- С.131. За рішенням ЄСП у справах Luisi and Carbone та Cowan розділ про свободу надання послуг Договору про Співтовариство поширюється як на суб'єктів підприємницької діяльності ЄС, що надають послуги, так і на громадян ЄС, які бажають отримати такі послуги (туристи, особи, що подорожують з метою бізнесу, навчання, отримання медичних послуг). Але особа-одержувач послуг, за правом Співтовариства не може користуватись тим самим обсягом пільг, які гарантовано працівникам за законодавством Співтовариства. Особливо це стосується прав на пересування членів родини одержувача послуг. Проте ЄСП, закріплюючи заборону дискримінації у ст. 12 Договору про Співтовариство, встановив у своїх рішеннях право на доступність професійної підготовки в державі-члені для громадян ЄС та право рівної плати за професійну підготовку для громадян ЄС, бо інакше це обмежує право громадян ЄС на вільне пересування отримання послуг в будь-якій державі-члені. Водночас, ЄСП не гарантував право на отримання стипендій та грантів з державних фондів громадянами ЄС, які користуються свободами Внутрішнього ринку Співтовариства. Директива 2004/58 від 29 квітня 2004 p. (O.J. 2004 L158/77). 2.4 Сфера свободи пересування послуг Всупереч розповсюдженій думці, часові рамки надання не є для поняття послуги конститутивної ознакою. Свобода надання послуг належить загалом до транскордонної торгівлі нематеріальними продуктами і, тим самим, також до відносин тривалої заборгованості, так як, наприклад, угод страхування, угод найму помешкання, ліцензійних угод. Фактор часу стає істотним лише в ситуації, коли йдеться про специфічні форми надання послуг і відрізнення від свободи провадження господарчої діяльності. Таким чином, наприклад, німецький лікар, що відкрив кабінет в Лондоні, діє в рамках положень Договору, що стосуються господарчої діяльності, але якщо як видатний спеціаліст здійснить певну операцію ad hoc в Парижі, він діє в рамках положень, що стосуються послуг. І далі страхове товариство буде використовувати свободу господарчої діяльності, якщо має офіс з постійним персоналом або лише одну особу, що діє самостійно, є уповноваженою постійно виступати від імені товариства. Тому головним критерієм вирізнення, чи йдеться про надання послуг, чи ні - є існування основної постійної інфраструктури. Натомість якщо лондонський Лойд в порядку перестрахування, порозумівшись з німецьким страхувальником, покриває частину ризику німецької фірми, то Лойд діє в рамках свободи надання послуг. Гердеген Матіас. Європейське право. - К.: Вид-во "К.І.С.", 2008. - С. 250. Черговий приклад: у випадку морського сполучення між країнами-членами ЄС особи, для яких виконується ця послуга, а також особа, що надає послугу, походять насправді з однієї і тієї ж самої країни-члена ЄС, але послуга, принаймні частково, виконується на території іншої держави. Цього факту вистачить, щоб цю послугу визначати, як таку, що містить елемент перетину кордону [30, 122]. Крім того, положення, що стосуються вільного надання послуг, застосовуються також до ситуацій, в якій особа, що надає послугу та особа, для якої ця послуга виконується, залишаються в своїх (різних) країнах, а лише послуга виконується, принаймні частково, за кордоном. Таким чином, надання телевізійних сигналів, що приймаються також за кордоном, підлягає дії норм щодо вільного руху послуг. В свою чергу, неможливим є посилання на положення про вільний рух послуг у випадку, якщо даний громадянин поселяється на не окреслений час в іншій країні з метою надання послуг або їх споживання. Якщо особа, що надає послугу, тимчасово переїжджає до країни споживача послуг, це не є рівнозначним провадженню господарчої діяльності на території іншої держави-члена ЄС. Тому страхова фірма, яка протягом довшого часу знаходиться на території іншої держави не може посилатися на положення про вільне пересування послуг, навіть якщо її перебування на території цієї держави не має форми філії або відділу, а лише звичайного офісу, з власним персоналом або представником, що представляє підприємство на умовах агенції. Тембаев Л. Лиссабонский договор: новый этап развития европейской интеграции // Московский журнал межд. права. - 2008. - №4. - С. 188-194. Підсумовуючи треба сказати, що діяльність, яка провадиться виключно в одній країні-члені ЄС, не підлягає свободі надання послуг за Договором. Йдеться, отже, лише про тимчасову господарчу діяльність в іншій країні-члені ЄС, при чому особа, що надає послуги не проживає там, а товариство не має постійного місцеперебування [30, 123]. Ильин Ю.Д. Лекции по праву Европейского Союза. - Харьков: Консум, 1998.-С.98. Згідно зі статтею 49 Договору, особами, уповноваженими використовувати право вільного надання послуг, є громадяни держав-членів ЄС, що провадять діяльність у іншій країні Співтовариства, ніж споживачі послуг. Особа, що надає послугу (але не її споживач), повинна бути громадянином однієї з країн-членів ЄС. Ця стаття визначає як елемент перетину кордону той факт, коли особа, що надає послугу, і її споживач проживають в різних державах Співтовариства. Вже відомо, що на практиці цей елемент може набувати також інших форм. У Договорі згадується лише ситуація, коли особа, що надає послугу, провадить тимчасову діяльність на території держави, для території якої ці послуги призначені (стаття 50, параграф 3). Суд ЄС визнає також право вільного переміщення тих, для кого ця послуга виконується, що на практиці означає, що вони можуть поїхати до іншої країни-члена ЄС з метою споживання даної послуги. Це, згідно з Судом ЄС - природній додаток пересування послуг, який має на меті лібералізацію діяльності, що виконується за винагороду і не підлягає вільному пересуванню товарів осіб або капіталу. Тому, наприклад, туристи, особи, що вимагають специфічного медичного обслуговування, студенти чи особи, які виїжджають до іншої країни-члена ЄС в службових цілях, можуть посилатися на право вільного пересування послуг. У цьому випадку особа, що надає послугу і споживач послуги не повинні знаходитися в різних країнах. Якщо туристична агенція посилає своїх клієнтів за кордон, де їх обслуговує власний гід або гід приймаючої держави, то в обох випадках ця діяльність підлягає дії положень про вільне надання послуг, бо послуга була замовлена в одній державі і в іншій була виконана. А тому як особа, що надає послугу, так і особа, що споживає послугу, переміщуються з однієї країни-члена ЄС до іншої [30, 124]. До товариств, як суб'єктів, привілейованих свободою надання послуг, застосовуються положення статті 49 Договору в зв'язку зі статтями 55 та 48. У цьому випадку товариство повинно бути створене згідно з законодавством країни-члена ЄС, а також мати місцезнаходження на території однієї з держав-членів ЄС, тому що стаття 49 використовується лише тоді, коли послуга надається підприємствам, розташованим на території Співтовариства. Оскільки ст. 49 Договору відмовляється від критерію державної приналежності споживача, то свобода надання послуг може містити також такі транскордонні послуги, які надаються розташованому на території Співтовариства відділу або філії підприємства, яке не виконує критеріїв, згаданих в статті 49, перший абзац Договору. Право в'їзду і право перебування пов'язане з пасивною свободою, яке у випадку товариств відноситься до їх органів, працівників і представників, є обов'язковим лише для товариств, згідно зі статтею 48, абзац 1 Договору. Капустин А. Европейский Союз: интеграция и право. - М., 2000. - С.126. Свобода надання послуг стосується всіх видів діяльності і поширюється також на регулятивні юридичні заходи щодо продукту, які безпосередньо або опосередковано створюють труднощі в наданні роботи особою, яка надає послуги і також на отримання послуги. Свобода надання послуг також містить так звані подружні права, а потім право в'їзду і перебування для особи, що надає послуги. Ці права мають фундаментальне значення для транскордонного обміну послуг. Право перебування при цьому обмежене періодом надання послуги і поширюється на членів родини такої особи. У сфері застосування містяться всі дії особи, що надає послуги, які слугують приготуванню послуги, що надається за кордонами країни, (наприклад, дії, що служать прониканню на ринок, такі як реклама) а також виконанню угоди і виконанню прав. Міжнародні організації: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Кутайні З. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - С. 350. Логіка статті 49 (перший параграф) Договору вимагає, щоб ліквідація обмеження свободи послуг стосувалася також споживачів послуг. По-перше, особа, що користається послугами, має право в'їзду і перебування в державі, в якій планує скористатися з послуги. В справах Luisi і Carbone італійські громадяни мали право виїхати в інші країни-члени ЄС з туристичною і оздоровчою метою. Крім того, вони мали право на ввезення іноземної валюти, потрібної для розрахунку за ці послуги, не дивлячись на те, що в цей час валютні обмеження, що діяли в Італії, не належали до сфери дії лібералізації руху капіталу. Суд цитував цей прецедент в згадуваній справі Cowan, приймаючи рішення, що британський турист, який отримав тілесні ушкодження від невідомих злочинців в Парижі, отримав право на відшкодування від французького уряду на таких же умовах, як громадяни Франції. Хартли Т. Основы права Европейского сообщества. Введение в конституционное и административное право Европейского сообщества. - М.: Юристь, 1998. - С.155. Згідно зі статтею 52 Договору, було відмінено всі обмеження вільного надання послуг в межах Співтовариства, а власне, обмеження права в'їзду, перебування, виїзду з даної країни громадянами, які хочуть надавати послуги або їх споживати. З метою реалізації цієї програми було введено відповідні директиви. Подібне трактування тих, хто хоче провадити діяльність, відмінну від найманої праці, іде так далеко, що ці особи отримують право власності на будинки, побудовані або відновлені з державних фондів, чи також право отримати дешеві будівельні кредити на таких же умовах, що і громадяни даної держави. Кашкин С.Ю., Калиниченко П.А., Четвериков А.О. Введение в право Евро-пе-й-ского Союза: Учебн. - 2-е изд., пересмотр, и доп. - М.: Зксмо, 2008. - С.200. 2.5 Обмеження вільного надання послуг У згадуваному раніше рішенні в справі van Binsbergen Суд встановив, що з огляду на специфіку деяких послуг, особливі вимоги (що стосуються, наприклад, права на працю), які є обов'язковими для виконання всіма громадянами, що проживають в даній країні-члені ЄС, є також обов'язковими для особи, що надає послуги в цій країні. Така практика має на меті запобігання спробам порушити обов'язкові правила, наприклад, шляхом реєстрації діяльності в іншій країні-члені ЄС [30, 126]. "Особливі вимоги" повинні бути обов'язковими для всіх без винятку суб'єктів, що надають послуги, незалежно від їх національності. Поза тим, ці вимоги повинні мотивуватися загальним інтересом (що не завжди може означати охорону професії), але може також стосуватися охорони суспільного порядку, інтелектуальної власності, охорони працівника, споживача, національних цінностей, історичних або художніх, а також поширення знань про культуру і мистецтво, культурної політики, що має на меті забезпечення свободи слова або, врешті, безпеки дорожнього руху. Кашкин С. Лиссабонский договор - новый этап развития права ЕС // Государство и право. - 2008. - №9. - С. 59-66. Обмеження вільного пересування послуг мають бути також об'єктивно необхідні для забезпечення дотримання трудового законодавства. З таким випадком Суд ЄС зіткнувся у справі R. Vander Elst} Французький кодекс законів про працю вимагав, щоб закордонні працівники, крім дійсних дорожніх документів, мали також дозвіл на працю. Для контролю документів призначено Бюро у справах міграції (ОМІ). У зв'язку з тим, що бельгійський підприємець Vander Elst здійснював діяльність в Франції, вислав туди групу осіб, в тому числі і чотирьох громадян Марокко, яким він дав постійну роботу, що мали дійсний бельгійський дозвіл на працю.