2. Конституційній відповідальності властива якість, яка надає їй специфічного виду. Такою якістю є політичний характер конституційної відповідальності. І це цілком закономірно, оскільки конституційні відносини зв'язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація, політика. Дуже виразно це спостерігається на рівні конституційного регулювання. Тут -- особлива вага відповідальності, оскільки в ній реалізуються інтереси суб'єктів конституційних відносин.

3. Будучи засобом забезпечення приписів правових норм, конституційна відповідальність втілюється в життя двояко: а) безпосередньо в межах конституційних правовідносин; б) через норми інших галузей права.

4. Особливістю конституційної відповідальності є й те, що вона буває двох видів:

-- ретроспективною, тобто відповідальністю за минуле;

-- позитивною: це відповідальна поведінка, відповідальне ставлення особи (органу) до своїх обов'язків, належне виконання своїх обов'язків, підзвітність, юридична компетентність.

5. У сфері конституційних відносин домінує саме позитивна відповідальність, а ретроспективна грає роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

6. Інститут конституційної відповідальності є одним із тих системоутворюючих факторів, які дають змогу вважати конституційне право самостійною галуззю системи національного права України.

7. На рівні Конституції України термін "конституційна відповідальність" не застосовується, проте світовий конституціоналізм має відповідну практику.

8. Президент несе конституційну відповідальність за виконання службових обов'язків, за свої дії. Як правило, президент несе відповідальність за навмисне порушення конституції і законів, за державну зраду, заподіяння шкоди державній незалежності, хабарництво, вчинення інших тяжких злочинів.

9. Така відповідальність має переважно форму імпічменту, процедура якого полягає в тому, що спочатку парламент формулює й приймає обвинувачення президенту, а потім приймає рішення про зміщення його з посади. У деяких країнах парламент приймає лише обвинувальний висновок, а судить президента особливий суд.

10. Як засвідчив аналіз, розширення, зміцнення та вдосконалення конституційного фундаменту еволюціонування конституційної відповідальності державної влади, насамперед президентури, в напрямі вже набутого прогресивного світового досвіду, виходить далеко за рамки регулювання лише конкретних відносин у цій сфері. Комплексне, системне розв'язання проблеми пов'язується з гострою потребою вирішення питань демократизації процесів реформування основних законів та прийняття нових. У такому напрямі, зокрема, необхідно на конституційному рівні визнати парламенти (палати) домінуючими суб'єктами вирішення питань призначення, організації, проведення та реалізації результатів референдуму. Неодмінним елементом оновлення конституційного регулювання слід уважати позбавлення глав держав дискреційного права призначення загальнонаціональних референдумів та закріплення основними законами міцних гарантій визначальної, провідної ролі представницьких органів народу в організації, проведенні та втіленні в життя результатів народного волевиявлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнята 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30.

2. Про визнання таким, що втратив силу, Указу Президента України від 26 червня 1996 року № 467 // Урядовий кур'єр. -1996. - 4 липня.

3. Авакян С. А. Конституция России: природа, эволюция, современность. - М., 2000. - С. 122-192.

4. Виноградов В. А. Конституционная ответственность: вопросы теории и правовое регулирование. - М., 2000 - 267 с.

5. Дмитриев Ю. А., Комарова В. В. Референдум в системе народовластия. - М., 1995. - С. 78-81.

6. Исаков В. Б. Госпереворот: Парламентские дневники 1990-1991. - М., 1995. - С. 240-242.

7. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення). -- К., 2000. -- С. 884 -- 891.

8. Кремень В.Г., Табачиш Д.В., Ткаченко В М. Україна: альтернатива поступу (критика історичного досвіду). -- К., 1996. -- С. 486.

9. Коментар до Конституції України. -- К.: Ін-т зак-ва ВРУ, 1996.

10. Кравченко В.В. Конституційне право України. -- К.: Атіка, 2000.-- 317с.

11. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілко. -- К.: Наукова думка, 2000.

12. Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. - М, 1997. - С. 371-414.

13. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. -- Т 3. / Отв. ред. Б. А. Страшун. - М., 1997. - С. 693-744.

14. Краснов М. А. Ответственность в системе народного представительства. - М., 1995. - 123 с.

15. Кривенко Л. Український парламентаризм. До питання конституційних гарантій // Віче. - 1996. - № 11. - С. 35-50.

16. Кривенко Л. Конституційні основи референдуму: проблеми демократизації // Віче. - 2001. - № 2. - С. 78-95.

17. Лукьянова Е. А. Российская государственность и конституционное законодательство в России (1917-1993). - М., 2000. - С. 148-160.

18. Лучин В. О. Указное правое России. - М., 1996. - С. 11-16.

19. Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади і місцевого самоврядування. -- К., 1996.

20. Мироненко О. М. Історія Конституції України. -- К., 1997. -- С. 50

21. Основи конституційного права України. -- К.: Юрінком Інтер, 2000. -- 287 с.

22. Окуньков Л. А. Конституционное развитие в государствах Европейского Союза // Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л. А. Окунькова. - М., 1997. - С. 6-9.

23. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність. -- К., 2000. -- С. 114.