БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

Соціально-політичний устрій Карфагенської держави

Вступ

Актуальність теми. Нещодавно людство вступило в нову, постіндустріальну епоху розвитку, перехід до якої фактично співпав із початком третього тисячоліття. Поряд з високими технологіями, всеохоплюючою інформатизацією соціуму та реалізацією демократичних цінностей, цивілізаційний спадок сучасності містить також комплекс масштабних проблем розвитку, серед яких одне з ключових місць посідає необхідність вдосконалення неефективних систем політичного поступу держав, що історично сформувалися в окремих регіонах планети. Нагальна необхідність вирішення даної проблеми спонукає до поглибленого осмислення існуючого досвіду політичного та соціально-культурного розвитку людства з позицій соціально-політичної організації розвитку окремих держав, та реалізації їх суверенітету, актуалізуючи подальше вивчення «політичної історії», зокрема карфагенської моделі державного розвитку

Теоретична доцільність роботи продиктована тим, що питання політичного устрою держави Карфаген та його особливостей не знайшли достатнього висвітлення в історичній науці, а існуючі праці з даної проблематики носять фрагментарний і нерідко тенденційний характер, не використовують весь існуючий комплекс архівних, публіцистичних та інших джерел.

Мета наукового пошуку полягає в комплексному розкритті становлення та еволюції державно-політичної системи стародавнього Карфагену та участі різних соціальних верств у політичному житті.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

висвітлити фактологічні й теоретичні складові процесу формування карфагенської держави;

проаналізувати особливості соціально-правового статусу аристократії, громадян, вільновідпущеників, іноземців та інших соціальних стратів;

охарактеризувати правові основи функціонування державної влади стародавнього Карфагену;

встановити співвідношення царської влади та влади суффетів;

реконструювати діяльність народних асамблей як органів народного представництва;

дослідити участь держави в міжнародних відносинах середземноморського регіону.

Об'єктом дослідження виступають становлення та розвиток олігархічної моделі політичної організації карфагенського суспільства та вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на її еволюцію.

Предмет наукового аналізу становлять дослідження історичних особливостей становлення та розвитку держави Карфаген, еволюції соціальної, політичної та правової структури суспільства, впливу міжнародної політики на державні справи.

Хронологічні рамки роботи охоплюють VII - ІІ ст. до нашої ери. Нижня межа (825 чи 823 р. до н. е.) обумовлена усталеною в історичній науці датою заснування міста Карфаген. Верхньою межею взято 146 р. до н. е., тобто час зруйнування Карфагену римськими легіонами, що дозволяє повною мірою прослідкувати еволюцію політичного устрою стародавньої держави від зародження до падіння «імперії», ідентифікувати її сильні та слабкі сторони.

Територіальні межі обумовлюються відносною широтою досліджуваної теми та поставлених у роботі завдань. Фактологічні й теоретичні масиви інформації тією чи іншою мірою охоплюють територію північної Африки, південної Іспанії, Сицилії та Сардинії, які в досліджуваний нами період входили до складу карфагенської держави.

Методологічна база роботи ґрунтується на загальних принципах наукового пізнання: історизму, об'єктивності та системності, які передбачають з'ясування умов виникнення, розвитку й наслідків подій, явищ та процесів, а також розуміння їх причинно-наслідкового зв'язку.

При роботі над дослідженням, розробці його концепції, положень та висновків застосовуються наступні загальнонаукові та історичні методи дослідження: аналітичний, описовий, компаративний, проблемно-хронологічний, статистичний, та історико-географічний. Аналітична оцінка процесів та явищ дозволяє прослідкувати сукупність причин та закономірностей їх розвитку. Описовий метод є невід'ємною складовою висвітлення фактологічних блоків інформації. Застосування компаративних методів дозволило визначити та порівняти часову, просторову та якісну специфіку розвитку політичного життя стародавньої держави. Відтворити у хронологічній послідовності віхи політичної історії Карфагену дає можливість проблемно-хронологічний підхід. Розкрити масштаби представництва соціальних верств у органах політичної влади допомагає статистичний метод дослідження. Для вирішення завдань, поставлених у роботі, автор використала також історико-географічний метод, що передбачає з'ясування територіально-регіональних особливостей розвитку інститутів політичної влади. Комплексне застосовування різних методів дозволило оптимально мобілізувати джерела та історіографічний доробок попередників для розкриття теми та реалізації поставлених завдань.

Наукова новизна роботи:

на основі широкого кола історичної літератури комплексно розглянуто проблему формування та еволюції політичної системи Карфагену;

уточнено та систематизовано сукупність факторів, що мали вплив на розвиток інститутів політичної влади;

аналітично охарактеризовано участь різних соціальних верств у політичному житті;

виокремлено здобутки та проблеми функціонування карфагенської олігархічної моделі політичного розвитку;

реконструйовано малодосліджені аспекти взаємодії Карфагену з підлеглими територіальними складовими.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Зібраний у роботі фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки і узагальнення розширюють наукові знання про еволюцію соціально-політичного розвитку карфагенської держави. Результати наукового пошуку можуть бути використані при здійсненні подальших історичних досліджень політичного характеру; написанні підручників з історії стародавнього світу, а також праць, присвячених історії Карфагену. Також матеріали бакалаврської роботи можуть залучатися при підготовці лекційних курсів та семінарських занять у вищих навчальних закладах.

Наукова апробація. Найважливіші аспекти, що були досліджені в процесі наукового пошуку, апробовані на звітній конференції Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне, 21-22 лютого 2012 р.). Тема доповіді: «Соціально-політичний устрій Карфагенської держави»

Структура бакалаврської роботи зумовлена змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг бакалаврської роботи становить 55 друкованих сторінок, в тому числі 3 сторінки - список використаних джерел та літератури (41 бібліографічна позиція) і 10 сторінок - додатки.

Розділ 1. Соціально-правова система Карфагену

1.1 Соціальна організація карфагенського суспільства

Карфаген - стародавнє місто (поблизу сучасного Тунісу) і держава, що існувала в 7-2 ст. до н.е. в західному Середземномор'ї. Карфаген (що означає по-фінікійски “нове місто”) був заснований вихідцями з фінікійського Тиру (традиційна дата заснування 814 до н.е., насправді заснований дещо пізніше, можливо, біля. 750 до н.е.) [25; с.109-110]. Римляни називали його Carthago, греки - Кархедон. Карфаген розташовувався на перетині головних морських торгових шляхів Середземномор'я і контролював торгівлю між Сходом і Заходом. Кораблі, що заходили в його гавань, платили мито золотом і товарами. Флот Карфагену в той час був найбільшим вантажопідйомним і швидкохідним - обставина, дозволяюча карфагенцям підробляти морськими перевезеннями.

Іншим джерелом збагачення були колонії - тільки на африканському побережжі Карфагену їм були підвладні близько 300 племен [6; с.47]. Крім того, місту платили данину численні колонії, що знаходилися на території сучасної Італії і Іспанії. Звідти вивозилися тисячі рабів, завдяки чому Карфаген здобув в античному міжнародному співтоваристві сумнівну репутацію. Маловідомий за межами Апенінського півострова Рим спочатку не був в числі серйозних суперників Карфагену. Гордовиті карфагенці говорили що "без їх дозволу римляни навіть руки в морі умити не посміють" [10; с.52].

У міру того як міцнів Рим, військове зіткнення між державами, що змагаються, ставало неминучим. Метою цієї боротьби був не тільки контроль над морськими шляхами у Середземномор'ї. Фактично вирішувалася доля майбутньої європейської цивілізації: чи буде вона побудована на основі греко-латинської культури або її фундамент складе культура семітського Сходу. Три Пунічні війни, найжорстокіші і кровопролитні в Стародавньому світі - така ціна, яку заплатили Схід і Захід в битві за світове панування.

Спираючись на чудово організовану державу, що володіла всіма необхідними органами для її нормального функціонування (фінансова система, армія, архіви і так далі), суспільство Карфагену, успадковувавши структури близькосхідних держав, було збудоване жорстко ієрархічно. Всі багатства, а також політична і релігійна влада були зосереджені в руках аристократії, що ревниво охороняла свої привілеї і що не залишала шансів «новим людям». Саме до такого висновку приходимо, читаючи похоронні написи, виявлені в Карфагені [20; с.402]. Але консерватизм, що мається на увазі самим змістом цих написів, не повинен затьмарювати динамічності, властивої пунічному суспільству, будь то у сфері соціальної мобільності (про що свідчать часті згадки про проведення процедур по звільненню рабів) або в області демократичної еволюції її конституції.

Структура фінікійського і пунічного суспільств нам мало відома. І нашими мізерними відомостями ми зобов'язані понад усе зовнішнім джерелам, біблейським або класичним. А вони часто пропонують спотворене і помилкове бачення суспільства, випускаючи з уваги всю його складність і тонкощі. Але, на щастя для істориків, епіграфічні джерела (написи) дають можливість виправити це бачення і виділити принаймні чотири соціальних групи.

Аристократія. Вона складалася з багатих судновласників і торговців, до яких пізніше приєдналися великі землевласники. Всі ці аристократи, представники великих кланів (Магоніди, Баркиди), суміщали одночасно декілька посад, наприклад суффета, члена Сенату і великого жерця, які передавалися від батька до сина. Виялення Р.П. Делаттром в кінці XIX сторіччя в Карфагені некрополя [22; с.119], що належав, ймовірно, забезпеченому прошарку суспільства, дозволило скласти уявлення про похоронні традиції і багатство цих сімей. Учені прийшли до висновку, що, не відкидаючи своє східне коріння (про що свідчили положення тіла покійного, наявність амулетів, спроби «муміфікації»), багато хто з них ввібрав досягнення грецького світу, не тільки прийнявши його естетику (скульптура, саркофаги), але також і багато з його есхатологічних концепцій. Похоронні написи, розташовані біля входу в склепи виявилися не менш цінними: на них були накреслені імена покійних, а також імена їх предків з вказівкою титулів, які вони носили [4; с.100-102]. І це дало можливість констатувати наявність практично спадкової передачі високих політичних і релігійних постів і обов'язків.