Брошури мають поширювати чітку, вичерпну та достовірну інформацію про ціну продукту та про таке: транспортні засоби та їх місце прибуття; тип розміщення та харчування; маршрут поїздки; загальні відомості про отримання візи; сума чи відсоток від неї, які мають бути сплачені на рахунок і визначення дат сплати ціни продукту; чи необхідна мінімальна кількість учасників туру. Умови, що визначені у брошурі, є зобов'язуючими для організатора та продавця, якщо у разі змін вони не зв'язалися із споживачем до укладення договору . Якщо ж контракт уже укладено, то будь-які зміни його умов повинні здійснюватися за взаємною згодою сторін. Якщо згоди споживача немає, то останній має право розірвати договір без будь-яких стягнень і усі попередньо сплачені ним кошти повинні бути йому повернуті. Зміни можливі у ціні договору, якщо у ньому прямо передбачено таке право організатора або продавця та вони обґрунтують такі зміни та нададуть розрахунки ціни. Будь-які варіації щодо ціни дозволяються лише у вартості перевезень, розміру податків, зборів, курсу обміну валют. Також є припустимими і такі зміни у ціні послуг, коли споживачеві було запропоновано альтернативи у кращий бік, виходячи з інших умов контракту, та коли споживач вправі передати своє замовлення третій особі за власним вибором із відповідним повідомленням організатора чи продавця [27, 264-265]. Продавець та/або організатор повинні надати споживачеві достатньо доказів своєї спроможності у подальшому щодо відшкодування збитків або повернення грошей, сплачених споживачем, та повернення споживача до місця від'їзду у разі банкрутства оператора або продавця. У судовій справі Eric Dillenkofer, Christian Erdman and others v. Bundesrepubiik Deutschiand ЄСП "розширив" застосування ст. 7 Директиви 90/314 тим, щодо повернення споживачеві усіх сплачених ним коштів, окрім обумовлених контрактом. Таке повернення має бути здійснено оператором або продавцем туристичних послуг навіть у разі його фінансової неспроможності або банкрутства. Подібний підхід підтверджено ЄСП у справі Verein fur Kon-sumenteninformation v. Osterreichische Kreditversicherungs AG за рішенням якої споживачеві гарантовано відшкодування виплат у ситуації, коли попередньо сплативши усі витрати, споживач відправляється у тур, але гроші, сплачені за розміщення у готелі, не надходять до місця призначення, і споживачеві доводиться платити повторно. У такому разі поверненню підлягає, окрім відшкодування шкоди, і вартість зворотного квитка [27, 265]. На організатора і продавця туристичних послуг покладено обов'язок забезпечити споживача у письмовій формі до моменту укладення контракту інформацією про умови страхування, вимоги до паспорта і отримання візи, час та місця проміжних зупинок, детальну характеристику місця розміщення споживача (готельного номера чи каюти), реквізити, адресу організатора, продавця чи їх представників, номери телефонів та адреси служб, установ, до яких можна звернутися у разі труднощів у місцях перебування. Згідно з Директивою 2000/13 угоди про продаж товарів та надання послуг можуть бути укладені у електронній формі; наміри сторін повинні бути чітко визначені; якщо учасники діятимуть через представників, останні повинні бути також чітко окреслені; знижки, подарунки та умови їх отримання мають бути зрозуміло та недвозначно зазначені. Під час торгівельних операцій в електронному форматі для споживача повинна бути забезпечена така інформація: реквізити виробника; технічні етапи для укладення договору у електронній формі; чи збережеться у виробника текст договору; технічні засоби для виправлення помилок у договорі. Умови контракту та загальна інформація повинні бути надані споживачеві таким шляхом, щоб він міг їх зберегти. Крім того, Директивою 2000/13 передбачається регулювання електронної торгівлі за допомогою кодексів поведінки. Директива 2000/13 Європейського Парламенту та Ради Міністрів про пакування, презентацію та рекламу продуктів харчування, призначених для продажу від 20 березня 2000 p. (O.J. 2000 L109). Розділ 2. Аналіз особливостей регулювання свободи надання послуг в Європейському Союзі 2.1 Поняття послуги Стаття 50 Договору про Співтовариство пояснює, що саме підпадає під поняття послуги. Під "послугами" розуміються послуги, що звичайно надаються за винагороду, якщо вони не регулюються положеннями щодо вільного руху товарів, капіталів та пересування осіб. Послуги включають, зокрема: а) діяльність промислового характеру; б) діяльність торгового характеру; в) діяльність ремісників; г) діяльність осіб вільних професій. За практикою ЄСП зміст поняття "послуги" включає туристичну, медичну, фінансову, освітню, спортивну діяльність. Крім того, в окремих справах ЄСП вирішив, що надання телевізійного сигналу, продаж лотерей, надання кредитів на придбання житла, діяльність агенцій з працевлаштування є "послугами" згідно з правом Співтовариства. Особа, що надає послуги, може тимчасово здійснювати свою діяльність в іншій державі-члені на тих самих умовах, які встановлені в її власній державі, якщо це не порушує положень Договору, що стосуються права на свободу ділового заснування. Надання послуг регулюється ст. 50 Договору про Співтовариство тільки у разі, коли вони мають економічний характер та надаються за винагороду [27, 117]. Дэйвис Кэрен. Право Европейского Союза. - К., 2005.- С. 122. ЄСП постановив у справі Bond, що винагорода не обов'язково має отримуватися від безпосереднього одержувача послуг, а може походити від будь-якої третьої особи. Проте у справі Gravier ЄСП дещо звузив цю норму, затвердивши, що студенти не можуть користуватися свободою отримання послуг згідно зі ст. 49 Договору про Співтовариство, бо відповідно до ст. 50 цього ж Договору професійна освіта не підпадає під категорію послуги , тому що оплачується державою з громадських коштів. З іншого боку, платні освітні послуги або платні медичні послуги, такі як операція зі здійснення аборту (але не надання інформації про аборти) у справі Grogar можуть підпадати під дію ст. 50 Договору про Співтовариство. Послуги, які фінансуються з державних коштів, наприклад, плата за навчання, не підпадають під дію розділу про свободу надання послуг Договору про Співтовариство Навпаки, приватна освіта та державні медичні послуги, сплачені приватною страховою компанією підпадають під поняття "послуги" згідно з правом Співтовариства. Стаття 51 Договору про Співтовариство не діє щодо свободи руху товарів, капіталу та пересування громадян ЄС. Поняття "послуги" не охоплює транспортні послуги (оскільки вони регулюються окремим розділом), банківські і страхові послуги тощо (вони підпадають під розділ про вільний рух капіталу). Надання аудіо-телекомунікаційних послуг може класифікуватися як надання послуг, лише за наявності факту їх перетинання через кордон держави-члена походження. Надання послуг розпочинається з моменту отримання винагороди (англ. consideration) однією із сторін правовідносин ЄСП визнав, що розділ про надання послуг Договору про Співтовариство має пряму дію [27, 118] Свободою надання й отримання послуг можуть користуватись не тільки громадяни ЄС, а і громадяни інших держав, які є працівниками компаній, зареєстрованих на території ЄС. За рішенням ЄСП у справі Rush Portuguesa держави-члени ЄС не можуть обмежувати вільне пересування фізичної або юридичної особи, заснованої на території ЄС разом із персоналом (не залежно від національності персоналу). Право Європейського Союзу: Навчальний посібник / За заг. ред. Р.А. Петрова. - 2-ге вид. - К.: Істина, 2009. - С. 137. Стаття 49 Договору про Співтовариство забороняє будь-які обмеження щодо надання послуг суб'єктами підприємницької діяльності ЄС, які вже мають місце ділового заснування в державі-члені ЄС. У справі Binsbergen ЄСП підтвердив, що ст. 49 Договору про Співтовариство має 2 функції: по-перше, попередження - усунення національних обмежень свободи надання послуг в ЄС, а по-друге, забезпечення - заохочення свободи надання послуг серед суб'єктів підприємницької діяльності ЄС. Прикладом такого заохочення може бути впровадження вимоги про взаємне визнання професійних кваліфікацій та досвіду, необхідного для надання певних послуг у державах-членах ЄС. У вказаній справі було визначено, що на суб'єкта підприємницької діяльності ЄС, який надає послуги в іншій державі-члені, поширюються національні правові норми держави-члена ЄС щодо організації професійної діяльності, кваліфікації, правил професійної етики, нагляду за професійною діяльністю та відповідальністю [27, 119]. Наступною важливою умовою застосування свободи надання послуг в ЄС є вимога наявності "елемента Співтовариства" (англ. Community element). Наприклад, у справі Debauve ЄСП постановив, що суб'єкти підприємницької діяльності ЄС не можуть користуватися свободою надання послуг для здійснення економічної діяльності на території держави-члена ЄС, з якої вони походять. Громадяни держави-члена ЄС можуть посилатися на положення розділу про свободу надання послуг Договору про Співтовариство у разі, коли вони не залишають території держави власного громадянства, але їх економічна діяльність на території ЄС обмежується чи члени їх родини не можуть приєднатися до них. Татам Алан Право Європейського Союзу; Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Переклад з англійської. - К.: "Абрис", 1998. - С. 223 Положення розділу про свободу надання послуг Договору про Співтовариство забороняють дискримінацію як пряму (наприклад, за ознакою національності або громадянства), так і непряму (наприклад, додаткова реєстрація), за винятком випадку, коли це є необхідним для дотримання моральних та етичних принципів чи здійснення дисциплінарного контролю в державі-члені ЄС. європейський союз ринок послуга Винятки з заборони національних дискримінаційних заходів, передбачених у ст.ст. 45-48 Договору про Співтовариство, поширюються і на свободу надання послуг в ЄС Так, держави-члени ЄС можуть обмежувати свободу надання послуг на власній території в разі, коли це пов'язано, навіть випадково, зі здійсненням державної влади та з приводу охорони державної влади, державної безпеки та громадського здоров'я. Але, як показує практика ЄСП, ці винятки мають дуже обмежене застосування. Проте, держави-члени ЄС мають право вживати недискримінаційних заходів з обмеження свободи ділового заснування до суб'єктів підприємницької діяльності ЄС. Законодавство Співтовариства не є детально гармонізованим з питань зі взаємного визнання кваліфікацій, необхідних для надання послуг державами-членами ЄС. Проте було встановлено мінімальні вимоги з визнання кваліфікацій в "секторних" та "загальних" директивах, як, наприклад, про взаємне визнання кваліфікації медичних працівників та інших професій. ЄСП встановив, що держава-член ЄС, в якій надаються послуги, має право на регулювання професійних вимог виключно за принципом рівності, тобто без дискримінації за ознакою громадянства [27, 120]. Розділ щодо надання послуг Договору про Співтовариство визначає право громадян ЄС на в'їзд до держави-члена ЄС з метою вільного надання та отримання послуг. Крім того, громадянин ЄС може тимчасово проживати у державі-члені, де він надає чи отримує послуги. Стаття 50(3) Договору про Співтовариство забороняє будь-яку форму дискримінації щодо діяльності з надання та отримання послуг громадянами ЄС у державах-членах. Мухаєва Н.Р. Право Европейского Союза. - М.: Юнита, 2006. - С. 95 2.2 Транскордонний характер послуг у праві Співтовариства Транскордонність є ключовою рисою надання послуг за правом Співтовариства. Це означає, що суб'єкти надання та отримання послуг знаходяться в різних державах-членах ЄС. ЄСП підтвердив у справі Distribuidores Cinematograficos, що коли продюсери і дистриб'ютори не засновані в одній державі-члені, така послуга є за своєю природою транскордонною.