- матеріальне забезпечення злочинної діяльності і координація дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Поняття злочинного співтовариства (злочинної організації) розкрито в ч. 4 ст. 28 КК України. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо його вчинено стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більш), члени якого організувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, а також керівництво і координація злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Ознаками організованості є чіткий розподіл функцій між співучасниками, ретельне планування злочинної діяльності, наявність внутрішньої жорсткої дисципліни тощо.

Створення злочинної організації означає здійснення будь-яких дій, у результаті яких з'явилася згуртована організована група, що вчиняє тяжкі або особливо тяжкі злочини (планування майбутньої злочинної діяльності, вербування членів групи тощо).

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність установлена не тільки за створення незаконного збройного формування або злочинного співтовариства (злочинної організації), але й за участь у них.

Поняття організованої групи розкрито в ч. 3 ст. 28 КК України. Під нею розуміється усталена група осіб, що заздалегідь об'єдналася для здійснення одного або декількох злочинівУ склад організованої можуть входити два або більше співучасників.

При реалізації злочину організованою групою можлива співучасть, як правило, присутній чіткий розподіл ролей між співучасниками, оскільки особи, які планують злочинну діяльність, у безпосередньому виконанні об'єктивної сторони злочину участі не беруть. Про ступінь організації співвиконавців, що вчиняють злочин організованою групою, може свідчити координація злочинних дій, використання заздалегідь підготовлених засобів або знарядь учинення злочину (наприклад міліцейська форма, озброєння однакового зразка й ін.).

Стаття 1 Закону «Про боротьбу з тероризмом» спеціально обумовлює, що до терористичної діяльності належить створення незаконного збройного формування, злочинних угруповань (злочинної організації) або організованих злочинних груп для реалізації терористичних актів, а також і участь у таких актах. Проте кримінальне законодавство розглядає склади злочинів, передбачених статтями 255, 260 КК України, безвідносно до цілей їх створення, криміналізуючи ці діяння у загальній формі.

До терористичної діяльності належить й участь у подібних злочинних організаціях. Ступінь участі може бути різним: особа може займати керівні позиції в терористичній організації або бути рядовим виконавцем, залученим для участі в конкретній акції.

Четвертий напрямок - вербування, озброєння, навчання і використання терористів.

Вербування - це спосіб залучення до терористичної організації нових членів. Стимулами можуть виступати корисливі мотиви, коли особам обіцяють значну винагороду за участь у терористичній акції, ідеологічні й інші установки. Терористичні акти, учинені чеченськими терористами (зокрема у Москві восени 2002 р.), базувалися на сепаратистських ідеях і вимозі припинення бойових дій у Чечні.

Озброєння терористів передбачає постачання їм вогнепальної і холодної зброї, вибухових речовин і боєприпасів.

Терористичні організації можуть бути озброєні будь-якими видами зброї. Проте дії особи, що займається озброєнням осіб, які входять до складу терористичної організації, можуть кваліфікуватися як учинення злочину терористичного характеру у випадку, коли цій особі вірогідно відомо про те, який саме злочин буде вчинено з використанням цієї зброї. В іншому випадку відповідальність особи настає за ст. 263 КК України за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Навчання терористів охоплює, як правило, закріплення навичок вибухової справи, поводження з холодною і вогнепальною зброєю, основи медичної допомоги. Відомо, що в Чечні неодноразово виявлялися спеціальні табори для підготовки бойовиків, причому для їх навчання залучалися іноземні фахівці.

Використання терористів передбачає здійснення загального й ідейного керівництва організацією, координацію дій співучасників під час терористичної акції. Ідеологічне підґрунтя терористичної діяльності, досліджується багатьма вченими. П'ятий напрямок це фінансування завідомо терористичної організації або терористичної групи або інше сприяння їм.

Міжнародний тероризм на сучасному етапі це високо ефективна і розгалужена мережа міжнародних корпорацій. Накопичення і переказування великих фінансових коштів здійснюються, через легальну фінансову систему.

Фінансування - це надання коштів або майна членам терористичної організації. Отримані активи використовуються для підготовки терористичних акцій (наприклад для закупівлі зброї, вибухових речовин і боєприпасів, засобів зв'язку). Міжнародні терористичні організації мають потребу в грошах для залучення нових прихильників, забезпечення підтримки на місцях і за кордоном, хоча, найчастіше, вони не прагнуть до фінансової вигоди. Одним зі способів фінансового підживлення терористичної організації, як і злочинності взагалі, є легалізація - «відмивання» доходів, які отримані злочинним шляхом.

Під іншим сприянням терористичній організації розуміється, наприклад, надання свого майна її членам (будинку, транспортного засобу тощо), пропаганда її ідей через засоби масової інформації (телебачення, радіо, Інтернет), представлення їхніх інтересів в органах влади тощо.

Терористична діяльність - це лише загальне поняття, а як усяке загальне, вона існує тільки в окремому, через окреме. Тому, щоб зробити правильний науковий висновок про те, які істотні ознаки і які саме об'єктивні реальності ми маємо включити в поняття «терористична діяльність», щоб правильно визначити його обсяги, потрібно дослідити ці об'єктивні реальності.

Отже, перейдемо до розкриття змісту поняття «терористична діяльність» від окремого до загального, тобто до розуміння на теоретичному рівні сутності терористичної діяльності як діяльності, спрямованої проти держави.

Відомо, що держава має свої постійні інтереси й захищає їх від будь-яких посягань. Вони можуть бути спрямовані на різні об'єкти й здійснюватися з різними цілями. З урахуванням ступеня суспільної небезпеки окремі з них держава оголошує злочинами й під загрозою покарання забороняє їхнє вчинення.

При цьому конкретні посягання, спрямовані на порушення цієї заборони, здійснюються конкретними людьми в певний час і певному місці та за конкретних обставин. Саме в цьому зв'язку вони розглядаються як одиничні, як об'єктивна реальність.

Залежно від істотних ознак, властивим окремим формам терористичної діяльності, останні класифікуються на рівні особливого, як тероризм, захоплення заручника, посягання на життя державного або громадського діяча й інші. Але при цьому вони вже не мають самостійного існування, а являють собою абстракції поняття, які лише відбивають істотні ознаки якогось існуючого явища.

Але серед цих злочинів є й такі, які спрямовані на життєво важливі для держави безпосередні об'єкти: суверенітет, територіальну недоторканність, безпеку й обороноздатність, політичну й економічну системи держави з метою її підриву або ослаблення. «Родовим» об'єктом цих злочинів слід уважати громадська безпека, тобто

У зв'язку з викладеним уявляється обґрунтованим сформулювати терористичну діяльність як вид протиправної діяльності, спрямований проти громадської безпеки або міжнародного правопорядку, на досягнення терористами політичних цілей шляхом насильницького примусу органів державної влади.

Розуміння терористичної діяльності як частини підривної й у більш широкому розумінні - протиправної - має важливе наукове й практичне значення. Воно дозволяє звільнитися від уявлення, що існувало багато десятиліть, про те, що тільки частина терористичної діяльності як підривної і злочинної утворює склади злочинів. Причому, ніколи не ставилася проблема з'ясування, що ж являє собою інша частина, що не є злочинною.

Поняття терористична діяльність дуже пов'язано з розумінням та правовим визначенням поняття тероризм. Видова структура тероризму прямо впливає на види терористичної діяльності. Види терористичної діяльності трансформуються з кожним роком. Доказом цього є те, що за останні четверть століття прийнято понад 14 міжнародних конвенцій стосовно окремих проявів терористичної діяльності.

На підставі аналізу багатьох теоретичних розробок, сучасну терористичну діяльність можна класифікувати за низкою критеріїв.

За сферою дії терористична діяльність може бути внутрішньодержавною і транснаціональною (міжнародною).

Внутрішньодержавна терористична діяльність - це відкрите масове насилля з боку правлячої еліти, яка спирається на могутність державних інститутів. Цей вид тероризму пов'язаний з діяльністю як державних структур із протидії інакомисленню за допомогою насильства і насадження страху в суспільстві, так і з боротьбою опозиційних сил проти існуючого режиму, що має на меті зміну економічного чи політичного устрою своєї країни. Внутрішньодержавний тероризм характерний лише для певної країни і не виходить за її територіальні межі. Зародження такого виду тероризму історично пов'язано з Великою французькою революцією.

Транснаціональна (міжнародна терористична діяльність) визначається державним департаментом США як «тероризм, що зачіпає громадян і території більше, ніж однієї країни». Терористична діяльність стає міжнародною, підкреслює Л. Моджорян коли:

- як терорист, так і його жертви є громадянами однієї держави чи різних держав, але злочин учинено за межами цих держав;

- терористичний акт спрямований проти осіб, захищених міжнародним правом;

- підготовка до терористичного акту провадиться в одній державі, а здійснюється в іншій;

- учинивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, відтак постає питання про його екстрадицію.

З погляду належності суб'єктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм поділяється на державний і недержавний. Різниця між ними полягає в тому, що державний терор є відкритим насильством із боку панівної еліти, що спирається на силу державних інститутів.

З точки зору ідентичності суб'єктів терористичної діяльності, тероризм може бути етнічний і релігійний.

Суб'єктами етнічного тероризму є групи, чий статус визначається етнічною належністю. Цей різновид тероризму є прагненням до зміни форми державного устрою, державотворення чи досягнення часткових змін у становищі відповідних етнічних груп.

Учасникам релігійної терористичної діяльності є терористичні організації, об'єднані належністю до однієї конфесії. Однією з причин виникнення терористичної діяльності на релігійному ґрунті є фундаменталізм, притаманний у різних формах усім світовим релігіям. Як свідчать дослідження, терористична діяльність на релігійній основі виникає у випадку дискримінації певної релігійної групи.

За соціально-політичною спрямованістю розрізняють ліву і праву терористичну діяльність.

Ліва терористична діяльність орієнтується на різні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, маоїзм тощо). Мішенню для лівих терористів стають представники панівної політичної еліти, державні чиновники, співробітники органів безпеки, банкіри, бізнесмени, незалежні фахівці (економісти, юристи, журналісти), що співпрацюють з урядом, функціонери проурядових політичних партій.