1.3 Особливості використання програмно-цільового підходу в сучасному управлінні розвитком територій На даний час загальновизнаною є думка, що програмно-цільовий метод служить найважливішим інструментом здійснення державної соціальної та економічної політики розвитку країни та її окремих регіонів поряд з методами прогнозування та індикативного планування. Цільові програми являють собою узгоджені по ресурсах, виконавцях і термінах здійснення комплекси науково-дослідних, дослідно-конструкторських, організаційно-господарських та інших заходів, що забезпечують ефективне вирішення конкретних завдань в галузі державного будівництва, науково-технічного, економічного, інвестиційного, соціально-демографічного, зовнішньоекономічного, культурного, екологічного і регіонального розвитку країни. Їх найважливішою особливістю є визначення, виходячи з загальногосподарської значущості, економічної і соціальної доцільності складу пріоритетних напрямів розвитку і черговості їх реалізації з урахуванням можливостей фінансування програмних заходів на загальнодержавному, регіональному або місцевому рівнях. Практика показує, що цільові програми можуть бути ефективно використані для управління соціальними та економічними процесами в регіонах. Програмно-цільовий підхід дозволяє реалізувати нагальну потребу у здійсненні інтеграційних процесів в економіці, обумовлену, з одного боку, зростанням складності, комплексності проблем економічного розвитку, що вимагають для свого рішення ефективних міжгалузевих, міжвідомчих, міжрегіональних взаємодій, і, з іншого - високим ступенем галузевої та територіальної диференціації розвитку продуктивних сил, що доповнюється в умовах переходу до ринкової економіки різноманіттям форм власності. Даний підхід дає можливість досягнення цілей, що передбачають докорінні зрушення в розвитку економіки і соціальної сфери, перехід до нових станів економічних систем, які не можуть бути досягнуті в процесі реалізації цілей розвитку яких-небудь окремих виробничих, інфраструктурних чи інших елементів регіональних господарських систем. Для цього необхідно забезпечити інтеграцію діяльності або об'єднання матеріальних і фінансових ресурсів незалежних суб'єктів-учасників програм. Для програмно-цільового підходу характерно те, що він забезпечує реалізацію одночасно двох типів інтеграції соціально-економічних і науково-технічних процесів: просторової, коли потрібно об'єднати зусилля суб'єктів, що належать до різних галузей, регіонів чи форм власності, і часової, коли потрібно домогтися чіткої послідовності та єдності різних етапів (стадій) загального процесу руху до кінцевої мети, передбаченої програмою. У вітчизняній економічній теорії програмно-цільове управління нерідко розглядалося тільки як метод планування. Однак основне в програмно-цільовому підході - це органічна єдність чітко структурованої змістовної частини програми з формуванням і використанням організаційного та фінансового механізмів її реалізації, контролем реалізації (останнє є одночасно і елементом активно функціонуючого зворотного зв'язку). Даний підхід в управлінні (на стадії реалізації прийнятих рішень) виражається у формі концентрації і централізації під впливом єдиного органу оперативного управління всіх ресурсів. Використання програмно-цільового методу планування передбачає: - визначення проблеми та формулювання цілей; - розробку і реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей; - систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою; - коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей. Програмно-цільовий підхід до управління знаходиться в тісному зв'язку із плануванням і передбачає складання комплексних програм. Від перспективних планів програма відрізняється, перш за все, більш тривалим періодом часу, протягом якого реалізуються визначені цілі, та орієнтується не на певний вид продукції, а на виконання певних функцій. Програмно-цільовий підхід за своїм змістом покликаний забезпечувати реалізацію в управлінні принципу виділення провідної ланки. Необхідність розробки програм обумовлюється складністю процедур планування, визначенням найбільш ефективних шляхів і варіантів досягнення ключових цілей плану. Завданням програмно-цільового підходу до прийняття управлінських рішень виступають підвищення ступеня наукової обґрунтованості управлінських рішень, більш послідовне і повне їх узгодження посилення зв'язку виробничої і планово-управлінської програми. Програмно-цільовий підхід в управлінні має досить широку область застосування, яка виходить за рамки системи управління підприємством. Так, програми, розроблені в результаті даного підходу, можуть реалізовуватися, окрім підприємств, на рівні науково-виробничих об'єднань та на рівні держави. На державному рівні виконання ряду цільових програм призвело до формування нових галузей і підгалузей економіки та соціальної сфери. Основою програмно-цільового підходу до прийняття управлінських рішень є програма. Під програмою розуміють комплекс заходів, спрямованих на досягнення відповідної мети з урахуванням оптимального використання ресурсів при визначених обмеженнях. Комплексний характер програми забезпечується шляхом розробки взаємопов'язаних технічних, економічних, соціальних, виробничих, організаційних, науково-технічних та інших заходів. Комплексні програми виступають організуючим початком виробничо-економічної діяльності господарюючого суб'єкту. Важливою характеристикою програми є чітке цільове призначення, тобто зазначення мети використання програми. Для реалізації будь-якої програми вимагаються визначені ресурси: матеріальні, трудові, фінансові - саме тому другою характеристикою програми є кількісне визначення ресурсів для реалізації управлінського рішення як в цілому, так і окремих його підцілей за періодами загального строку здійснення програми. При розрахунку необхідного обсягу ресурсів виникає необхідність прогнозування нормативів з врахуванням науково-технічних досягнень, а також розробки заходів щодо оптимального використання кожного виду ресурсів. У комплексних програмах соціально-економічного розвитку, крім вищевказаних ресурсів, необхідно враховувати природні ресурси, потужність, науковий потенціал тощо. Третьою характеристикою програми є обмеження ресурсів, що необхідні для реалізації програми. Останньою характеристикою програми с поділ генеральної програми на певні частини-підпрограми з мстою визначення відповідальних за кожен стан роботи. Комплексний характер програми викликає потребу у здійснені технічних, економічних, правових та інших заходів. Групи цих заходів створюють підпрограми, які, в свою чергу, також складаються із підпрограм нижчого порядку. Таким чином, обов'язковими рисами програми є наявність сформованих цілей, розрахунок обсягу необхідних ресурсів, облік обмежених ресурсів і розподіл програми на підпрограми відповідно до структури окремого управлінського рішення.