Воно перестало бути тільки диспозитивним, з'явився комплекс імперативних норм (jus cogens), тобто загальновизнаних норм, від яких держави не повинні відступати у своїх відносинах навіть по взаємній згоді.[17, с 63] Уваги заслуговує та обставина, що, незважаючи на свої особливості, міжнародне право здобуває риси зрілої правової системи. Це стосується розвитку механізмів імплементації і кодификації, структурування галузей міжнародного права, деяких інших явищ, потребуючих окремого аналізу. Незважаючи на те, що якої-небудь загальновизнаної системи міжнародного права сьогодні в науці не існує, кожна наукова школа обґрунтовує власну точку зору, незаперечним визнається факт існування основних і галузевих принципів як найважливішого елемента системи сучасного міжнародного права. На розходження між основними принципами міжнародного права і загальними принципами права часто посилаються юристи-міжнародники, коментуючи ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН як загальне положення у відношенні джерел міжнародного права. Про джерела права говорять як про фактори виникнення і дії права. Сучасні юристи вважають, що під джерелом позитивного (вихідного від держави) права прийнято розуміти форму вираження державної волі, спрямованої на визнання факту існування права, на його формування, зміну чи констатацію факту припинення існування права певного змісту. Джерело надпозитивного права бачать в об'єктивній ідеї (розумі), у «природі речей», у проявах божественної волі тощо. Отже, відповідно до загальної теорії права, під джерелами міжнародного права варто розуміти систему правостворюючих факторів - економічних, соціально-політичних, соціально-психологічних, моральних. Значне коло фахівців вважає зовнішньою формою, тобто способом вираження міжнародного права звичай, договір і правотворчі рішення міжнародних організацій. Ці офіційно-юридичні форми існування міжнародно-правових норм іменують джерелами міжнародного права. Поняття «джерело», проте, включає і функцію створення норм міжнародного права.[17 c, 18] Що ж є джерелом міжнародного права? Юристи - міжнародники безперечно визнають як джерела міжнародного права міжнародні договори і міжнародні звичаї. Тлумачення вищезгаданої ст.38 Статуту Міжнародного Суду ООН викликає суперечки, основні з них: ?розбіжності в питанні: договір або звичай є основним джерелом міжнародного права; ?спроба класифікувати всі джерела міжнародного права на універсальні і спеціальні чи основні і допоміжні; ?думки, що перелік джерел міжнародного права, перерахованих у ст.38, не є вичерпним, а також пропозиція вважати джерелами міжнародного права, наприклад, резолюції міжнародних організацій; ?вимоги виключити з числа джерел міжнародного права зазначені в п.1 (c) і (d) ст.38 загальні принципи права, визнані цивілізованими націями, а також судові рішення і наукові доктрини. Принципи права пропонується виключити на підставі того, що вони не містять конкретних правил поведінки адресатів міжнародно-правових норм; ?дискутується саме поняття «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями». Найбільш розповсюдженою є думка, що в даному випадку мова йде про принципи, що відображають загальні правові начала, характерні для різних національних систем права і міжнародного права, більшість з них походять з римського права, наприклад, «згода створює право» (consensus facit jus), «ніхто не може передати більше прав, чим має сам» (nemo plus juris transtere potest quam ipse habet ), «ніхто не може бути суддею у власній справі» (nemo judex in causa sua), «рівний над рівним влади не має» (par in parem non habet imperium ), тощо. Слід зазначити, що термін «цивілізовані нації» практично не використовується в сучасному міжнародному праві, але доктрина міжнародного права трактує п.1 (c) ст.38 таким чином, що загальні принципи права, використовувані різними національними системами права, можуть застосовуватися як джерела міжнародного права, якщо вони визнані цими державами, чи більшістю держав, тобто існує угода, характерна для міжнародного права, оскільки держави визнають загальні принципи права застосовними. Крім того, навіть визнаючи безперечний пріоритет договорів і звичаїв як джерела міжнародного права, у рамках системи міжнародного права, що розвивається, Міжнародний Суд не завжди зможе скористатися необхідним для вирішення спору договором або звичаєм в силу їхньої відсутності. На жаль, міжнародні договори далеко не завжди містять тільки правові норми, вони можуть містити в собі політичні положення, виражати корпоративні інтереси і навіть суперечити нормам моралі і справедливості. Можливо, у подібних випадках варто скористатися загальними принципами права, щоб, спираючись на їхню вищу силу, за аналогією вирішити існуючу суперечку. Прогалини виникають і в більш розвинутих системах права, чим міжнародне. Вони усуваються виданням компетентними органами правових норм, яких бракує. Саме в міжнародному праві це не завжди прийнятно. У випадках, коли суспільні відносини прямо не урегульовані ніякими нормами права і відсутні норми, регулюючі схожі відносини, застосовують аналогію права, тобто вирішення конкретної справи на основі загальних ідей і принципів права (гуманізму, справедливості, рівноправності тощо). 100 років тому відомий російський юрист, вчений і політик Борис Миколайович Чичерін написав: «... область права не вичерпується позитивним законодавством. Останнім визначаються ті юридичні норми, що діють тепер і в даному місці. Але юридичні закони не залишаються вічними і незмінними, як закони природи, які потрібно тільки вивчати і з якими завжди потрібно погоджуватися. Позитивні закони є витвором людської волі і, як такі, можуть бути гарні чи дурні. З цього погляду вони вимагають оцінки. З тієї ж причини вони змінюються згідно зі змінами потреб і поглядів. Чим же повинний керуватися законодавець при визначенні прав і обов'язків осіб, що підкоряються його велінням? Він не може черпати керівні начала із самого позитивного права, тому що воно і є саме те, що потрібно оцінити і змінити; для цього потрібні інші, вищі міркування. Він не може задовольнятися і вказівками життєвої практики, тому що остання представляє значну різноманітність елементів, інтересів і вимог, що приходять у зіткнення один з одним і між якими потрібно розібратися. Щоб визначити їхню відносну силу і достоїнство, потрібно мати загальні терези і мірило, тобто керівні начала...». Можливо, що цим самим «мірилом» для міжнародного права є принципи. 2.2 Основні принципи в системі міжнародного права Поширеною думкою є те, що «конституцією», ядром сучасного міжнародного права є основні принципи міжнародного права. Саме слово «принцип» (походить від латинського principium - початок, основа, першооснова) має такі значення: Основне, вихідне положення якої-небудь науки, теорії, навчання; Внутрішнє переконання, погляд на речі, що визначає норму поводження; Основна особливість в упорядкуванні чого-небудь. Ще з давнини принцип розглядали як вираження необхідності чи закону явищ. У логічному змісті принцип є центральне поняття, основа системи, що представляє узагальнення і поширення якого-небудь положення на всі явища тієї області, з якої даний принцип абстрагований.[21, c 175] Загальновизнано, що принципи права - це його основні начала, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відображають найважливіші положення права. Принципам права властиве абстрактне й універсальне засвоєння соціальної дійсності, що обумовлює їхню особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, нормотворчої діяльності і діяльності щодо застосування права. Правові принципи є критеріями оцінки правової природи дій суб'єктів права, сприяють формуванню правового мислення і правової культури, цементують систему права. Принципи права виникають при наявності відповідних об'єктивних умов, мають історичний характер, відображають результати раціонального, наукового осмислення закономірностей розвитку об'єктивної дійсності. В свою чергу, система міжнародного права спирається на комплекс принципів, володіє характерною для неї структурою, певними методами формування і функціонування, розвивається відповідно до властивих їй закономірностей. Існування цієї системи об'єктивно обумовлено, оскільки лише в якості організованої системи сучасне міжнародне право в змозі виконувати свої функції. Комплекс основних принципів - важлива особливість сучасного міжнародного права. Загальновизнано, що відхилення від основних принципів міжнародного права неприпустимо навіть за згодою суб'єктів міжнародного права, тобто основні принципи міжнародного права є нормами jus cogens. Це забезпечує їхній універсальний характер у системі міжнародного права, застосування в дипломатичній і політичній практиці. Об'єктивно принципи обумовлені необхідністю функціонування системи міжнародного права і міжнародних відносин, виражають інтереси окремих суб'єктів міжнародного права і всього міжнародного співтовариства, а із суб'єктивної сторони - показують усвідомлення державами своїх інтересів і закономірностей системи міжнародних відносин. Деталізація принципів обумовлена необхідністю розвитку міжнародного права. Порушення історично обумовлених основних принципів міжнародного права веде до серйозних порушень інтересів суб'єктів міжнародного права. Принципи міжнародного права є критерієм правомірності поводження суб'єктів міжнародного права і нормативності міжнародно-правових актів. Основні принципи міжнародного права закріплені в Преамбулі, ст. ст.1 і 2 Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятої на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1970 р., у Хельсінському заключному акті Наради з безпеки і співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 р., підсумковому документі Віденської зустрічі 1989 р., ряду принципів присвячені спеціальні резолюції Генеральної Асамблеї ООН та інші акти. На підставі зазначених документів юристи-міжнародники називають десять основних принципів міжнародного права в тому чи іншому порядку: принцип суверенної рівності держав і поваги прав, властивих суверенітету; принцип незастосування сили чи погрози силою; принцип вирішення міжнародних суперечок мирними засобами; принцип поваги прав людини й основних свобод; принцип невтручання у внутрішні справи держав; принцип територіальної цілісності держав; принцип непорушності державних кордонів; принцип рівноправності і самовизначення народів і націй; принцип співробітництва між державами; принцип сумлінного виконання зобов'язань по міжнародному праву. Більшість дослідників визначають основні принципи міжнародного права як загальновизнані норми вищого порядку, які концентровано виражають поведінку суб'єктів міжнародних відносин. [17, c 72] На думку багатьох фахівців, в області міжнародного права перелік десяти основних принципів не є вичерпним. Наприклад, Л.Д. Тимченко пропонує доповнити ряд існуючих принципів принципом екологічної безпеки. На підставі п. 5 ст. 2 Статуту ООН: «Усі члени Організації Об'єднаних націй надають їй усіляку допомогу у всіх діях, здійснених нею відповідно до дійсного Статуту, і утримуються від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об'єднаних Націй здійснює дії превентивного чи примусового характеру», формулює принцип, суть якого в наданні допомоги ООН у здійснюваних нею діях з консолідації міжнародного співтовариства в справі досягнення цілей ООН і створення несприятливих умов для держави, проти якої здійснюються превентивні чи примусові дії, внаслідок порушення нею міжнародного права. Крім того, існує досить впливова думка, що в рамках міжнародного права існують різні види принципів. Наприклад, загальні і спеціальні принципи міжнародного права. Серед них значиме місце займають принципи-ідеї. «До них відносяться ідеї миру і співробітництва, гуманізму та інші. Вони знайшли відображення в таких актах, як Статут ООН, Пакти про права людини й у багатьох інших документах.