Таку властивість вирок отримує після набрання ним законної сили [19, 27]. Преюдиціальність вироку, який набрав законної сили, в тому, що його висновки про встановлені судом факти є обов'язковими для судів при розгляді і вирішенні тих самих обставин у цивільному судочинстві та органів розслідування, інших правоохоронних органів. 1.2 Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку Для того, щоб винести вирок, суд повинен вирішити низку питань, які передбачені законом (ст.324 КПК України), і забезпечити виконання вимог, яким має відповідати вирок, а саме: його законність, обґрунтованість і справедливість. Виходячи із ст.324 КПК України, при постановленні вироку суд вирішує питання: що стосуються події злочину і винуватості підсудного, призначення покарання (у обвинувальному вироку), вирішення цивільного позову та інших питань. Таким чином суд, постановляючи вирок, повинен вирішити такі питання: 1. Спочатку суд обговорює і вирішує питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний. Якщо на це питання дана негативна відповідь - виключається можливість постановлення обвинувального вироку. Позитивна відповідь на це питання викликає необхідність обговорення і вирішення питань за ст.324 КПК України. 2. Друге питання, яке вирішує суд, - це питання, чи є у діянні, яке встановлено, склад злочину. У випадку, коли склад злочину встановлено, суд визначає кваліфікацію злочину: статтю (а якщо стаття має частини - то й частину) Особливої частини Кримінального кодексу України. 3. Далі суд повинен встановити, чи винен підсудний у вчиненні злочину. Для цього він має вирішити: чи вчинив злочин підсудний та чи є його вина в цьому. Згідно з кримінальним законом, винуватим може бути визнана лише особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння умисно або з необережності. Тому суд спочатку на підставі досліджених доказів встановлює, чи доведено факт вчинення злочину підсудним. Потім суду необхідно встановити осудність підсудного, форму його вини, мету і мотиви злочину, а також з'ясувати, чи немає інших обставин, що виключають його винуватість у вчиненні злочину, якими можуть бути вчинення злочину в стані необхідної оборони або крайньої необхідності [10, 367]. 4. Наступним питанням, яке вирішує суд, є питання, чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин. Вирішуючи це питання, суд виходить з таких обставин: чи не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності; чи немає акту амністії, який усуває покарання за вчинений злочин, або акту помилування підсудного та ін. Суд також має право не застосовувати покарання щодо неповнолітнього підсудного, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо встановить, що виправлення підсудного можливе без застосування покарання шляхом застосування до нього примусових заходів виховного характеру, передбачених ст.105 КК України. Суд звільняє підсудного від покарання також у випадку, коли дійшов висновку, що підсудний, який винен у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, своєю бездоганною поведінкою і сумлінним ставленням до праці на час розгляду справи довів, що він не є суспільно небезпечним. 5. Вирішуючи питання про те, яке покарання необхідно призначити підсудному, суд виходить з того, що особі, яка визнана винною у вчиненні злочину, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами покарання" від 24 жовтня 2003 р. № 7). При вирішенні питання про призначення покарання суд, виходячи з своєї правосвідомості, керується нормами Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину (зокрема, форму вини, мотив, стадію злочину, яку роль відіграв підсудний у злочині, вчиненому групою осіб, наслідки злочину та ін.), дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання (статті 66, 67 КК України). 6. У разі постановлення обвинувального вироку суд обговорює і вирішує питання щодо обрання запобіжного заходу засудженому до набрання вироком законної сили з метою забезпечення виконання вироку. При вирішенні цього питання суд виходить з конкретних обставин справи, характеру призначеного покарання і даних про особу засудженого. Суд може обрати той самий запобіжний захід, який був раніше обраний, або змінити його чи скасувати. Якщо суд постановив виправдувальний вирок чи звільнив засудженого від відбуття покарання або застосував до засудженого покарання, не зв'язане з позбавленням волі, він у разі, коли підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання, обираючи до засудженого інший запобіжний захід до набрання вироком законної сили. У разі виправдання підсудного або звільнення засудженого від відбування покарання суд повинен скасувати застосований до нього запобіжний захід. 7. Суд вирішує також питання, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь і в якому розмірі. Вирішення цього питання залежить від того, який саме вирок постановлено: обвинувальний чи виправдувальний. Якщо суд постановив обвинувальний вирок, то виходячи з підстав і розміру позову, він задовольняє позов повністю чи частково. У випадку, коли позов не був заявлений, суд вирішує питання, чи підлягають відшкодуванню збитки, завдані потерпілому. У разі постановлення виправдувального вироку суд відмовляє у задоволенні цивільного позову у випадку, коли: не доведено, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний; не доведено, що діяння вчинив підсудний. Якщо підсудного виправдано з підстав відсутності в його діях складу злочину, суд залишає цивільний позов без розгляду. Це дає можливість вирішити питання про завдані підсудним матеріальні збитки в порядку цивільного судочинства [10, 369]. Постановляючи вирок, суд вирішує також питання: що зробити з речовими доказами; на кого покласти судові витрати і в якому розмірі; чи слід застосувати до засудженого примусове лікування; чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки та інше. 1.3 Види вироків У результаті розгляду справи суд може визнати підсудного винним або виправдати його. Вирок постановляється на підставі ретельного дослідження судом доказів, і в ньому суд повинен викласти свої остаточні висновки в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумнів з приводу винуватості або невинуватості підсудного. Суд визначає у вироку, доведено чи ні обвинувачення, і має право постановити тільки один вирок, яким визнати підсудного винним або виправдати його. Якихось альтернативних рішень щодо цього важливого питання суд прийняти не може. Якщо є якісь сумніви щодо доведеності обвинувачення, котрі не можна усунути, суд повинен тлумачити їх на користь підсудного, що вимагає принцип презумпції невинуватості. Закон передбачає тільки два види вироків: обвинувальний і виправдувальний. У кожній справі суд постановляє тільки один вирок. Навіть у випадку, коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, а суд дійшов висновку про його винуватість не у всіх цих злочинах, суд постановляє один вирок. Так само постановляється один вирок, коли когось з групи підсудних виправдано у вчиненні злочину. Вирок є єдиним документом і тому може бути щодо одних підсудних обвинувальним, а щодо інших підсудних - виправдувальним. Обвинувальний вирок постановляється за умови, що висновки суду щодо головного питання кожної справи - про винуватість підсудного повністю підтверджені матеріалами справи, які перевірені в судовому засіданні. Підставою для постановлення обвинувального вироку є висновок суду про те, що: подія злочину мала місце; в ній є склад злочину, передбаченого певною статтею Особливої частини Кримінального кодексу; це діяння вчинено підсудним; підсудний винуватий у вчиненні злочину [19, 34]. Для зазначеного висновку суд повинен встановити, що факти, на які він посилається, є достовірними. Вирок не може ґрунтуватися на вірогідних фактах, якою високою не була б ця вірогідність. Суд обґрунтовує свій обвинувальний вирок сукупністю доказів, які підтверджують правильність вирішення питань, передбачених пунктами 1-3, ч.1 ст.324 КПК України. Обвинувальний вирок постановляється, якщо іншого висновку щодо винуватості підсудного бути не може. Виходячи з того, як вирішено судом у обвинувальному вироку питання про покарання засудженого, обвинувальний вирок може бути таких видів: з призначенням покарання, передбаченого законом, або без призначення покарання. У обвинувальному вироку з призначенням покарання суд повинен точно і чітко визначити вид і розмір покарання, керуючись вимогами Кримінального кодексу. Суд може призначити покарання і звільнити засудженого від його відбування (у зв'язку з амністією чи помилуванням; у зв'язку з тим, що час перебування його під вартою у даній справі поглинає покарання, що призначив суд; у зв'язку із збігом строків давності). Обвинувальний вирок без призначення покарання суд постановляє у випадках, якщо дійшов висновку, що на час розгляду справи діяння, яке вчинив підсудний, втратило суспільну небезпечність або підсудний перестав бути суспільно небезпечним (ст.7 КПК України). Виправдувальний вирок постановляється за таких підстав: 1) не встановлено подію злочину; 2) в діяннях підсудного немає складу злочину; 3) не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Усі названі підстави є різними за змістом, але рівнозначні за правовими наслідками, оскільки підсудний визнається невинуватим і реабілітується. Водночас різниця підстав виправдання впливає на вирішення питання про цивільний позов, а також необхідність подальшого провадження у справі з метою встановлення особи, винуватої у вчиненні злочину. Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю події злочину, якщо суд встановив: діяння, в якому обвинувачується підсудний, не мало місця у дійсності; відсутній причиновий зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, з якими закон пов'язує склад злочину, або шкідливі наслідки настали незалежно від чиєїсь волі. Суд виправдовує підсудного за відсутністю в діяннях підсудного складу злочину у випадках, коли дії підсудного не є злочином, наприклад, коли кримінальний закон не визнає кримінальну караність таких дій або прямо вказує на їх безкарність (малозначність, необхідна оборона, крайня необхідність, виконання незаконного наказу або в умовах виправданого ризику (статті 11, 36, 37, 39, 40, 41, 42, КК України) [19, 37]. Суд постановляє виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, якщо злочин мав місце, проте досліджені судом докази не підтверджують або виключають участь у його вчиненні підсудного. У разі постановлення виправдувального вироку з такої підстави суд своєю ухвалою направляє справу прокуророві для проведення досудового слідства з метою встановлення особи, яка його вчинила, і притягнення її як обвинуваченої.

процесуальний вирок суд виконання