Права терористична діяльність орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини й цінності. Мішенню для нього є, насамперед, ліві та ліберальні політики й активісти профспілкового руху. Праві терористи рідше створюють спеціалізовані бойові організації, намагаючись діяти у вигляді секретних бойових груп легальних організацій праворадикального характеру.

Політична терористична діяльність має власну класифікацію. За ідеологічними орієнтаціями виокремлюють праву (неофашистську, правоавторитарну) і ліву (революційну, анархістську, троцькістську тощо) терористичну діяльність.

За цілями, які переслідують політичні терористи, розрізняють терористичну діяльність: а) раціональну; б) ідеологічну; в) релігійну.

Основними методами політичної терористичної діяльності є: а) вбивства політичних, державних, громадських лідерів; б) викрадення, погрози, шантаж; в) вибухи у громадських місцях; г) захоплення приміщень, організацій, установ; д) захоплення заложників; е) провокування збройних зіткнень тощо.

За способами впливу на об'єкт терористичну діяльність можна поділити на демонстративну та інструментальну.

Демонстративна терористична діяльність має на меті привернути увагу до якоїсь проблеми (наприклад екологічної: будівництво АЕС, захист довкілля, зберігання хімічних і ядерних відходів тощо), драматизувати її, викликати насамперед емоційну реакцію у політичних опонентів, які виступають як об'єкт терористичних актів.

Суб'єкти інструментальної терористичної діяльності вважають психологічний ефект своїх дій побічним, другорядним. Його прихильники прагнуть досягнення суто реальних змін у владних відносинах. Це відбувається шляхом заподіяння фізичної шкоди політичним опонентам, а також іншим ні в чому не винним людям.

За засобами, що використовуються в ході терористичних актів, можна виокремити терористичну діяльність із застосуванням звичайних засобів ураження (холодна і вогнепальна зброя, вибухові пристрої, літаки, танки, зенітні ракетні установки тощо), а також терористичну діяльність із застосуванням зброї масового знищення (біологічної, хімічної, ядерної тощо).

Усе вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що криміналістична протидія злочинам пов'язаним з терористичною діяльністю - це заходи, спрямовані на безпосереднє виявлення, розслідування, та запобігання, здійснювані з використанням криміналістичних сил, засобів і методів, а також діяльність, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію причин терористичної діяльності, сприятливих умов, явищ і процесів, що спричиняють зростання злочинності в цілому, що здійснюється уповноваженими на те підрозділами правоохоронних органів.

1.2 Особливості криміналістичної характеристики злочинів, пов'язаних із терористичною діяльністю

З урахуванням специфіки терористичної діяльності, на нашу думку, до криміналістичної характеристики злочинів, пов'язаних із терористичною діяльністю, доцільно включити:

1. Характеристику організованого терористичного формування, а також його зв'язків і взаємин з іншими злочинними організаціями.

2. Характеристику системи даних про способи підготовки, вчинення і приховування злочинів.

3. Типові наслідки терористичної діяльності.

Характеристика організованого терористичного формування, а також його зв'язків і взаємин з іншими злочинними організаціями

На нашу думку, організована злочинність і тероризм є взаємодіючими соціальними явищами, що вимагають погоджених заходів для їх усунення або нейтралізації. Очевидно, що організована злочинність за своєю сутністю й внутрішньою логікою розвитку об'єктивно створює передумови для стимулювання тероризму. Зростаючі масштаби організованої злочинності являють собою реальну загрозу безпеці держави і суспільства, оскільки вона посилює свої позиції через монополізацію багатьох видів протиправної діяльності. Вони контролюють такі прибуткові види протиправної діяльності, як наркобізнес, проституція, нелегальна торгівля зброєю, здирство, викрадення та ін. Примітивні злочини поступаються місцем великомасштабним акціям, які спрямовані не тільки на економіку і фінансову систему, а й здійснюють прямий вплив на політику держави і національної безпеки в цілому.

Водночас на організовану злочинність справляє вплив тероризм, що ініціює її розвиток, розширює можливості мафіозних співтовариств у досягненні кримінальних, політичних і економічних цілей. Деякі вчені вважають, що за сучасних умов можна говорити про поглиблення взаємозв'язку й взаємодії організованої злочинності й тероризму. Так, зокрема, відзначається, що, по-перше, лідери й учасники організованої злочинності зацікавлені в розширенні тероризму як соціального явища, що супроводжує її, по-друге, організована злочинність, створюючи систему безпеки, як її елемент передбачає терористичні формування, по-третє, лідери організованої злочинності, забезпечуючи собі ідеологічне прикриття, проводять лінію на організацію кампаній і підривних дій проти влади й правоохоронних органів, паралізуючи їхні можливості.

На думку, деяких авторів, «терористичним організаціям притаманні майже усі ознаки, що характерні для організованих злочинних угруповань, - наявність лідера, чіткий розподіл функцій, конспірація, дотримання неформальних норм поведінки, наявність грошового фонду підтримки».

На думку М.В. Семикіна, «терористична група характеризується тими ж ознаками, що й організована група, але при цьому включає в себе і додаткові ознаки, зумовлені особливістю терористичної діяльності». Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», терористична діяльність поряд з іншими видами діянь охоплює також пропаганду і поширення ідеології тероризму

Однією з найважливіших відмінних ознак організованої групи, яка водночас є кількісним показником її стійкості, виступає попередня зорганізованість на тривалу злочинну діяльність або ж на вчинення хоча б одного, але складного злочину, котрий передбачає необхідність багатоактної підготовки. Саме такими складними злочинами є злочини терористичної спрямованості. У працях дослідників, які займаються розробленням проблем кримінально-правового визначення тероризму (В.Ф. Антипенко, В.П. Ємельянов, В.А.Ліпкан) постійно підкреслюється, що злочини терористичної спрямованості - це багатооб'єктні злочини, що відзначаються складністю об'єктивно-суб'єктивних ознак.

«Досить згадати події, - зазначають П. І. Орлов і Д.П. Альошин, - що відбулися в США у вересні 2001 р., коли один злочин, підготовлений та приведений у виконання терористичною організацією, призвів до загибелі тисяч людей, посіяв страх серед мирних громадян усього світу і, більше того, безпосередньо вплинув на наступні політичні події в міжнародному співробітництві».

Разом із тим деякі дослідники організованої злочинності не погоджуються із законодавчим визначенням такої кримінально-правової ознаки організованої злочинності, як обізнаність усіх учасників про план злочинної діяльності. «Як свідчать матеріали слідчої та судової практики, - стверджує В.П. Корж, - не завжди пересічні виконавці чи виконавці окремих незаконних операцій були обізнані про злочинну акцію, розроблену організатором групи або його консультантом. В організованій групі діє суворий принцип внутрішніх групових відносин, коли кожен повинен знати тільки те, що йому належить знати для виконання своїх кримінальних функцій».

П. І. Орлов і Д.П. Альошин у цьому зв'язку також відзначають, що «у великих організованих групах, які планують тривалу злочинну діяльність, далеко не всі учасники поінформовані про дійсні плани групи. Більше того, багато в чому завдяки цьому й досягається стійкість об'єднання, здатність протидіяти його викриттю на основі конспіративної діяльності. В окремих випадках лише одному організатору або керівнику складу групи може бути відомо про дійсний злочинний план, що виходить за рамки планування одиничного злочину».

З такою пропозицією слід погодитись, і в цьому повністю переконує система відносин між учасниками організованої терористичної групи чи терористичної організації, безпосередні виконавці якої, в тому числі й терористи-камікадзе, нерідко досить далекі від усвідомлення того, якої кінцевої мети налаштовані досягнути організатори тієї чи іншої терористичної акції та які акції ними ще заплановані для досягнення кінцевої мети.

Терористичній організації притаманні ті ж ознаки, що й організованій терористичній групі, але в той же час їй притаманні й усі ті ознаки, котрі характерні для злочинної організації.

Тому вважаємо правильним такий висновок, що створення терористичної групи чи організації є різновидом організованої злочинності й терористичної діяльності. Питанню боротьби з терористичними формуваннями приділяється чи мале місця в наукових розробках українських вчених.

За критеріями принципів організації, ідеології й часу створення можна виділити такі терористичні групи: традиційні терористичні групи й групи нового покоління.

Традиційні групи - це структури, створені в 60-ті - 70-ті роки XX ст. (наприклад Palestіne Lіberal Organіzatіon). За ідеологічною і політичною спрямованістю групи характеризуються позицією підтримки окремих ідей націоналізму або марксизму. В організаційній структурі таких груп представлено окремі автономні осередки. Разом з тим, групи ієрархічні, а осередки не пов'язані горизонтальними зв'язками.

Звичайно вони нечисленні, у їх складі, як правило, одиниці, десятки, якнайбільше сотні членів. Можуть бути й більші організації, але це несе із собою появу певних труднощів, пов'язаних із конспірацією, вербуванням нових членів, необхідністю їх ретельної перевірки й т. п. Угруповання, що визнають необхідність організації й дисципліни, мають, як правило, ієрархічну структуру й кілька функціональних рівнів. В зазначених організаціях існує чіткий поділ керівного ешелону і кадрового складу, відділення осіб, що приймають рішення, від рядових членів. Керівництво сприймається як існуюче поза групою і є не тільки недоступним, але й часто невідомим рядовим членам.

Важливо розрізняти дві важливі структурні форми, характерні для терористичних організацій: вони є самодостатніми, автономними осередками. У цих горизонтальних групах, головним чином, виникають конфлікти через лідерство. З іншого боку, більші терористичні групи приймають структурні форми, типові для будь-якої формальної організації. Терористичне угруповання «Червоні бригади» (що діє в Італії), наприклад, найбільше схоже на армію.

Типова організація влаштована у вигляді піраміди. Вона містить як людей, що підтримують терористичні операції, так і тих, хто їх виконує, причому чисельний склад перших перевершує других у декілька разів. Отже, більшість людей, які беруть участь у терористичних організаціях, лише підтримують життєзабезпечення власне терористів.

Найменша група - це верхівка, відповідальна за керівництво. Як і в армійському середовищі, керівництво розробляє політику й плани, забезпечуючи загальне командування. Деякі дослідники вказують, що керівна структура терористичних організацій не так утворена, як у легітимних організаціях, через необхідність дотримання таємності. Командна структура в терористичних організаціях не може відкрито підтримувати зв'язок зі своїми членами; тому вона не може здійснювати щоденний оперативний контроль.

Другий рівень в ієрархії Дж. Фрайзера становлять активні кадри. «Активні кадри» - це ті люди, яких звичайно називають «терористами». Вони відповідальні за виконання завдань терористичних організацій. Залежно від розміру організації кожний кадровий терорист може мати в активі одну або більше спеціальностей. Інші терористи підтримують цих професіоналів, але активні учасники - це ударна сила терористичної групи. Важливо підкреслити, що після командної структури активні терористи становлять найменшу частину організації в більшості терористичних структур.