Спочатку ідеї порівняльного правознавства зародилися в порівняльно-історичній площині, розвивалися в історичних дослідженнях і сприймалися як загальна історія права. Поясненням цього служить та обставина, що в цей період були сильні позиції історичної школи, яка розглядала еволюцію різних правових систем шляхом їх зіставлення, і стверджувалося, що правовий розвиток народів іде різними, не схожими один на одного шляхами. Це була мета, швидше протиставлення, ніж порівняння: треби було донести, що правовий розвиток, породжений французькою революцією, зовсім не обов'язковий для інших країн. Звертаючись до конкретних шляхів історичного розвитку права Німеччини, представники історичної школи зосередили свою увагу на рецепції римського права, германському праві і співвідношенні цих двох систем. Залежно від того, як розумілося це співвідношення, пізніше виділилися дві течії: романістів і германістів. Зокрема, появу германської течії пов'язують із виходом у 1843 р. книги Г. Безелера «Народне право і право юристів» Саидов А.Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник. -- М.: Юристъ, 2000. -- С. 106..

Таке бачення історії не сприяло розвитку порівняльного правознавства, оскільки дослідники, що підтримували ці ідеї, виходили з розуміння історії не тільки як знання минулого, а як вивчення сьогодення. Крім того, вони приступили до вивчення історії права всіх народів (а не тільки історії римського права і німецького права).

У 1831 р. на юридичному факультеті Паризького університету було утворено першу кафедру порівняльного профілю, яка називалася кафедрою загальної історії, філософії і порівняльного законодавства.

Розвитку порівняльного правознавства сприяли й інші науки, які до цього часу дедалі наполегливіше звертаються до порівняльного аналізу. Вирішальний вплив на становлення порівняльного правознавства справила сама історична дійсність, тобто інтернаціоналізація економіки, розвиток міжнародних відносин, торгових зв'язків і т. ін.

Становлення і розвиток порівняльного правознавства в Німеччині було пов'язано з діяльністю, яка розвивалася одночасно в трьох напрямах:

наукова діяльність на широкій порівняльній основі і створення філософсько-історичних концепцій порівняльного права;

практична діяльність з підготовки проектів нових законодавчих реформ;

діяльність, спрямована на інформування юристів про

стан права і реформи за кордоном. У цей час інтерес до зарубіжного права дедалі більше посилюється, і в ньому чітко позначаються два напрями: з одного боку, підкреслюється спільність і схожість національних правових систем, з іншого -- дедалі більше уваги приділяється відмінностям між ними.

Ідеї порівняльного правознавства, окрім Німеччини, формувалися і в інших країнах, зокрема у Франції. Якщо в першій половині XIX ст.., центром формування ідей порівняльного правознавства були Німеччина, то в другій половині XIX ст. він перемістився до Франції. Разом із географічною зміною центру формування І розвитку ідей порівняльного правознавства змінюється і його спрямованість -- з історичної на практико-прикладну, з метою вдосконалення національного законодавства.

Природно, що даний інтерес був історично зумовлений процесами (зокрема правовими), які мали місце у французькому суспільстві в даний період. Перш за все, мається на увазі французька кодифікація, яка дуже вплинула на хід розвитку правової науки і практики на тривалий період.

Значний розвиток ідеї порівняльного правознавства отримав в Японії в другій половині XIX ст. в епоху Мейдзі. У результаті правових реформ відбувалося не тільки вивчення іноземного права, але і безпосереднє його запозичення, унаслідок чого японське право стало наслідувати західноєвропейське.

В Італії, Іспанії, Бразилії здійснювалися спроби поставити питання про порівняльне правознавство дещо інакше, ніж у країнах, про які йшлося вище. Об'єктом дослідження виступило тут саме порівняльне правознавство, воно пов'язувалося з вивченням зарубіжного права. Мова йшла про те, щоб визначити галузь застосування, цілі, зміст порівняння в праві і тим самим створити систематизоване вчення про порівняльне правознавство.

Необхідно відзначити, що ідеї порівняльного правознавства привертали до себе увагу і російських учених-правознавців. Зокрема, відомий російський історик права О. Філіпов у підручнику «Історія російського права» у 1914 р. писав: «Якщо історія права російського -- частина права спільнослов'янського, то вона повинна бути поставлена в щонайтісніший зв'язок з історією права Інших слов'янських народностей. І у свою чергу історія права слов'янського, разом з історією права німецького, римського й інших народів, повинна мислитися як складова частина всезагальної або загальної історії права, або так званого «порівняльного правознавства», «порівняльного історичного правознавства», як ще іноді називають цю науку» Филиппов А. Ученик истории русского права. -- М., 1914. -- С. 10..

Спроби запровадження курсів з історії національного, іноземного принц і по історії права і політичних інститутів в університетах Росії здійснювалися ще на початку XIX ст. Так у 1804 р. професор Московського університету Л. Цветаев читав курс із «право знатнойшых древних и нынешних народов»2.

Інший учений-юрист О. Башмаков у 80-х роках XIX ст. писав: «Порівняльний метод проникає тепер у правознавство, хоча його результати для нього ще попереду. Але вже тепер саме прагнення до порівняння стало настільки популярним, навіть модним, що... в даний час у нас у Росії немає підручника судочинства або будь-якого розділу права, який не відплатив би цієї данини духу часу; навіть деякі практичні посібники з юриспруденції, претендуючи на всебічність, інший раз обтяжують безневинного читача масою актів, зіставлених без жодного висновку і підібраних зі всіляких зарубіжних законодавств»3. Значний внесок у цей процес зробили такі вчені, як Н. Ренненкампф (1832--1899), Ф. Леонтович (1833--1911), Н. Максимейко (1870--1941) та ін.

Ідеї порівняльного правознавства мали своїх прихильників і там, де поширювалося не романо-германське право, а загальне право. У 1869 р. в Оксфорді було створено кафедру історії права і порівняльного права. У 1894 р. в Лондонському університеті з'явилася ще одна подібна кафедра2. У 1895 р. в Англії було створено Товариство порівняльного законодавства, основним напрямом якого було вивчення можливостей систематизації статутного права, що діяло в Англії і США. У тому ж році вийшов в світ, «Журнал Товариства порівняльного права», метою якого було інформування англійських читачів і колоніальних властей про юридичні події в усій імперії.

У Європі (у тому числі і Росії) наприкінці XIX -- на початку XX століть було написано багато праць із порівняльно-правової проблематики. Серед них необхідно назвати такі: «Нариси із загальної порівняльної історії держави і права» (1901), П. Луї «Робітник і законодавство: порівняльна історія робітничого законодавства в країнах Старого і Нового світу» (1907), У. Маккензі «Римське право порівняно із законами Франції, Англії і Шотландії» (1864), Г. Тард «Порівняльна злочинність» (1907), К. Малишев «Цивільні закони Каліфорнії в порівняльному викладенні із законами Нью-Йорка та інших східних штатів із загальним правом Англії і Північної Америки» (1906), П. Ашлей «Місцеве і центральне управління: порівняльний огляд установ Англії, Франції і Сполучених Штатів» (1910) та ін.

Таким чином, саме в цей період історії порівняльного правознавства формувалися його основні ідеї, що стали фундаментом для його подальшого розвитку як наукового напряму.

2.2 Історичний розвиток порівняльного правознавства

порівняльний правознавство компаративіст

Більшість компаративістів уважає початком формування порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму І Міжнародний конгрес порівняльного права, що відбувся в Парижі в 1900 р. Ґрунтуючись на ідеях порівняльного правознавства, що формувалися й існували впродовж усього XIX ст., на цьому конгресі було зроблено якісний прорив в його формуванні як наукового напряму. Його значення в становленні порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму важко переоцінити.

По-перше, на цьому конгресі було порушено багато фундаментальних теоретичних проблем порівняльного правознавства.

У доповідях і виступах, що прозвучали на ньому, отримали віддзеркалення різні бачення різних правових понять, що розкривають природу порівняльного правознавства, на основі яких було сформульовано основні його конструкції, цілі, завдання, предмет, методи і сфери практичного застосування.

По-друге, у зв'язку з географічними змінами переміщується не тільки епіцентр розвитку порівняльного правознавства з Німеччини до Франції, але й змінюється спрямованість цих досліджень із суто теоретичної на практичну.

Організатор конгресу Р. Салейль відзначав, що мета порівняльного права -- не умоглядні наукові конструкції, а розвиток і вдосконалення національного права. Конгрес показав, що французький філософсько-правовий універсалізм, ґрунтуючись на природному праві, прагнув знайти за допомогою потенціалу порівняльного правознавства «загальне право людства», тобто «всесвітнє право», в той же час як англійський і німецький юридичний позитивізм розглядали порівняльне правознавство лише як метод порівняння різних правових систем та їх відповідних норм.

Інший організатор конгресу, видатний представник французької правової школи Е.Ламбер уважав, що, виконуючи ряд практичних функцій, порівняльне правознавство водно час покликане сприяти виробленню загального законодавчого права. Порівняння законодавств і юридичних інститутів повинно було показати, що, незважаючи на різні формулювання, деякі норми позитивного права повторюються в різних системах, отже, вони складають правила загального законодавчого права2.

Таким чином, І Міжнародний конгрес порівняльного права відіграй визначальну роль у формуванні і визнанні порівняльного правознавства у всьому світі.

Наслідком популяризації ідей порівняльного правознавства стало створення в різних регіонах численних інститутів і центрів порівняльного правознавства, спочатку в Європі (Мюнхен, 1916; 1920; Париж, 1932 і ін.), а потім у Латинській Америці (Кордова, 1925; Мехіко, 1940 і ін.).

У 1924 р. в Гаазі було засновано Міжнародну академію порівняльного права (МАПП), основна функція якої полягала у вивченні права на порівняльній основі в історичній перспективі і вдосконаленні законодавства різних країн. її конгреси, що проводилися один раз на чотири роки, займали важливе місце в системі міжнародної наукової співпраці учених-юристів різних країн.

У 1924 р. було засновано також Міжнародну асоціацію кримінального права, яка поставила перед собою завдання об'єднання фахівців різних країн світу в галузі кримінального права з тим, щоб погоджувати їх позиції з кодифікації кримінального законодавства.

У 1928 р. в Римі під егідою Ліги Націй було створено Міжнародний інститут приватного права, діяльність якого відзначалася особливою активністю. Традиційне порівняльне правознавство асоціювалося з приватним правом, тому створення в багатьох університетах кафедр порівняльного права, де курс порівняльного публічного права став обов'язковим, стало черговим кроком у затвердженні порівняльного правознавства як самостійного наукового напряму не тільки у сфері приватного права, але й у сфері публічного права.