство -- дуже складний, чутливий, структурований суспільний організм. Однак можна стверджувати, що вирішальна роль у ньому, з точки зору його найбільш загальної характеристики, належить рівню розвитку приватної власності в різних її формах, кожна з яких повинна органічно входити в економічний устрій суспільства тієї чи іншої конкретної країни. Відомий російський правознавець, філософ, релігійний мислитель І. О. Ільїн особливу її роль вбачав у тому, що:

«1. Приватна власність відповідає тому індивідуальному способу буття, який дано людині природою. Вона йде назустріч інстинктивному і духовному життю людини, задовольняючи її природне право на самодіяльність і самостійність.

Приватна власність викликає у людині інстинктивні та духовні мотиви для натхненної праці, для того, щоб не шкодувати своїх сил і створювати краще. Вона розвиває господарську підприємливість і особисту ініціативу....

Вона дає власнику почуття впевненості, довіри до людей, до речей і до землі, бажання вкласти у господарський процес свою працю і свої цінності.

Приватна власність вчить людину творчо любити працю і землю, своє оточення і батьківщину.

Приватна власність будить і виховує у людині правосвідомість, ....

...приватна власність виховує людину для господарської солідарності, що не порушує господарської свободи...». [7, С. 127]

Допоки українське суспільство не стане таким, доки в ньому не сформуються й інші риси громадянського суспільства, про які йшлося вище, стверджувати, що в Україні воно існує, передчасно. Необхідно еволюційним шляхом здійснити величезні революційні соціальні перетворення, які за своєю складністю набагато перевершують в економічному, політичному, культурному відношенні ті складнощі, що виникли після Жовтневої революції або Великої Вітчизняної війни. Адже тепер завдання полягає не в тому, щоб за допомогою владно-авторитарних методів забрати, переділити чи навіть відбудувати, а в тому, щоб відродити приватну власність, сформувати цивілізоване підприємництво, поєднати його розвиток із соціальним захистом тих, хто безпосередньо ним займатися не може, а також тих, хто об'єктивно через ті чи інші причини не здатний забезпечити собі гідне існування. Все це треба зробити демократичними методами, на основі лібералізму, переборюючи «тіньову економіку» та її сучасну торговельно-лихварську орієнтацію. Мафіозні структури, що у великій кількості існують в економіці сучасної України, ніколи не приведуть до цивілізованого ринку, оскільки ніколи не відмовляться від неконкурентного типу поведінки, прагнення до торгової монополії і знищення конкуренції, в тому чисті й фізичного, завжди орієнтуватимуться на спекулятивний надприбуток шляхом створення дефіциту товарів і сировини, розвиваючи невиробничу сферу, зміцнюючи зв'язки з корумпованими представниками державно-владних структур тощо. Україна не може йти шляхом більшості країн Латинської Америки, де ось уже близько двохсот років будують «цивілізований ринок» і двісті років існує слаборозвинутість, злидні, соціальні катаклізмі! й антагонізми, субкримінальний капіталізм [22. C, 182].

Безперечно, найважливіша роль у реалізації цих складних завдань належатиме демократичній, правовій, соціальній державі Україна, яку разом з самим суспільством ні в якому разі не слід зневажати. Ще визначний російський вчений С. Л. Франк у суспільному житті виділяв два начала: планомірність і спонтанність, що представлені двома структурами -- державою і громадянським суспільством. Наявність цих двох структур, на його думку, пов'язана відповідно з планомірністю і спонтанністю, а вони зумовлюють у суспільстві консерватизм і творчість, і те й інше є необхідним для соціального розвитку. Звідси все, що стосується формування і розвитку громадянського суспільства, залежить від держави, і навпаки. Франк писав: «Державність так само неможлива без своєї природної основи -- громадянського суспільства з його самочинно утвореною тканиною, -- як останнє неможливе без планомірної єдності держави, що оформлює його» [23, C. 150].

Українській державі для успішного формування громадянського суспільства слід насамперед забезпечити встановлення політичного компромісу між різними політичними партіями та іншими політичними силами, що діють у країні. Загальновідомо, що будь-який консенсус вимагає поступитися деякими власними інтересами і позиціями заради об'єднання зусиль для досягнення чогось більш загального. При цьому політичні лідери мають зрозуміти, що у політиці, як, до речі, і в науці, проста кількісна більшість не має значення, а тому немає сенсу в тому, щоб підкорити собі всю політичну сферу. Політичні зусилля слід насамперед спрямовувати на те, що об'єднує суспільство у вирішенні завдань виходу з соціальної та економічної кризи. Поки такої єдності у суспільстві не буде, не варто розраховувати на значні позитивні зміни, а, отже, і на формування громадянського суспільства.

Сформульовані роздуми щодо знаходження консенсусу в суспільстві стосуються міжнаціонального і міжконфесійного питання в Україні. Деяким особливо «радикальним» політикам слід взяти до уваги, що в Україні проживає значна кількість неукраїнців. їх нараховується близько 14 млн., що за своєю чисельністю більше, ніж населення Болгарії та Угорщини. До того ж вони проживають зовсім по-різному. Так, євреї і білоруси, кількість яких сягає 1 млн., живуть розкидано, переважно у містах, а молдавани, румуни, греки, поляки -- компактно і в деяких регіонах становлять більшість населення. В нашій державі є населення зі слов'янськими, романо-германськими, тюркськими та іншими мовами. Існують практично всі конфесії християнства: православні, греко-католики, протестанти, різноманітні християнські секти. Багато людей сповідають іудаїзм, іслам, буддизм тощо.

Тому при формуванні вітчизняного громадянського суспільства надзвичайно важливо по-новому підійти до вирішення цієї проблеми. Безперечно, її розв'язання можливе тільки на дійсно демократичній основі, складовими якої є розвиток принципу самовизначення та одночасного поширення народовладдя на інтернаціональній основі. А тому на сьогодні у цьому аспекті найважливішим завданням є створення дійових суспільних, політичних і економічних механізмів, що забезпечують органічне сполучення національних та інтернаціональних інтересів. Таке сполучення, насамперед, можливе у вигляді відповідного закріплення прав і свобод, що набуває у демократичній державі вигляду трикутника. «В його основі права людини, потім права меншин, а вже за ними права народів, їх рівність. Визнаючи це, ми правильно зможемо побудувати концепцію сучасної і майбутньої національної політики в країні» [13, С. 100].