Розділ 2. Загальні засади відповідальності 2.1 Поняття відповідальності Відповідальність - це соціально-філософське поняття, що відбиває об'єктивно-історичний характер взаємин між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою, які сформувалися в ході задоволення взаємних вимог. Етику відповідальності започаткував М. Вебер у праці "Протестантська етика і дух капіталізму", а в ХХ ст. на засадах онтології вона розроблялась Г. Йонасом у дослідженні "Принцип відповідальності". Сучасна німецька комунікативна філософія (Апель, Габермас) випрацьовує дискурсивно-консенсуальну концепцію відповідальності, в якій поєднуються деонтологічні й телеологічні аспекти етики, а в Україні, зокрема, ця тема ґрунтовно досліджується А. Єрмоленко. Етика відповідальності пов'язує відповідальність не лише з дотриманням певних приписів, а й вимагає зважати на передбачувані наслідки діяльності. За переконанням Г. Йонаса вона є етикою майбутнього, а її обґрунтування здійснюється на засадах евристики страху, зокрема страху самознищення людства і всього живого. Майбутнє - невідоме, але для того, щоб воно було, нам потрібна етика відповідальності [4, с.54-55]. В контексті глобальних викликів сучасності зростає роль особистої (персональної) відповідальності, яка включає в себе чинник усвідомлення індивідом відповідальності перед собою, колективом, суспільством, людством, Богом. Відбувається перехід від персональної відповідальності до колективної відповідальності людства як глобального суб'єкта. Таким чином людина у власному бутті приречена бути відповідальною, володіти свободою, а отже бути вільною. Відповідальність - полідисциплінарне та багатоаспектне поняття за свою суттю. Воно є категорією філософії, психології, права, соціології, етики тощо. З точки зору філософії - відповідальність відображає особливе соціальне та морально-правове ставлення особи до суспільства, що характеризується виконанням свого морального обов'язку та правових норм. Вихідним пунктом визначення міри відповідальності у загальнофілософському аспекті в усі епохи було вирішення питання про співвідношення свободи й необхідності. Передумовою відповідальності є вибір індивідом можливої поведінки. Вибір визначається життєвою позицією людини. Всі дії пов'язані з вибором і передбачають активність особистості, незалежно від того, нав'язана їй відповідальність ззовні чи взята нею добровільно. Значна увага визначенню поняття "відповідальність" традиційно приділяється філософам. Так, значним просуванням у розробці проблеми відповідальності було вчення І. Канта (1724-1804) про внутрішнє ставлення до обов'язку, згідно з яким індивід підкоряє свою волю зовнішній необхідності, приймаючи останню як внутрішній моральний закон. За Кантом, моральні правила є універсальними. Згідно теорії Т. Гоббса (1588-1679), в основі відповідальної поведінки людини лежить "природний закон", прагнення до самозбереження й задоволення потреб людини. Проблема відповідальності привертала до себе увагу й українського мислителя XVІІІ ст.Г. Сковороду (1722-1794). На його думку, в кожній людині самою природою закладено таємний закон "сродності", тобто природжені нахили та здібності до певного виду діяльності, голос душі, внутрішній поклик. Г. Сковорода вважав, що успіх діяльності людини залежить не лише від вдалого вибору нею спорідненої праці, а й від її моральних якостей, а саме: працелюбності, терплячості, відповідальності, бадьорості духу, доброчесності, справедливості та інших. Філософ закликав індивідів до самопізнання: навчись пі знавати себе, свої риси і відповідно працюй. П. Гольбах (1723-1789) у роботі "Система природи" зазначав, що основи моральної відповідальності лежать у сфері "власного інтересу", "власного щастя", кожної людини. Д. Міль (1806-1873), а потім Ф. Бредлі (1846-1924) пов'язували відповідальність із соціальними потребами суспільного розвитку [4, с. 203-204]. Ідеї стосовно поняття "відповідальність" знайшли свій подальший розвиток у працях сучасних філософів. Так, Б. Марков, Н. Головко та інші вважають, що відповідальність виступає мірою відповідності волі тим об'єктивним умовам, у яких вона відбувається. За їх переконанням вона є гарантом від сваволі особистості, бо воля й відповідальність це дві сторони одного цілого свідомої людської діяльності. Відповідальність органічно пов'язана зі свободою прийняття рішень, вибору цілей та способів, методів і стилів її досягнення. Так, С. К'єркегор (1813-1855) вважав, що лише право вибору надає можливість індивіду робити своє життя справді прекрасним, врятувати себе і свою душу, знайти мир і спокій. Свобода людини як суб'єкта, за М. Бердяєвим (1874-1948), полягає в тому, щоб стати особистістю, припинити жити відповідно до зовнішніх принципів і вийти за межі себе, щоб вибирати себе, бути самим собою і нести відповідальність за свій вибір перед самим собою. За В. Плахотним, Л. Сохань співвідношення свободи й відповідальності розкривається перш за все у взаєминах людей. Значна увага розкриттю поняття "відповідальність" приділяється в науковій літературі психологічного напрямку [7, с.23-24]. З точки зору психологів (К. Абульханова-Славська, І. Бех, М. Боришевський, Л. Колберг, Г. Костюк, Ж. Піаже, М. Савчин, Дж. Роттер, В. Франкл та інші) відповідальність розуміється як одна із генералізуючих якостей, як результат інтеграції всіх психічних функцій особистості та суб'єктивного сприйняття нею навколишньої дійсності, емоційного ставлення до обов'язку. Відповідальність також визначається як моральна риса людини, як мета виховання та як якість, яка концентрує в собі усвідомлений особистістю обов'язок. Ж. Піаже (1896-1980) розробив концепцію відповідальної поведінки особистості, в якій на перший стадії виявляється "об'єктивна" відповідальність, а на вищій - "суб'єктивна". Вчений довів, що в індивідуальному розвитку дитина проходить шлях від морального реалізму до автономної моралі. Найвищою інстанцією, котра регулює відповідальність особистості, В. Франкл (1905-1997) виділяє гуманістичну совість, яка ніби узгоджує всезагальний моральний закон з конкретною ситуацією конкретної людини. Тому головним завданням виховання вчений вважає шліфування совісті, щоб людині вистачило душевної чуйності почути вимогу, яка міститься у кожній окремій ситуації. Тим самим, виховання більше, ніж коли-небудь, стає вихованням відповідальності. К. Роджерс (1902-1987) розглядає як одну зі складових відповідальності особистості - емпатію. Д. Роттер (1916) вказує на досить тісний зв'язок відповідальності з такою психологічною характеристикою особистості, як самоконтроль. Якщо людина бере відповідальність за події, що відбуваються в її житті, на себе, то це є показником внутрішнього інтернального локусу контролю. І навпаки, якщо вона приписує відповідальність за все зовнішнім чинникам (іншим людям, долі, випадку), то це свідчить про властивий їй зовнішній (екстернальний) локус контролю. Відомий психолог, філософ С. Рубінштейн (1889-1960) розглядав відповідальність у системі моральних почуттів: об'єктивні обов'язки у ставленні до людей перетворюються в обов'язки у ставленні до самого себе, формують моральні почуття людини, серед яких відповідальність посідає чільне місце. Багато авторів (К. Хелкама, Л. Кольберг, Д. Лавінджер, Т. Ліскона та інші) відзначають, що сформованість внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної зрілості особистості. Загалом вони підкреслюють, що перш за все суб'єкт має сприймати відповідальність як вчинок, виходячи при ньому з цілей та наслідків для оточуючих, а не з непорушності правил [16, с.12-13]. Аналіз відповідальності у загальнонауковому розумінні ґрунтується на філософському вченні про соціальну зумовленість поведінки індивіда, зв'язок зі свободою й необхідністю як передумовою реалізації в особистості функцій суб'єкта оновлення світу. Вихідним пунктом визначення міри відповідальності у загально-філософському аспекті в усі епохи було вирішення питання про співвідношення свободи і необхідності. Передумовою відповідальності є вибір індивідом можливої поведінки. Вибір визначається життєвою позицією особистості, в основі якої лежать моральні імперативи. Всі дії, пов'язані з вибором і передбачають активність особистості, незалежно від того, нав'язана їй відповідальність ззовні чи взята нею добровільно. У філософії юридична відповідальність це різновид соціальної відповідальності, що означає: визначеність, надійність, чесність; це усвідомлення і готовність визнати себе причиною своїх вчинків; це готовність діяти раціонально для блага людей [19, с.99-100]. Відповідальність, як інтегральна якість особистості, є одним із показників систематичного і усвідомленого засвоєння морального досвіду людства, його духовних цінностей. Відповідальність - поняття, що "характеризує міру відповідності поведінки особи, групи, прошарку, держави наявним вимогам, діючим суспільним нормам, правилам співжиття, правовим законам; співвідношення обов'язку і міри його виконання суб'єктом (особою, групою, класом)". Відповідальність - це явище, яке об'єктивно існує як обов'язковий вияв впорядкованості суспільних відносин; воно відображає необхідність узгодження поведінки суб'єктів соціального спілкування. Відповідальність зумовлена необхідністю підпорядковувати, координувати і коригувати в процесі спільної діяльності дії кожного з діями інших, приватний інтерес узгоджувати з загальним. М.А. Краснов перед тим, як дати визначення відповідальності, пропонує обґрунтувати деякі вихідні положення: 1. Не можна ототожнювати відповідальність з покаранням. Так само, як існує відповідальність без покарання, існує і покарання без відповідальності (мати карає свою малолітню дитину за якийсь вибрик). 2. Відповідальність є універсальним поняттям для всіх типів поведінки. Водночас залежно від обставин, мотиви відповідальної діяльності можуть бути різні. Наприклад, для когось важливим є те, за що він відповідає; для когось - перед ким відповідає; для одних - що їм загрожує за порушення; для інших - усвідомлення суспільної необхідності певних дій; хтось бажає уникнути лише негативної оцінки; хтось - на перший план ставить результати своєї роботи. 3. Відповідальність можлива лише за умови володіння суб'єктом свободою волі і свободою вибору [20, с.69-70]. У філософії категорія "відповідальність” розглядається у нерозривній єдності з категорією "свобода”. Відповідальність є свого роду "зворотним боком" свободи. Чим ширші межі свободи, тим більша відповідальність, і, навпаки чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи вона вимагає для своєї реалізації. Чим більше свободи, тим вище відповідальність, чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи вона вимагає для своєї реалізації, як пише М. Конох. "Свобода є використання пізнання необхідності заради досягнення цілей; відповідальність є напрямок діяльності, в якій ця свобода реалізується, а разом з цим є міра відповідності вільної діяльності тим об'єктивним умовам, у яких вона проходить" [20, с.115-116]. Відповідальність як протилежне свободі - це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з погляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна (провина) в його невиконанні, - це і є питання про особисту відповідальність. Отже, відповідальність є відповідність моральної діяльності людини її обов'язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання: Чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги? Якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги? Якими є межі її діяльнісних здібностей? Чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій, які зазнали впливу зовнішніх обставин?