Вступ Актуальність теми дослідження. Європейський Союз (ЄС) є унікальним міжнародним утворенням, яке становить яскравий приклад успішного політичного та правового співробітництва та економічної інтеграції. 13 грудня 2007 р. у м. Лісабон (Португалія) главами держав-членів ЄС було підписано Договір про Реформи, так званий Лісабонський Договір, який значно підвищує демократичність та ефективність функціонування інститутів ЄС. Цей договір наділяє ЄС, до якого входить 27 держав-членів, міжнародною правосуб'єктністю. ЄС - один з найбільших зовнішньоекономічних партнерів України, правову основу відносин з яким складає Угода про партнерство та співробітництво, а незабаром буде укладено нову посилену угоду між ЄС та Україною, яка буде передбачати створення зони вільної торгівлі та асоціації між ЄС та Україною, посилення політичного та економічного співробітництва, а також здійснення заходів щодо зближення законодавства України та ЄС. Україна неодноразово висловлювала свою зацікавленість щодо вступу до ЄС. Пріоритет України у цьому зв'язку - асоціація з ЄС, а згодом і повного членства в ЄС, що знайшло своє підтвердження у чисельних нормативних документах та політичних заявах, які, зокрема, інтеграцію України до ЄС визначають однією з стратегічних цілей розвитку держави. Ось чому вивчення права ЄС в Україні набуває не тільки теоретичного, а й практичного значення. Глибокі економічні, політичні та правові реформи, що здійснюються в Україні у зв'язку з необхідністю формування демократичної правової держави, потребують посилення ролі наукових досліджень. Прагнення створити вільний від бар'єрів внутрішній ринок є результатом економічної філософії, що лежить в основі договорів, відповідно до яких були засновані Європейські Співтовариства. Ця філософія ґрунтується на ринковій економіці, яка вважається найефективнішим механізмом розподілу товарів та послуг. Слід зазначити, що юристи, які розробляли Договір, сформулювали положення про певні винятки, виходячи з різноманітних соціальних міркувань. Так, дозволено не дотримуватися заборони щодо державної допомоги за обставин, які можна виправдати, головним чином, із соціальної точки зору. Все ж такі приклади залишаються здебільшого винятками. Суд Європейських Співтовариств одним із своїх основоположних принципів тлумачення вважає, що такі винятки із загальних правил повинні формулюватися якомога точніше. Незважаючи на те, що поняття внутрішнього ринку тісно пов'язане за ДЗЄС з поняттям чотирьох свобод, вони не є синонімами. В останньому акцентується увага переважно на свободі переміщення територією Співтовариства, тобто йдеться про принципи вільного руху товарів, вільного пересування осіб, свободи надання послуг та вільного обігу капіталу. Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи. Об'єктом дослідження курсової роботи є нормативні акти Європейського Союзу. Предмет дослідження - свобода надання послуг в Європейському Союзі. Метою курсової роботи є дослідження свободи надання послуг в Європейському Союзі. Мета роботи передбачає виконання таких завдань: визначити теоретичні засади дослідження свободи надання послуг у Європейському союзі; здійснити аналіз особливостей регулювання свободи надання послуг в Європейському Союзі. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, спостереження. Розділ 1. Теоретичні засади дослідження свободи надання послуг у Європейському Союзі 1.1 Спільний ринок як мета Співтовариства Головною метою створення Європейського Співтовариства було встановлення Спільного ринку держав-членів ЄС. ЄСП визначив мету Співтовариства таким чином за договором, створюючи спільний ринок та поступово зближуючи економічну політику держав-членів, прагне об'єднати національні ринки в єдиний ринок, який мав би усі характеристики внутрішнього ринку. Спільний Ринок Співтовариства включає такі елементи: а) Внутрішній ринок, що характеризується скасуванням між державами-членами ЄС будь-яких перешкод вільному руху товарів, пересуванню осіб, послуг та капіталу; б) систему справедливої конкуренції між державами-членами ЄС; в) спільну торгівельну політику Співтовариства. Для досягнення цієї мети існувала потреба прийняття спеціальних програм з інтеграції. Єдиний Європейський Акт доповнив Договір про Співтовариство ст. 7(a) (яку Амстердамським Договором було перенумеровано на ст. 14), яка проголошує, що Співтовариство вживатиме заходів з метою поступового формування Внутрішнього ринку в строк до 31 грудня 1992 р. У Договорі про Співтовариство далі зазначається, що Внутрішній ринок становитиме простір без внутрішніх кордонів, у якому буде гарантований вільний рух товарів, послуг та капіталу, пересування осіб відповідно до положень Договору про Співтовариство [27, 77]. У межах Внутрішнього ринку Співтовариства заборонено запровадження будь-яких перешкод торгівлі, зокрема: фізичних, фіскальних або технічних. Фізичні перешкоди - це будь-які процедури фізичної перевірки або заборони, що встановлюються на кордонах держав-членів ЄС та перешкоджають вільному руху товарів або пересуванню осіб. Щодо фіскальних перешкод, вони існують у 2 формах: у формі мита та непрямих податків. Технічні перешкоди торгівлі - це всі види національних заходів, що стосуються технічних специфікацій, яких можна використати для сегрегації ринків і блокування інтеграційних процесів у межах ЄС. Для подолання таких перешкод законодавство держав-членів ЄС має бути приведено у відповідність із законодавством Співтовариства. Це можливо лише через прийняття спільних програм з гармонізації законодавства держав-членів ЄС, як це передбачено ст.ст. 94, 95 та 308 Договору про Співтовариство. Гармонізація законодавства держав-членів ЄС може бути повною або частковою. За браком повної гармонізації повинно бути принаймні взаємне визнання (англ. mutual recognition) стандартів державами-членами. Принцип взаємного визнання означає, що товари, законно випущені на ринок однією державою-членом, можуть і повинні вільно продаватися в інших державах-членах, оскільки вони вже пройшли через контроль держави-члена ЄС, де їх уперше було випущено на ринок. Свобода вільного руху товарів у Співтоваристві передбачає: заснування митного союзу (ст. 23(1) Договору про Співтовариство та включає заборону запровадження між державами-членами ЄС мита (як на імпорт, так і на експорт) та інших зборів, що мають подібний (еквівалентний) ефект (ст. 25 Договору про Співтовариство), і прийняття спільного митного тарифу щодо інших країн; усунення дискримінаційного оподаткування товарів, що були випущені в інших державах-членах ЄС (ст. 90 Договору про Співтовариство); скасування кількісних обмежень у торгівлі між державами-членами та всіх інших заходів, що мають еквівалентний ефект (ст. 28 Договору про Співтовариство) [27, 78]. Договір про створення Европейського Економічного Співтовариства.(Договір про співтовариство) від 25.03. 1957р. Таким чином, ст.ст. 25, 90 Договору про Співтовариство стосуються заборони фіскальних, а ст. 28 Договору про Співтовариство - нефіскальних перешкод в торгівлі між державами-членами ЄС. Слід пам'ятати, що ст. 30 Договору про Співтовариство передбачає деякі можливі виняткові підстави, які дозволяють державам-членам вживати обмежувальних заходів нефіскального характеру, заборонених ст. 28 Договору про Співтовариство. Водночас, таких виняткових підстав для запровадження державами-членами фіскальних перешкод (мита та зборів), заборонених ст.ст. 25 та 90, Договором про Співтовариство не передбачено. Практика ЄСП неабияк вплинула на розвиток доктрини вільного руху товарів, тому для розуміння багатьох концепцій цього правового інституту необхідно знати та вміти аналізувати відповідні судові рішення. Слід зазначити, що термін "товари" не є чітко визначеним в Договорі про Співтовариство, але на практиці він вживається рівнозначно з терміном "продукти". Ці терміни було визначено ЄСП як такі, що означають будь-що, здатне бути оціненим у грошовому еквіваленті та бути об'єктом комерційних операцій. Термін "товари" стосується до товарів, що передаються як за договором підряду, так і за договором купівлі-продажу. Слід пам'ятати, що товари з інших країн, коли вони законно потрапляють на ринок будь-якої з держав-членів ЄС, далі мають такий самий статус, як і товари, які вироблено в ЄС, тобто, на них поширюються всі свободи Внутрішнього ринку Співтовариства. Энтин Л.М. Европейское право: Учебник для вузов. - М.: Издательство НОРМА, 2000. - С.524 1.2 Регулювання якості послуг у співтоваристві Питання захисту прав споживачів у сфері фінансових послуг регулюються Директивою 2002/65 від 23 вересня 2002 р. про дистанційний маркетинг фінансових послуг споживачам [1]. Сфера застосування Директиви 2002/65 охоплює усі договори (контракти) про фінансові послуги (наприклад, будь-які послуги, шо надаються банком, страховиком, послуги кредитного, інвестиційного характеру). Такі контракти повинні бути укладені між споживачем та постачальником із застосуванням засобів дистанційного зв'язку або через особу, уповноважену на те постачальником. Топорнин Б.Я. Европейское право: учеб. М.: Юристь, 1998. - С.165. На постачальника покладається обов'язок надавати споживачеві у розумний строк до укладення контракту докладну інформацію: про постачальника; про послугу або продукт (опис головних характеристик послуги, загальна сума, з урахуванням усіх податків та пов'язаних з ними платежів, зазначення ризиків послуги або продукту, інформація про можливі додаткові витрати та строки їх оплати); про контракт (строки, можливість дострокового припинення контракту, право, яке буде застосовано до контракту, арбітражне застереження); про механізм відшкодування шкоди. Будь-які контакти та обмін інформацією між сторонами після укладення контракту повинні фіксуватися на папері. У будь-якому разі за споживачем визнається право відмовитися від зобов'язань без пояснення причин за контрактом упродовж 14 днів з моменту його укладення (30 днів у контрактах про страхування життя та операціях з пенсією). Винятком є: послуги, що знаходяться поза контролем постачальника, сплата за які залежить від коливань на фінансовому ринку, наприклад, обмін валют; короткострокове страхування (до 1 місяця); кредитування, пов'язане з нерухомим майном [27, 263]. Питання якості туристичних послуг у Співтоваристві розглядаються в Директиві 90/314 про комплексні (пакетні) подорожі, канікули та тури. Директива 90/314 регулює надання послуг, що включають у себе не менш 2-3 компонентів (транспортування, розміщення у готелі тощо), які надаються за попередньо встановленою ціною. Така послуга повинна надаватися якнайменше на 24 години, або вона має включати розміщення на ніч. Комплексність турів не обмежується часовими рамками, тобто складові комплексу можуть бути замовлені як разом, так і окремо. Організатор туру визначається як особа, що регулярно влаштовує комплексні тури та здійснює інші туристичні послуги, продає або пропонує їх безпосередньо або через продавця; продавець - як особа, яка пропонує та продає комплексні подорожі тощо, що були попередньо сформовані організатором. Суб'єктами відповідальності за неналежне виконання умов контракту є і організатор, і продавець незалежно від форми їх вини (за вибором споживача). Положення Директиви 90/314 слід розглядати і як такі, що надають споживачам право на компенсацію нематеріальної шкоди, яку заподіяно невиконанням або неналежним виконанням туристичних послуг [2]. Директива Ради Міністрів 90/314 про комплексні подорожі, канікули і тури від 13 червня 1990 p. (O.J. 1990 L158). Будь-яка описова інформація про подорож, тур не повинна містити відомостей, що вводять в оману.