Дуалізм держави і суспільства, принципів панування і співробітництва є основною константою європейської історії від моменту розпаду архаїчних (кровнорідних) суспільств і появи політично організованого суспільства - грецького полісу. Держава - константа після архаїчних суспільств, а не просто ознака класового суспільства. Масштаби державного панування (але нефактичні форми державності) залежать від ступеня соціальної нерівності.

Мораль та інтерес, моральна загальність і раціональний егоїстичний інтерес не є взаємоперетворюючими. Мораль не можна підмінити, як це робить утилітаризм, раціональною корисністю, економічною калькуляцією. Моральність генетично передбачає моральну трансцендентність суб'єктивності, волю до моральної всезагальності, які виходять за межі парадигм утилітарності.

Дуалізм держави і суспільства проявляє себе і як умова індивідуальної свободи, оскільки він об'єктивує та опосередковує протиріччя між державною всезагальністю та індивідуальною особливістю, не дозволяючи свободі розтворитися в нерозрізненній єдності чи абсолютній множині (проявляє як єдність і різноманітність). Діалектиці держави і суспільства відповідає діалектика системи і свободи. Вона проявляється як тенденція тоталізації держави, перетворення її в тоталітарну державу, або тоталізації суспільства, перетворення його в суспільну асоціацію - ідеал анархістів.

Держава і суспільство розглядаються при цьому не як сутності, що протистоять одна одній, а як різні принципи організації. Під державою П. Козловський розуміє організовану за принципами верховної влади і панування сферу соціальної системи, яка приймає обов'язкові для інших її сфер рішення і має привілегію на узаконений примус. Під суспільством розуміється не синтез усіх нормативних систем, як вважає Кельзен, а всі сфери соціальної системи, які не підлягають організації за принципом верховної влади і панування, тобто всі сфери соціальної системи, крім політичної. Суспільство не повинно ототожнюватися з економікою як своєю підсистемою: воно включає також культурну, релігійну і соціальну системи, таким чином і дуалізм держави й суспільства не може зводитися до дуалізму держави й економіки.

Розділення суспільства і держави (але не відмінність між ними) належить до епохи розвитку буржуазних відносин, оскільки лише в цей період економіка звільняється від політики і набуває деякої автономії [11, С. 11].

Багато спеціалістів підкреслюють, що до виникнення буржуазного суспільства держава значною мірою зливалася з суспільством або суспільство зливалося з державою. Протиставлення держави і суспільства з'явилося лише з виникненням громадянського суспільства - з проголошенням основних прав людини, свободи людини, з реалізацією принципу рівності й рівноправ'я, з виникненням капіталістичних форм власності, що в сукупності привело до створення економічних структур і задоволення приватних інтересів. Формування і розвиток громадянського суспільства зайняло декілька віків. Цей процес не завершено ні в Росії, ні в світовому масштабі [8, С. 21].

У XVII-ХІХ ст. громадянське суспільство відокремилося від держави і державної влади, які виступали в ролі «нічного сторожа». Держава в той період лише створювала умови для розвитку громадянського суспільства, не втручалася в економічне життя суспільства, а тільки регламентувала економічні відносини, встановлювала і збирала податки, мала монополію на формування системи права і законодавства. І лише в період великих економічних криз (депресії) держава і державна влада змушені були втручатися і за допомогою адміністративних методів виводити економіку з кризових явищ. Наприклад, у період великої депресії 30-х років XX ст. у США лише втручання президента або уряду США дало змогу вийти з такої депресії. Так було і в інших державах та суспільствах Європи.

Громадянське суспільство не може повністю відірватися від держави і державної влади. Усі ці компоненти держави дуже тісно взаємопов'язані системою права і законодавства, економічними і політичними інтересами, моральними і релігійними тощо. У сучасний період залежність громадянського суспільства від держави збільшується у зв'язку з соціальною політикою держави, глобальними проблемами екології, політичної системи, у зв'язку з програмуванням економіки, створенням економічних і політичних союзів, блоків тощо. Крім того, держава завжди регулювала та охороняла різноманітні форми власності, матеріальні й культурні цінності суспільства.

Співвідношення держави, державної влади і громадянського суспільства в кожній державі може бути різним, оскільки кожна держава і суспільство мають свої особливості, свій характер. Наприклад, за авторитарних або тоталітарних режимів держава і державна влада стають над суспільством, повністю підпорядковують усе суспільство своїм потребам та інтересам.

У такій державі й такому суспільстві державні потреби та інтереси стоять на першому місці в системі соціальних цінностей, а природні та інші права людини можуть стояти на останньому місці. У демократичних державах і суспільствах на першому місці стоять демократичні цінності, природні та громадянські права людини і громадянина, загальнолюдські моральні цінності, а на другому місці - потреби та інтереси держави і державної влади. Отже, існують держави, які повністю поглинають суспільство, і держави, які служать і підпорядковані суспільству, поважають демократичні цінності суспільства тощо.

Співвідношення держави, державної влади і громадянського суспільства проявляється і в тому, що вони мають різну структуру і принципи організації та будови. Будь-яка держава і державна влада засновані на принципі ієрархії або на принципі демократичного централізму в представницьких державах, який означає вибори найвищих і місцевих представницьких органів влади народом (виборцями), чітку ієрархію державних органів влади та управління - підпорядкованість нижчестоящих органів державної влади вищестоящим, сувора державна дисципліна. Щоправда, вищі та місцеві представницькі органи державної влади підзвітні й підконтрольні громадянському суспільству або виборцям. Вони виконують накази виборців (особливо депутати парламенту), можуть бути відкликані виборцями тощо. Таким чином між представницькими органами державної влади і громадянським суспільством існує тісний взаємозв'язок. Він проявляється і в тому, що законодавчі органи державної влади провадять законотворчу діяльність, приймають закони, які необхідні, у першу чергу, громадянському суспільству. Уся система державних органів влади і державний апарат утримуються за рахунок податків, зборів, державних позик суспільства. Головними завданнями і функціями державних органів влади є правове регулювання економічних, політичних та інших суспільних відносин, здійснення економічної функції держави, екологічної, культурно-виховної, організаційно-управлінської функції, управління державою і суспільством, охорона всіх форм власності, усіх матеріальних і культурних цінностей, прав і свобод громадян і суспільства.

На відміну від держави, громадянське суспільство являє собою горизонтальну систему багатогранних зв'язків і відносин громадян та юридичних осіб, їхніх об'єднань, союзів і колективів. Усі ці зв'язки регулюються цивільним приватним правом або господарським законодавством, в основі якого лежить автономний принцип правового регулювання, заснований на юридичній рівності суб'єктів громадянського суспільства. Тому майже всі зв'язки в громадянському суспільстві засновані на принципі рівності й рівноправ'я, свободи особистої ініціативи та відповідальності за свою діяльність [19, C. 342]. Уся діяльність суб'єктів громадянського суспільства здійснюється в межах громадянських та економічних законів. Усі взаємовідносини в громадянському суспільстві будуються за принципом правової держави: громадянам дозволено все, що не заборонено законом; державним органам влади і посадовим особам дозволено лише те, що дозволено законом, або входить до їхньої компетенції тощо.

Із переходом багатьох держав і суспільств до соціальної та правової держави суттєво змінюються взаємовідносини між державною владою (чи державою) і громадянським суспільством, які взаємообумовлені принципами правової та соціальної держави.

У цих державах і суспільствах головна увага приділяється соціальному захистові населення, особливо -- дітей, багатодітних сімей, пенсіонерів, бідних і всіх тих, хто потребує соціальної допомоги. У таких державах і суспільствах державна влада використовується і підпорядкована повністю потребам та інтересам усього суспільства і всіх громадян, а не лише державному апаратові та державним органам влади.

Отже, у різних державах і різних суспільствах можуть існувати різні взаємовідносини. Головною закономірністю сучасної держави є перехід до принципів і взаємовідносин соціально-правової демократичної держави і демократичного суспільства.

1.3 Громадянське суспільство -- середовище формування прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в світі та в Україні

До класичних понять громадянського суспільства слід відносити: власність і підприємництво, як його основу; національну, і в тому числі екологічну, безпеку, визнаючи пріоритет останньої над економікою; сім'ю, що є природним, соціальним осередком громадянського суспільства; освіту, науку і культуру, що повинні мати, переважно, не державний, а суспільно-світський характер; громадські об'єднання як форму самовиявлення і самозахисту інтересів громадян; засоби масової інформації, забезпечуючи свободу інформації, а також рівні права і можливості доступу до інформації; пряме народовладдя, основою якого є суверенна воля народу і яке може здійснюватися через референдуми, вибори, народну законодавчу ініціативу, всенародні та місцеві обговорення найважливіших питань державного і громадського життя та інші форми безпосередньої демократії.

Виходячи саме з такої теоретичної конструкції, Конституція України проголосила у ст. 5, що носієм влади та єдиним джерелом влади в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Тобто Конституція України офіційно визнала владу громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма іншими. Це вбачається у конституційному положенні про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові України і не може бути узурповане навіть державою, її органами і посадовими особами.

Слід також наголосити, що під безпосереднім здійсненням влади Конституція розуміє вибори народних депутатів України, депутатів і голів місцевих рад, Президента України, референдуми (всеукраїнський і місцеві) тощо. Одна з найважливіших форм безпосереднього здійснення влади -- всеукраїнський референдум -- може проголошуватись навіть за народною ініціативою. Однак шлях України до поглиблення безпосередніх форм здійснення влади народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням народної ініціативи щодо всеукраїнського референдуму відбулося конституційне встановлення права народної законодавчої ініціативи, що передбачена, наприклад, в Австрії, Білорусі, Іспанії, Італії, Латвії, Литві та деяких інших країнах. Сутність її полягає у тому, що певна кількість виборців має право порушити перед парламентом питання про прийняття конкретного закону, а представницький орган зобов'язаний розглянути це питання. Принагідно слід зауважити, що якби і саму Конституцію України було прийнято на всеукраїнському референдумі, то це сприяло б її більшій легітимності, а отже і стабільності, і стало б перешкодою на шляху намагань деяких політиків щоразу змінювати її.