Закон допускає деякі втручання і обмеження права на свободу пересування, вибір місця перебування і проживання. Такими для права на свободу пересування, вибору місця перебування і проживання може бути національна безпека, збереження територіальної цілісності.

У курсовій роботі розглянуто зміст права на свободу пересування, законодавство про право на свободу пересування, а також можливі обмеження цього права. В результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Структуру права на свободу пересування можливо представити у вигляді чотирьох основних елементів: гарантованої для суб'єкта можливості пересуватися в потрібному напрямку; обмежень, що накладаються на пересування згідно з чинним законодавством; самої процедури переміщення, зумовленої наявністю тих чи інших видів транспорту і можливістю суб'єкта скористатися ними; обов'язками індивідума при пересуванні не порушувати прав інших суб'єктів.

2. В даний час істотно зростає потреба дослідження природи і правового механізму забезпечення права на свободу пересування людини і громадянина в рішеннях Європейського суду з прав людини, а також допустимих меж обмеження даного права, адже в умовах ринкової економіки, яка передбачає вільне переміщення товарів, послуг і фінансових коштів, свободу економічної діяльності, суттєво підвищується значення економічної і соціальної мобільності населення, що є неминуче пов'язано з необхідністю посилення позитивних державних гарантій реалізації права на свободу пересування в Європейських країнах. Зазначені гарантії зумовлюють у свою чергу виникнення нових можливостей для інтенсивного розвитку економіки, підвищення ефективності регіональних і муніципальних інститутів, соціального захисту громадян.

3. Політика Європейського суду з прав людини щодо визначення пріоритетів у даній сфері - це не бюрократична діяльність, а важлива складова суспільного життя, котра безпосередньо зачіпає інтереси суб'єктів законодавчого регулювання, суттєво впливає на реалізацію їх конкретних конституційних прав і свобод. Це - практична можливість без будь-яких перешкод користуватися свободою пересування, вільно обирати місце проживання або перебування. Законодавче закріплення даних свобод з урахуванням міжнародного досвіду і стандартів - це наявна ознака демократії в Європі.

В даний час реалізація права на свободу пересування в чинному міжнародному та національному законодавстві, а також практика його застосування недосконалі і потребують подальшого розвитку законодавства, що забезпечує свободу пересування.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що формування правової держави і повага прав людини - завдання надзвичайно важка і її вирішення можливе в результаті багаторічних зусиль усього суспільства, пов'язаних з подоланням як спадщини минулого, так і прорахунків, допущених в останні роки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Гегель Г.В. Энциклопедия философских наук. Наука логики. М., 1974г.Т.1. 452с.

2. Глухарева Л.И. Права человека в современном мире. М., 2003г. - С.188-208.

3. Перевалов В.Д. Теория государства и права: учебник. - М.: Юрайт-Издат, 2008. - С.379

4. Неофіційний переклад Конвенції на українську мову див.: Збірник міжнародних правових документів, що регулюють питання міграції. - М.: Міжнародна організація з міграції, 1994. - 368c.

5. Van Dijk P., van Hoof G. J. H. Theory and Practice of the European Convention on Human Rights. The Hague, 1998. - 850 p.

6. Jacobs F. G., White R. C. A. The European Convention on Human Rights. Oxford, 1996. P. 281.

7. Explanatory Reports on the Second to Fifth Protocols to the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Strasbourg, 1971. P. 42.

8. Eur. Commission H. R. Application 17392/90, W. M. v. Denmark, Decision of 14 October 1992.

9. Eur. Commission H. R. Application 12068/86, Paramanathan v. Federal Republic of Germany, Decision of 1 December 1986. DR. 1986. No. 51. P. 237.

10. Eur. Commission H. R. Application 19583/92, Peltonen v. Finland. DR. 1995. No. 80. P. 38 (43); Application 21228/93, K. S. v. Finland. DR. 1995. No. 81. P. 42 (46).

11. Eur. Court H. R. Poninski v. Poland, Decision of 10 February 2000.

12. Eur. Commission H. R. Application 12541/86, Ciancimino v. Italy, Decision of 27 May 1991. DR. 1991. No. 70. P. 103.

13. Eur. Court H. R. Guzzardi v. Italy, Judgment of 6 November 1980. Series A. No. 39. P. 93.

14. Eur. Commission H. R. Application 16910/90, Reyntjens v. Belgium, Decision of 9 September 1992. DR. 1992. No. 73. P. 136.

15. Eur. Commission H. R. Application 7456/76, Wiggins v. the United Kingdom, Decision of 8 February 1978. DR. 1978. No. 13. P. 40.

16. Eur. Court H. R. Gillow v. the United Kingdom, Judgment of 24 November 1986. Series A. No. 109.

17. Eur. Commission H. R. Application 32190/96, Luordo v. Italy, Decision of 17 July 2003.

18. Eur. Commission H. R. Application 16528/05, Hajibeyli v. Azerbaijan, Decision of 10 July 2008.

19. Eur. Commission H. R. Application 36681/97, Vito Sante Santoro v. Italy, Decision of 1 July 2004.

20. Eur. Commission H. R. Application 33129/96, Olivieira v. The Netherlands, Decision of 4 June 2002.

21. Eur. Commission H. R. Applications 25316/94, 25317/94, 25318/94, 25319/94, 25320/94, 25321/94 and 27207/95, Denizci and Others v. Cyprus, Decision of 23 May 2001.