Приміщення, яке використовується для наради суддів, повинно бути обладнано так, щоб повністю виключалась можливість стороннього впливу на суддів (наприклад, через телефон, мегафон та ін.) [14, 389]. З метою охорони таємниці наради суддів закон передбачає застереження - судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті; протокол наради суддів не ведеться; думка кожного судді у вироку окремо не зазначається; вирок підписується усіма суддями (навіть тим, хто залишився при голосуванні з окремою думкою). Позиція судді, якої він дотримувався, приймаючи вирок, може стати відомою лише, коли вій виклав у письмовій формі свою окрему думку, або у зв'язку з провадженням за обвинуваченням судді у вчиненні службового злочину під час розгляду справи. У тих випадках, коли постановлення вироку протягом одного дня неможливе внаслідок великої за обсягом справи, з настанням нічного часу (з 22 години) суд вправі перервати нараду для відпочинку і залишити нарадчу кімнату. Перерва наради суддів для відпочинку повинна використовуватися за призначенням. Під час неї не можна складати вирок, спілкуватися з іншими особами з питань, пов'язаних з постановленням вироку, відвідувати розважальні установи, брати участь у громадських заходах тощо. Передбачений законом порядок наради суддів дозволяє уникнути істотних розбіжностей думок під час наради суддів, які можуть виникнути при розгляді справи колегіальним складом суддів. Нарадою суддів керує головуючий у справі. Він забезпечує, щоб на вирішення суддів були поставлені усі питання, які підлягають вирішенню. Рішення з кожного питання приймається більшістю суддів. Ніхто з суддів не вправі ухилятися від відповіді на поставлене питання. Щоб уникнути впливу головуючого на інших суддів, передбачено, що головуючий голосує останнім. Вирок вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість суддів. За таких умов він стає актом правосуддя. Суддя, який залишився в меншості при постановленні вироку, має право викласти окрему думку. Окрема думка - це незгода з рішенням, яке приймає більшість суддів. Це може бути незгода з вироком у цілому або з вирішенням окремих питань. Під час наради суддів може утворитися виключна ситуація, коли думки суддів з окремих питань не збігаються і на кожне з них не набирається більшості голосів. Серед фахівців превалює думка, що у такому випадку необхідно керуватися положенням найбільшої сприятливості захисту законних інтересів підсудного. Наприклад, один суддя з трьох висловився за виправдання підсудного, а двоє вважають, що необхідно постановити обвинувальний вирок, але пропонують призначити йому неоднакове покарання. Видається, що має бути постановлено обвинувальний вирок і підсудному призначено більш м'яке покарання із запропонованих суддями, оскільки головне питання про винуватість підсудного вирішено більшістю суддів, а думка судді про призначення більш м'якого покарання у такій ситуації є найбільш сприятливою для захисту інтересів підсудного. Якщо під час постановлення вироку з'явилася необхідність з'ясувати будь-яку неясну обставину, котра має значення для справи, суд вправі своєю ухвалою поновити судове слідство для її дослідження. Для цього суд повертається до залу засідання і поновлює судове слідство, яке проводиться в межах з'ясування обставин, що викликали його поновлення. Після закінчення поновленого судового слідства, залежно від його результатів, суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово і виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок. Якщо дослідження цих обставин в суді виявилося неможливим, суд замість вироку в нарадчій кімнаті постановить ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування. Після обговорення і розв'язання в нарадчій кімнаті всіх питань, які необхідні для постановлення вироку і вирішення питання, який вирок ними постановляється, один з суддів викладає вирок. Вирок має бути викладений у такій формі, щоб переконував, що прийняте судом рішення - єдино можливе і правильне. Наспіх і неохайно викладений вирок може викликати сумнів у його законності і обґрунтованості. Вирок викладається офіційно-діловою мовою, якою проводився судовий розгляд справи, юридично грамотно, з коротким, точним описом обставин справи і результатів дослідження доказів. Не можна застосовувати неточні формулювання, неприйняті скорочення і слова, застосування яких не прийнято в офіційних документах. У випадку наведення спеціальних юридичних термінів дається їх роз'яснення, зрозуміле учасникам процесу і іншим особам [14, 392]. Усі питання у вироку викладаються послідовно, у такому порядку: вступна, мотивувальна і резолютивна частина. За загальним правилом, у тексті вироку не повинно бути ніяких виправлень. Проте, якщо суду не вдалось цього уникнути, кожне виправлення має бути застережене та підписане суддями в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Після проголошення вироку суд не вправі вносити виправлення у вирок. Після складення вироку його підписують усі судді. Непідписання вироку хоча б одним суддею є підставою для його скасування. Якщо суддя залишився з окремою думкою і склав її письмово, вона приєднується до справи в закритому конверті і в судовому засіданні під час проголошення вироку про неї не повідомляється. Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок - зачитує текст вироку в повному обсязі. Якщо проголошується вирок дуже великого обсягу, судді можуть проголошувати його, читаючи по черзі. Під час проголошення вироку всі присутні (в тому числі і судді) слухають його стоячи. І лише з дозволу головуючого може сидіти особа (особи), яким через поганий стан здоров'я важко стояти. Присутність підсудного під час проголошення вироку є обов'язковою. Якщо він був видалений із залу засідання до його завершення у зв'язку з порушенням порядку, то вирок оголошується у його відсутності і після оголошення йому негайно окремо оголошують вирок (ч.1 ст.272 КПК України). Вирок оголошується у відсутності підсудного і у випадку, коли він не брав участі у розгляді справи. Після оголошення вироку головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їхнім представникам зміст вироку, строки і порядок оскарження та право засудженого подати клопотання про помилування. Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує підсудному вирок його рідною мовою або іншою, якою він володіє. Якщо вироком підсудного звільнено від відбування покарання з випробуванням, головуючий роз'яснює йому наслідки порушення іспитового строку. У випадку постановлення виправдувального вироку головуючий роз'яснює виправданому порядок відновлення порушених прав. Після проголошення вироку підсудному у триденний строк вручається його копія. Підсудному, що не володіє мовою, якою складено вирок, копія вироку вручається у перекладі його рідною мовою або мовою, якою він володіє. 2.2 Окрема ухвала (постанова) суду Одночасно з постановленням вироку суд за наявності підстав, передбачених ст.23 КПК України, виносить окрему ухвалу, а. якщо справа розглядається суддею одноособово, - постанову, якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені при розгляді справи порушення закону, істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій, причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів. Підставами для винесення окремої ухвали (постанови), зокрема, є такі обставини: факти порушення закону; причини та умови, що сприяли вчиненню злочину: порушення прав громадян та інші порушення, допущені при проведенні дізнання, досудового слідства. Пленуму Верховного Суду України в своїх постановах звертає увагу судів на необхідність реагування окремими ухвалами (постановами) на зазначені недоліки і, зокрема, на факти незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності, арешту чи інших порушень їхніх прав під час провадження у справі. Крім цього, суд повинен реагувати окремою ухвалою (постановою) на встановлені судом факти виявлення громадянином високої свідомості, мужності при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину, затримання злочинця тощо. Суд виносить окрему ухвалу (постанову) у випадку, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування. Суд не може виносити окрему ухвалу (постанову) щодо правової оцінки позиції адвоката-захисника чи представника у справі (ст.10 Закону України "Про адвокатуру") та прокурора. Окрема ухвала (постанова) складається з трьох частин: вступної, мотивувальної і резолютивної, У вступній частині ухвали (постанови) зазначається назва суду, місце і час її постановлення, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, назва справи. У мотивувальній частині вказується короткий зміст обставин справи і підстави для винесення окремої ухвали (постанови), вказується, в чому вони полягають і встановлені судом обставини, якими вони підтверджуються. В резолютивній частині наводяться можливі рекомендації щодо усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також зазначається, кому вони адресуються для виконання. Окрема ухвала (постанова) суду приєднується до справи і може бути проголошена після вироку в залі засідання. Суд у парадній кімнаті вирішує питання, чи слід її проголошувати, чи лише повідомити після проголошення вироку, що суд постановив окрему ухвалу (постанову). Окрема ухвала (постанова) набирає законної сили в такому ж порядку, як і вирок. Після цього її копія направляється судом для виконання тій особі або тій організації, що зобов'язані вжити заходів, про які вказано в ухвалі (постанові). Одночасно пропонується повідомити про них суд [14, 395]. У разі залишення окремої ухвали (постанови) суду без розгляду або коли службові особи не вживуть необхідних заходів до її виконання, суд притягає службових осіб до адміністративної відповідальності (ст.1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Розділ 3. Стадії виконання вироку 3.1 Загальна характеристика кримінально-процесуальної діяльності у стадії виконання вироку суду Виконання вироку є завершальною стадією кримінального процесу, в якій реалізується прийняте судове рішення, що набрало законної сили, і реалізується конституційний принцип (засада) кримінального процесу про обов'язковість судового рішення. Судочинство у справі вважається здійсненим лише у випадку, коли вирок або інше завершальне судове рішення звернено до виконання і виконано. Якщо виходити з усієї системи заходів, які вживаються для реалізації вироку, то виконання вироку є діяльністю суду, інших учасників судочинства та низки державних органів і службових осіб, насамперед органів, установ і службових осіб кримінально-виконавчої системи, міністерства юстиції, прокурора та ін. І така діяльність регламентується не тільки Кримінально-цроцесуальним кодексом, а й Кримінальним кодексом, Кримінально-виконавчим кодексом та іншими правовими актами. У сфері кримінального судочинства виконання вироку має більш обмежений зміст: вчинення комплексу кримінально-процесуальних дій, які регламентовані переважно Кримінально-процесуальним кодексом. Вирішальна роль у цій діяльності належить суду: він звертає вирок до виконання і вирішує всі важливі правові питання, котрі можуть виникнути у процесі фактичного виконання вироку. Виконання вироку - це стадія кримінального процесу, в якій суд: звертає вирок до виконання; здійснює контроль за приведенням його відповідними органам до реального виконання; вирішує у передбаченому законом судовому порядку важливі правові питання, які виникають у зв'язку, а також при виконанні вироків. Проте ця діяльність суду не змінює суті ухваленого судом вироку.