«Спадкування за законом»

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Теоретико-правові аспекти спадкування за законом 1.1 Поняття «спадкування» 1.2 Підстави спадкування за законом Розділ 2. Коло спадкоємців за законом 2.1 Перша черга спадкування 2.2 Спадкоємці другої черги 2.3 Третя черга спадкування 2.4 Четверта черга спадкування 2.5 Спадкоємці п'ятої черги спадкування 2.6 Спадкування за правом представлення Розділ 3. Здійснення права на спадкування 3.1 Прийняття спадщини 3.2 Відмова від прийняття спадщини 3.3 Перехід права на прийняття спадщини 3.4 Поділ спадщини між спадкоємцями 3.5 Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців Розділ 4. Особливості спадкування окремих видів майна Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Надзвичайно важливе значення в житті кожної людини займає спадкове право. Кожне покоління людей упродовж свого життя намагається накопичити певні матеріальні блага, а також набути власні нематеріальні активи, щоб забезпечити благополуччя своєї родини та майбутнє наступного покоління для гідного продовження роду та їх матеріального статку

З виникненням у суспільстві права власності людство створило умови розвитку спадкового права, яке по суті є могутнім стимулятором дій до праці і вдосконаленням сутності та змісту життя людини. Право спадкування сприяє безперервності зв'язків кровного споріднення, надійності шлюбних відносин і зміцнення сім'ї.

Серед істотних змін, закріплених у книзі першій нового Цивільного кодексу України, слід назвати значне розширення кола учасників цивільно-правових відносин, встановлення засад рівності усіх форм власності, істотне зменшення законодавчих обмежень щодо видів, обсягу та вартості майна, яке може належати громадянам. На основі цих фундаментальних положень нове цивільне законодавство доповнило та деталізувало механізми переходу й розподілу спадкового майна.

Слід зазначити, що в главі 86 ЦК України збережено визначальні принципи раніше чинних норм стосовно спадкування за законом. Однак ця глава містить і ряд суттєвих доповнень і положень, які піднімають перед сучасною цивілістикою низку проблем, що мають важливий зв'язок із багатьма науковими та практичними завданнями (наприклад, окремі аспекти доцільності введення норми щодо можливості зміни черговості одержання права на спадкування; особливостей спадкування усиновленими особами за умови збереження правового зв'язку між ними та їх родичами за походженням; питання необхідності розширення кола спадкоємців до п'яти черг; надання права спадкування за правом представлення родичам по висхідній лінії тощо).

Аналіз останніх вітчизняних публікацій з окресленої проблеми свідчить про брак будь-яких глибоких досліджень у цьому напрямі. Питання спадкування за законом здебільшого розглядаються в навчальних посібниках та підручниках чи у науково-практичних коментарях, однак так і залишаються поза увагою більш значних фундаментальних наукових розвідок на дисертаційному рівні. Між тим, серед загальних проблем інституту спадкування за законом, не вирішено до кінця такі його частини, як дослідження питання екстраординарних (без згоди спадкоємців) випадків зміни черговості одержання права на спадкування, впливу сімейно-забезпечувальної функції спадкового права на формування порядку спадкування за законом та деякі інші.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Спадкування за законом».

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які регулюють питання спадкування за законом.

Предмет дослідження - спадкування за законом.

Мета дослідження - проведення комплексного аналізу законодавчих новел і тенденцій формування інституту спадкування за законом у новому цивільному законодавстві України.

Згідно з метою дослідження було визначено такі завдання:

1) охарактеризувати поняття «спадкування».

2) дослідити підстави спадкування за законом;

3) розглянути коло спадкоємців за законом;

4) охарактеризувати особливості спадкування окремих видів майна;

5) розглянути процес прийняття та відмови від спадщини.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 46 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-правові аспекти спадкування за законом

1.1 Поняття «спадкування»

ЦК України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. (набрав чинності з 1 січня 2004 p.), істотно розширив можливості переходу прав власності до спадкоємців, встановив гарантії здійснення права на спадкування.

Інститут спадкування в Україні ґрунтується на споконвічних традиціях минулих поколінь. У порівнянні з ЦК УРСР (1963 р.) до ЦК України (2003 р.) включено вдвоє більше нормативних положень -- 93 ст. (було 41), які за повнотою та кваліфікаційним рівнем істотно переважають положення радянського спадкового права.

ЦК України втілив у собі засади європейського права та особливості, притаманні добі становлення давнього українського права від могутньої Київської княжої доби, Литовсько-української та гетьманської автономії до сучасного державотворення. Спадковому праву чинним ЦК України присвячено 7 глав: загальні положення про спадкування, спадкування за заповітом, спадкування за законом, здійснення права на спадкування, виконання заповіту, оформлення права на спадщину, спадковий договір (книга шоста). У ЦК України вперше законодавчо закріплено право на секретний заповіт, право на заповіт подружжя, встановлення сервітуту у заповіті, посвідчення заповіту при свідках, спадкування права на відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої спадкодавцю за його життя. Істотно розширено коло спадкоємців за законом, передбачено право на укладення спадкового договору тощо.

Новелою у ЦК України є також введення у спадкове право юридичного терміна -- «спадкування» та визначення самого поняття спадкування. За змістом ст. 1216 ЦК України «спадкуванням» є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) [10, 33].

До прийняття ЦК України (2003 р.) у ЦК УРСР (1963 р.) діяв термін -- «спадщина». Предметом права на спадщину вважалося «спадкове майно» або «спадкова маса», а не право власності (майнові (речові) права).

Не можна успадкувати квартиру, садибу, автомобіль без права власності спадкодавця на ці об'єкти на час відкриття спадщини. Зазначені в законі дефініції поняття спадкування пов'язані не лише з переходом прав спадкодавця, а також з його особистими борговими зобов'язаннями (обов'язками), які невід'ємно переходять до спадкоємців в установленому законом порядку.

Отже, спадкоємець (heres) успадковує весь обсяг прав та обов'язків, усю спадщину (herodias) та борги спадкодавця, його певні цивільно-правові обов'язки.

Зміна акцентів у спадковому законодавстві з терміна спадщина (спадкове майно) на спадкування, що включає в собі сукупність прав та обов'язків спадкодавця, підкреслює логічність законодавчого закріплення поняття «спадкування» на законодавчому рівні.

Втім, термін «спадкування» вживався в юридичній літературі і до набрання чинності ЦК України поряд з поняттям спадкове право, однак ототожнення цих двох термінологічних понять є помилковим.

Поняття право на спадкування має суб'єктивні ознаки, які залежать не лише від самого права спадкоємця на спадщину, а й від його волевиявлення: скористатись або не скористатись своїм правом (прийняти спадщину чи відмовитись від неї).

Реалізація суб'єктивного права на спадкування може бути обмежена спадкодавцем у заповіті або законом. Зокрема, усунення спадкоємця від права на спадкування у разі позбавлення життя спадкодавця або замаху на його життя, ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві, який через хворобу, похилий вік перебував у безпорадному стані тощо (ст. 1224 ЦК України) [10, 34].

Спадкове ж право характеризується сукупністю юридичних актів, що визначають підстави, порядок та наслідки здійснення (нездійснення) своїх прав суб'єктами спадкових правовідносин. Спадкове право гарантує здійснення права на спадкування і тісно пов'язане з особою учасника таких відносин. Спадкодавець не є суб'єктом таких відносин.

Спадкове право -- це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до Інших осіб у порядку правонаступництва.

Загальні положення про спадкування встановлює гл.84 ЦК.

Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - ст.1216 ЦК.

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це -- безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі акта прийняття спадщини.

Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".

Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За своєю природою спадкування (succesio) є універсальним.

Ще в далеку давнину римським приватним правом були встановлені основи спадкового права, яким закладені принципи універсального наступництва (horoditas). Право на спадщину включало в собі сукупність прав та обов'язків спадкодавця (його активи і пасиви).

Рецепція універсальності спадкування є визначальним змістом українського спадкового права. Особливість універсального наступництва полягає в тому, що перехід прав і обов'язків спадкодавця до спадкоємця має здійснюватися не частинами, а повністю і водночас згідно зі змістом заповіту або за законом. Спадкоємець не має права вибору спадщини частками -- право на автомобіль приймаю, а борги не бажаю.

Універсальним наступництвом є, зокрема, і перехід відумерлої спадщини у власність територіальної громади. Підставою виникнення такого правонаступництва може бути лише судове рішення, а не юридичний факт прийняття спадщини чи подання заяви нотаріусу. Винятком із цього правила може бути тільки заповіт, коли оформлення права на спадщину здійснюється на загальних підставах.

Після спливу одного року з часу відкриття спадщини за відсутності спадкоємців або неприйняття ними спадщини безхазяйна або «лежача спадщина» (nereditas jasens) переходить до відповідного органу місцевого самоврядування (а не державі) після набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою. Одержання за цих підстав Свідоцтва про право на спадщину законом не передбачено. Втім, територіальна громада стає не тільки власником відумерлого майна, а й приймає на себе обов'язки перед кредитором спадкодавця, які виникли за його життя.

Поміж тим, варто зазначити, що спадкодавець у заповіті може покласти на спадкоємця обов'язки надати будь-якій іншій особі право володіння або користування рухомим або нерухомим майном (заповідальний відказ -- ст. 1238 ЦК України).