• Вступ
• Розділ 1. Свобода як філософська категорія
• 1.1 Поняття та зміст свободи
• 1.2 Сутність свободи як філософсько-правової категорії
• Розділ 2. Загальні засади відповідальності
• 2.1 Поняття відповідальності
• 2.2 Види відповідальності
• Розділ 3. Співвідношення свободи і відповідальності
• 3.1 Взаємозв'язок свободи і відповідальності як проблема філософії права
• 3.2 Значення взаємозв'язку свободи та відповідальності
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ Актуальність дослідження. Вибір особистої поведінки, власного шляху є результатом вільного волевиявлення людини, тому особа не може існувати без певної самостійності, тобто свободи. Проблема свободи була завжди в центрі уваги філософів, теологів, політологів, правознавців та ін. Нині існує значна кількість визначень свободи, що говорить про її багатовимірність та неоднозначність. Свобода багатогранна, а тому для особистості немає меж для того, щоб оволодіти її різними видами і гранями. Тому можна говорити про економічний, політичний, духовний, особистий аспекти свободи, які досягаються особистістю на різних рівнях [10, с.102-103]. Також можна говорити про зовнішню і внутрішню свободу, про свободу, яка виходить не з примусу, а згідно зі своїми бажаннями, метою, прагненням самостійно здійснювати свій вибір. У будь-якому випадку до свободи слід віднести те, як людина живе та як досягає свого ступеня свободи. Категорія свободи є багатоаспектною і багатозначною, спектр її інтерпретацій дуже широкий. Права людини постійно супроводжувалися розвитком і спробами реалізації ідеї свободи, оскільки метою їх утвердження і відтворення в законі було досягнення більш високого ступеню свободи індивіда. Крізь призму невідчужуваних прав людини свобода виступає загальнолюдською цінністю, джерелом якої є природа людини. Саме тому проблема свободи є досить актуальною і потребує філософсько-правового осмислення. Формування громадянського суспільства і правової держави нерозривно пов'язане з проблемами взаємної відповідальності держави і громадянина, важливою стороною якої є категорія відповідальності. Соціальна відповідальність - це дотримання суб'єктами суспільних відносин, вимог соціальних норм, а у випадках безвідповідальної поведінки, що не відповідає вимогам норм чи порушує суспільний порядок, вони зобов'язані нести додатковий обов'язок особистого чи майнового характеру; це обов'язок особи оцінити власні наміри та здійснювати вибір поведінки відповідно до норм, що відображають інтереси суспільного розвитку, а у випадку порушення їх - обов'язок звітувати перед суспільством і нести покарання [15, с.112-113]. Соціальна відповідальність є найважливішим елементом взаємозв'язку особи та суспільства, вона здійснює функцію регуляції поведінки індивіда відповідно до вимог суспільства. З розвитком суспільства відповідальність набула провідної ролі в політичних, духовно-ідеологічних та інших відносинах; її удосконалення є необхідною умовою суспільного розвитку. У філософській науці й досі триває процес осмислення і дослідження категорії відповідальності. Ця категорія як загальносоціологічна в науці стала предметом дослідження ще у 60-ті роки ХХ ст. Поняття соціальної відповідальності, які представлені в юридичній літературі, є найбільш приближеними до відображення сутності категорії відповідальності. Відкритим залишається й питання співвідношення свободи та відповідальності. Головною метою дослідження є дослідження феномену свободи індивіда та відповідальності, здійснення філософсько-правового обґрунтування вказаних явищ та з'ясування їх взаємозв'язку у сучасному суспільстві. Завдання дослідження: - здійснити філософське осмислення категорії свободи; - розглянути категорію відповідальності та з'ясувати її місце у людському бутті; - визначити зв'язок свободи та відповідальності. Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, які складаються під час взаємодії свободи і відповідальності особи. Предметом дослідження є сутність та загальні засади свободи і відповідальності, а також особливості їх взаємодії. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також формально-логічний метод, історичний метод, метод порівняльного аналізу та ін. Дослідження має відповідну структуру: вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури. Розділ 1. Свобода як філософська категорія 1.1 Поняття та зміст свободи Поняття свободи тісно пов'язане з людською сутністю, історичним розвитком людства і становленням цивілізації. З самого початку історії людства його суб'єкти мали різну ступінь свободи. Античні греки й римляни сприймали свободу як свою природну властивість - певну даність, котру вони мають захищати, коли їй загрожує небезпека, в свою чергу в давній Іудеї поняття свободи трансформувалося в ідеал визволення. Ідея свободи в християнстві набула нових рис, коли перед людиною відкривається простір вільного вибору. Впродовж тисячоліть історії християнства свобода утверджується як один з найглибших внутрішніх вимірів існування людини. За часів Просвітництва поняття свободи запозичене з лібералізму і філософії природного права визнавало панування всемогутньої природної причинності та закономірності, а вже німецька класична філософія розглядає свободу як постулат морально-творчої відповідальності сутності та її розвитку. Марксизм визначає свободу як усвідомлену необхідність, при якій людина міркує і вчиняє дії залежно від власних спонукань та певного середовища, де основну роль відіграють економічні відносини і класова боротьба [3, с.54-55]. Фундаментальна здатність людини до свободи знаходить свій вияв у тому, що людина, здебільшого не помічаючи цього, обирає та утверджує власним рішенням навіть те, що раз і назавжди дається невідворотним ходом подій і жодної суб'єктивної підтримки здавалося б, не потребує. Проте головний сенс будь-якого людського вибору - передусім у діянні, яке стає можливим на його основі. Повноцінна в моральному відношенні свобода передбачає свідоме ставлення людської суб'єктивності до власної волі, вміння підпорядковувати її загальнолюдським смислам і цінностям, нормам універсального спілкування. Освоєння зовнішньої реальності й моральний контроль над самим собою постають двома рівною мірою важливими моментами справжньої людської свободи [12, с.100-101]. Поняття свободи з плином часу трансформувалось у практичні втілення, найпершим із яких стала свобода волі, а також особиста свобода. Важливими ознаками концепції свободи у постмодерні є визнання безперечної цінності особи, а також її права на вибір власного шляху. Людини перестає бути суб'єктом свободи, коли забуває про себе, ставиться до власного буття лише прагматично, звільняє себе від відповідальності [2, с.65-66]. 1.2 Сутність свободи як філософсько-правової категорії У метафізичному розумінні свобода стосується людського буття загалом і лише згодом конкретизується та виявляється у різного роду співвідношеннях. Такий підхід науковцями уточнювався, а іноді взагалі заперечувався. Постметафізичний дискурс про свободу окреслює етико-онтологічне відношення суб'єктів до свого буття. Людина не лише усвідомлює себе, але й визначає як цінність, адже тільки особистість має право вирішувати, робити вибір, обирати шлях. Людина перестає бути суб'єктом свободи, коли забуває про себе і звільняє себе від відповідальності. Визначальним є тлумачення поняття свободи в філософії С. К'єркегора, який розуміє свободу як передумову і чинник духовного самоздійснення індивіда. Адже як тільки почуття стає абсолютно уявлюваним, людина, на думку С. К'єркегора, "віддаляється від свого Я" та ризикує його втратити. Коли воля, знання або почуття "губляться у нескінченному", "Я" індивіда перестає "бути собою", стверджує філософ. Саме тому свобода характеризується ним як "відображення можливості і тремтіння співучасті у всьому творінні людської істоти" [1, с.55-56]. Свобода тісно зв'язана з відповідальністю. Деякі мислителі визнавали свободу усвідомленою необхідністю особи, яка могла лише усвідомити необхідність і діяти у її межах. Адже саме свобода за внутрішньою суттю може надати можливість людині бути собою і не підкорюватись обставинам. У зв'язку з цим пропонуємо звернутись до філософської концепції свободи особи Іммануїла Канта. Концепція свободи І. Канта має велике значення, адже саме він обґрунтував принципову різницю між причинністю духовного світу особи і причинністю зовнішнього, природно-матеріального світу. Людина, за Кантом, є істотою розумною і моральною, незалежною від причин світу зовнішньої необхідності. Ця незалежність і складає свободу людини. Філософ розмежовує свободу і необхідність, та говорить, що "свобода людини належить до складу речей у собі”, з усіма притаманними філософськими характеристиками [5, с.55-56]. Свобода має різні поняття належного, що є фактором, що зв'язує причинність різних рівнів: "належне, що ніколи ще не відбувалося зовні, може визначати діяльність людини і бути причиною її вчинків”. Своєрідним полем діяльності свободи є моральність людини. У моральності І. Кант бачить те, що відрізняє і підносить особистість. Він формулює принцип моралі, вказуючи на її автономію: все, що робить людина, повинно виходити, насамперед, від її власних волі і розуму. Таким чином свобода у Канта є ключем для пояснення автономії волі людини [11, с.76-77]. Свобода - поняття багатогранне і досить широке. Звертаючись до свободи індивіда в її особистісному вимірі, слід зазначити що її необхідним компонентом є внутрішня свобода людини. Завдяки внутрішній свободі людина має свої власні принципи, погляди, переконання, цінності і здобуває духовну незалежність. Для розуміння суті внутрішньої свободи важливим є розуміння аспекту самовизначення людини, навіть наперекір зовнішнім обставинам життя. Тільки внутрішня свобода забезпечує вільний вибір людини. Свобода у її зовнішньому прояві проявляється у прагненні людини до самореалізації, хоча для цього необхідні певні соціальні умови. Якщо людина живе в суспільстві, де її права і свободи обмежені, в таких умовах проблема внутрішньої свободи людини загострюється. Внутрішня свобода стає тим плацдармом, де розгортається боротьба за збереження індивідуальної суті людини, її духовної незалежності незважаючи на несприятливі умови життя [6, с.111-112]. Якщо позитивний зміст свободи особи полягає у самореалізації людини як творчої і активної істоти, то значення внутрішньої свободи є необхідністю її збереження у власній особистості та індивідуальності. Свобода людини не зводиться до "свободи тіла", а звільнення від залежностей, тиску чи перешкод не обов'язково є переходом до позитивної самореалізації. Свобода як самореалізація ("свобода для") може бути "своєцентризмом" (Г. Батіщев), і перетворюватися у свавілля - свободою, звільненою від відповідальності [5, с.56]. У тісному зв'язку з внутрішньою свободою особи знаходиться такий важливий елемент свободи, як вибір. У вільному виборі суттєвим є момент самовизначення особистості, коли вирішується власна позиція чи складна моральна проблема. Ситуація вибору виникає лише при наявності кількох мотивів. Саме мотив є певною внутрішньою силою, що впливає на поведінку людини. Особистість тільки тоді має свободу вибору, коли може протиставити один мотив іншому. Тобто, якщо мотив один, то сам момент вибору відсутній.

філософія право свобода відповідальність

В процесі вибору і прийняття рішення важливе значення має воля особистості. Це усвідомлене спрямування людини направлене на реалізацію власних намірів. Воля людини об'єднує у собі чуттєво-ціннісний і раціональний компоненти [8, с.99-100].