Rosen S. і Frank R. визначають тероризм як погрозу насильством, індивідуальні акти насильства чи кампанії насильства, які мають за мету, в першу чергу, навіяти поступово страх - тероризувати.

З цього визначення можна зрозуміти, що метою тероризму є навіювання страху. Проте автори не вирішують головного питання: для чого саме створюється цей стан.

І.І. Карпець дає наступне визначення тероризму. Тероризм - міжнародна або внутрішньодержавна, але яка має міжнародний (тобто охоплює дві і більше держави) характер, організаційна та інша діяльність, спрямована на створення спеціальних організацій та груп для вчинення вбивств та замаху на вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, застосування насильства і захоплення людей в якості заручників з метою отримання викупу, насильницького позбавлення особи свободи, поєднаного з глумом над нею, застосування тортур, шантажу і т.ін.; тероризм може супроводжуватися руйнуванням та пограбуванням жилих приміщень, будівель та інших об'єктів.

Крім того, слід звернути увагу на такі обставини. Як вбачається з визначення, автор не робить розмежування між актами тероризму, що вчинюються терористами одноособово, котрі підпорядковані тільки собі, і міжнародним тероризмом, де, по-перше, є необхідним елемент розповсюдженості цього явища як мінімум на дві країни або ж присутності у цій терористській групі представників як мінімум двох держав; по-друге, явищу міжнародного тероризму притаманна така ознака, як систематичність, тобто вчинення трьох або більше терористичних актів.

У даному випадку поняття систематичності дещо не збігається з поняттям систематичних злочинів у кримінальному праві проте на це є ряд підстав. У даному випадку за характером вчинюваних злочинів однією терористською групою можна стверджувати про міжнародний тероризм. Отже, не є обов'язковим наявність такого елементу системності, як охоплення всіх терористичних актів єдиною спільною метою.

Стаття 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» розкриває перелік основних термінів, що використовуються в антитерористичному законодавстві України. Подібний юридико-технічний прийом застосовується в багатьох законах України, наприклад, у ст. 1 Закону України «Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом»; ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тощо. Разом з тим у ст. 1 зауважено, що ці терміни застосовуються для цілей даного закону, а в інших нормативних актах вони можуть трактуватися більш вузько, наприклад у ст. 258 КК України.

Кожне з діянь, що входить у поняття тероризму, має спеціальну мету, завдяки чому вони відрізняються від злочинів проти життя, здоров'я, власності. Погроза застосування насильства - це чинення психічного впливу на потерпілого, створення в нього враження, що його здоров'ю буде заподіяно шкоду. Відповідальність за навмисне заподіяння шкоди здоров'ю передбачено статтями 121, 122, 125 КК України. Дані діяння можуть кваліфікуватися як акти тероризму, якщо вони переслідують такі цілі:

- порушення громадської безпеки;

- залякування населення - психологічний шок, у результаті якого необмежене коло осіб починає боятися терористів і не вірити в здатність правоохоронних органів справитися з ними;

- вплив на прийняття органами влади рішень, вигідних терористам, - при цьому актам насильства або погрозам має передувати або супроводжувати їх висування терористами вимог, заради задоволення яких вчиняються ці дії;

- задоволення неправомірних майнових та (або) інших інтересів терористів - у даному випадку також повинні бути висунуті вимоги майнового або іншого характеру.

У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 259, 260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, відповідальність за їх вчинення згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» настає відповідно до Кримінального кодексу України.

«Терористична діяльність» за змістом ст. 1 розглядуваного закону містить досить велике коло діянь, що згруповані в шість окремих напрямків.

1. Планування, організація, підготовка і реалізація терористичних актів

2. Підбурювання до терористичної акції, насильство над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях.

3. Організація незаконного збройного формування, злочинного співтовариства (злочинної організації), організованої групи для реалізації терористичної акції, а також участь у такій акції.

4. Вербування, озброєння, навчання і використання терористів.

5. Фінансування завідомо терористичної організації або терористичної групи або інше сприяння їм.

Щоб з'ясувати суть підходу до визначення змісту поняття «терористична діяльність», вважаємо за необхідне проаналізувати наявне формулювання в законі. Зупинимося на кожному діянні, що згруповані в окремі напрямки.

«Терористична діяльність» за змістом ст. 1 розглядуваного закону містить досить велике коло діянь, що згруповані в шість окремих напрямків.

Перший напрямок, це планування, організація, підготовка і реалізація терористичних актів.

До планування терористичного акту належить розроблення стратегії і тактики його проведення, попереднє вивчення обстановки, можливостей прибуття на місце події і шляхів відходу для безпосередніх виконавців.

Організація терористичної акції включає в себе пошук співучасників, розподіл ролей між ними, вибір об'єкта, забезпечення конспірації.

У ході підготовки терористичного акту забезпечується озброєння групи терористів, задіяних у його проведенні, виготовлення або придбання вибухових пристроїв, розподіл ролей між співучасниками, формулювання вимог, висунутих на адресу влади держави.

Реалізація терористичного акту полягає в його безпосередньому проведенні: здійсненні вибуху, підпалу й інших дій, мета яких визначена в ст. 258 КК України.

Нагадаємо, що кожне з перерахованих вище діянь, утворює склад злочину, передбаченого ст. 258 КК України, але при цьому характеризує різні етапи злочинної діяльності, у тому числі підготовку до злочину і замах на злочин. Терористичний акт може бути припинений на стадії підготовки, але це не виключає кримінальної відповідальності осіб, що мали наміри його вчинити.

Другий напрямок - підбурювання до терористичної акції, насильство над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 КК України підбурювач - це особа, що за допомогою підкупу, умовляння, погрози або іншим способом, схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювання до вчинення злочину передбачає спонукання бажання, викликаного рішучістю, або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин.

Підкуп передбачає обіцянку або надання особі матеріальної чи іншої вигоди за участь у злочині. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Деякі статті Особливої частини КК України установлюють підвищену відповідальність за вчинення злочину з корисливих мотивів або по найму (ст. 447 КК України), і в таких випадках дії підбурювача кваліфікуються з посиланням на ст. 27 КК України.

Умовляння як різновид підбурювання означає систематичне або одноразове прохання чи переконання особи в необхідності вчинення злочину.

Інші способи підбурювання можуть полягати в обмані, відданні незаконного наказу або розпорядження й інших діях. Якщо буде встановлено, що особа, схилена до вчинення злочину, діяла в рамках ст. 42 КК України або була введена в оману щодо характеру своїх дій, її відповідальність виключається.

Підбурювання до дії має ініціативний характер, але не належить до безпосереднього планування злочинної діяльності або керівництва нею. Власне підбурювання передбачає визначеність об'єкта посягання (не можна підбурювати до вчинення абстрактного злочину, тому дії підбурювача мають бути конкретизовані), а також адресовано певній особі, що схиляється до вчинення злочину. За змістом ст. 1 Закону «Про боротьбу з тероризмом» сукупність підбурюючих дій має специфічну спрямованість, чим уточнюється кримінально-правове поняття підбурювання. Третій напрямок це організація незаконного збройного формування, злочинного співтовариства (злочинної організації), організованої групи для реалізації терористичної акції, а також участь у такій акції.

Самостійна кримінальна відповідальність за організацію незаконного збройного формування, злочинного співтовариства або злочинної організації передбачена статтями 255, 260 КК України.

Частина 5 ст. 17 Конституції України забороняє створення і діяльність будь-яких незаконних збройних формувань, цілі або дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу та порушення суверенітету і територіальної цілісності України.

Незаконним збройним формуванням за змістом ст. 260 КК України слід уважати організації, що крім загальних ознак злочинної організації мають і такі:

вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачено законами України;

вони мають організаційну структуру військового типу, характеризуються єдиноначальністю, підпорядкованістю і дисципліною;

воєнізований характер завдань, що ставляться перед такою організацією, і методів та засобів, якими вони користуються.

Усе це вказує на те, що організація ставить перед собою специфічні цілі, що можуть покладатися лише на офіційно створені формування. Це виконання завдань суспільно-політичного характеру методами військових операцій; захоплення певних територій або їх утримання; придушення збройного або іншого організованого або масового опору владних структур; депортація населення; установлення режиму воєнного стану; знищення живої сили супротивника і його матеріальних об'єктів тощо.

Під створенням незаконного збройного формування розуміється організаційна діяльність, спрямована на розроблення завдань, які виконуються за допомогою цього формування, системи підпорядкованості і управління, матеріально-технічного забезпечення. Озброєність формування означає наявність в його членів будь-якого виду зброї, передбаченої Законом «Про зброю», основним призначенням якої є ураження живої сили і на носіння якої потрібні спеціальний дозвіл або спеціальне розпорядження органів внутрішніх справ.

Керівництво незаконним збройним формуванням означає діяльність із керування ним, тобто здійснення організаційно-розпорядницьких і адміністративних функцій: розроблення планів операцій, проведених цим формуванням, контроль за їх виконанням, навчання його учасників тощо.

Організація незаконного збройного формування кваліфікується за ст. 260 КК незалежно від того, у яких цілях воно створювалося. Якщо встановлено факт створення його з метою вчинення терористичних актів, дії винних кваліфікуються за ст. 260 і ст. 258 КК України. При цьому за ст. 258 КК України кваліфікується реалізація конкретних актів тероризму, якщо вони підпадають під диспозицію цієї статті.

Стаття 255 КК України установлює кримінальну відповідальність за такі види діянь:

- створення злочинної організації для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, тобто діянь, що відповідають ст. 12 КК України;

- керівництво злочинною організацією або участь у злочинах, учинених такою організацією;

- організація, керівництво і сприяння зустрічам (сходам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів;