Зокрема, зобов'язати сина спадкодавця надати у постійне користування кімнату у квартирі для сестри заповідача або надати право внуку користуватися автомобілем.

Особа, яка набула право на володіння або користування річчю за заповідальним відказом (відказоодержувач) вважається сингулярним наступником (singularis legutam).

Сингулярне наступництво може мати місце також в інших випадках, встановлених законом [10, 35].

Від універсального наступництва сингулярне відрізняється тим, що до особи зазначеної у заповіті, переходять лише окремі речові права або частина із загальної маси речей, які належали спадкодавцеві, а не всі права в цілому.

Не можна покласти на сингулярного наступника борги та інші обтяження спадкодавця. Такий обов'язок покладається на спадкоємця, як і обов'язок забезпечити волю спадкодавця, тобто передати у володіння чи користування сингулярного наступника відповідне майно, визначене заповітом.

Право відказоодержувача зберігає свою чинність у разі зміни в наступному власника майна. Це право не відчужується і не переходить у спадщину до спадкоємців відказоодержувача.

За чинним національним законодавством України спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Новий ЦК України не тільки істотно розширив і вдосконалив нормативну базу спадкового права, а й змінив структуру і місце розташування основних видів спадкування. На відміну від ЦК УРСР (1963 p.), нормативні положення спадкування за заповітом перемістилися з другого на перше місце, дещо витіснивши спадкування за законом. Цим самим український законодавець віддав перевагу домінантності інтересів людини, свободі її волевиявленню.

Поділ спадкування на два самостійних види не означає перевагу заповіту над спадкуванням за законом та їх нерівність за правовими наслідками для спадкоємців. Заповіт як і спадкування за законом мають однакову юридичну силу. Водночас спадкування за заповітом та спадкування за законом мають між собою істотні відмінності.

1.2 Підстави спадкування за законом

Право на спадкування за законом має ширше застосування порівняно із спадкуванням за заповітом. Це пов'язано як із сутністю суб'єктивно-психологічного фактору людини (недостатнім усвідомленням значення заповіту, особистої пасивності тощо), так і об'єктивними причинами - зовнішньою надійністю актів законодавства, що забезпечують перехід прав та обов'язків за законом від спадкодавця до спадкоємців (як правило, до близьких родичів).

У багатьох випадках спадкодавця влаштовує розподіл речових прав і майна за кровним спорідненням, відповідно до вимог закону, тому він не хоче витрачати час на черги і оформлення заповіту у нотаріуса. Хоча з огляду на законодавчі умови та привабливість нових різновидів заповітних розпоряджень заповіт у майбутньому має перспективи ширшого застосування.

За чинним законодавством спадкування відповідно до закону здійснюється у випадках і за умов, передбачених нормами права, якщо відсутній заповіт або спадкоємці усунені від спадкування. Отже, право спадкоємця на спадщину за законом повною мірою залежить від спадкування за заповітом, якщо чинність заповіту не спростована судовим рішенням.

Право на спадкування за законом мають фізичні особи за такими ознаками: кровного споріднення, перебування у шлюбі, усиновлення (удочеріння), а також факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю впродовж п'яти років або перебування на утриманні спадкодавця неповнолітньої чи непрацездатної особи, яка хоча і не була членом його сім'ї, але одержувала від нього матеріальну допомогу протягом п'яти років (глава 86 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкування за законом здійснюється в порядку черговості. Кожна наступна черга спадкоємців отримує право на спадкування за таких умов: відсутність спадкоємців попередньої черги, неприйняття ними спадщини, відмови спадкоємців від спадщини, усунення їх від права на спадкування. Зазначені умови підлягають підтвердженню належними документами або судовим рішенням [5, 67].

У разі відсутності спадкоємців попередньої черги, спадкоємці наступної черги набувають право на спадщину, якщо ними будуть надані документи, що підтверджують їх належність до відповідної черги, а також Свідоцтво про смерть, судове рішення про визнання особи безвісно відсутньої або рішення суду про встановлення факту смерті чи оголошення фізичної особи померлою. Відмова від спадщини має бути підтверджена заявою спадкоємця попередньої черги, поданою в межах встановленого строку для прийняття спадщини. Черговість права на спадкування може бути також змінена на підставі нотаріально посвідченого договору між спадкоємцями або за рішенням суду.

За змістом ст. 1259 ЦК України спадкоємці після відкриття спадщини можуть змінити черговість спадкування і надати право спадкоємцю іншої черги спадкувати разом із спадкоємцями, які закликаються до спадкування. Безперечно, такий договір має бути посвідчений лише за умови добровільної домовленості заінтересованих спадкоємців і не може порушувати права інших спадкоємців, які не виявили бажання брати участь у договорі або їх відсутності незалежно від причин.

Договір про зміну черговості не може бути укладеним, якщо між окремими спадкодавцями виник спір щодо поділу спадкового майна, право на спадщину чи зміни черговості спадкування. Зміна черговості не може порушувати право на обов'язкову частку.

За судовим рішенням зміна черговості (без згоди між спадкоємцями) може відбутися, якщо буде встановлено обставини, які свідчать про тривале опікування спадкоємця за спадкодавцем, його матеріальне забезпечення, надання іншої допомоги, якщо через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво він був у безпорадному стані. У цьому випадку спадкоємець наступної черги набуває право на спадкування разом із спадкодавцем тієї черги, яка закликається до спадкування. Законом не встановлено, протягом якого часу спадкоємець має опікуватися спадкодавцем. Тривалість часу опікування для зміни черговості встановлюється з урахуванням конкретних обставин і крайньої необхідності надання відповідної допомоги [5, 68].

Доказами безпорадності спадкодавця можуть бути документи, що підтверджують похилий вік, тяжкість стану здоров'я або каліцтво: пенсійне посвідчення, виписки з історії хвороби, амбулаторні картки, висновки (довідки) медичних та психіатричних закладів, виклики швидкої допомоги, документи про інвалідність, акти, протоколи щодо шкоди, завданої каліцтвом, а також інші документи та покази свідків, які свідчать про безпорадний стан.

РОЗДІЛ 2. Коло спадкоємців за законом

Згідно з чинним ЦК України спадкування за законом передбачає п'ять черг спадкоємців, які закликаються до прийняття спадщини. ЦК УРСР (1963 р.) до кола спадкоємців за законом включав дві черги. Кодекси більшості союзних республік також передбачали дві черги спадкоємців за законом, за винятком Цивільного кодексу Казахської та Молдавської РСР, які визначали три черги спадкоємців.

Істотне збільшення новим ЦК України (2003 р.) кола спадкоємців, безумовно, має важливе значення щодо конституційних гарантів прав громадян України на спадщину. Радянське законодавство встановлювало численні обмеження своїх громадян щодо прав власності та інших сферах суспільного життя. ЦК УРСР передбачав дві черги спадкування, позбавивши прав на спадщину широке коло родичів кровного споріднення. Зокрема, право на спадщину в порядку черговості за законом не мали двоюрідні брати та сестри, рідні тітки, дядьки, племінники та племінниці спадкодавця. Істотно обмеживши коло спадкоємців, радянська держава присвоювала майно громадян за правилом його «виморочності» (ст. 555 ЦК УРСР).

ЦК України (2003 р.) перші дві черги залишив майже не змінними, однак із переліку спадкоємців, які спадкували нарівні з першою або другою чергами виключені утриманці спадкодавця (ст. 531 ЦК УРСР).

На сьогодні, до складу спадкоємців за законом входять не лише прямі близькі родичі, а й широке коло інших осіб за висхідною та низхідною лініями споріднення (ступенева лінія роду) [5, 69].

До першої черги належать діти, подружжя, батьки спадкодавця. До другої - рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід. До третьої черги -- рідні дядько та тітка. Четверту чергу справедливо займають особи, які проживали зі спадкодавцем протягом п'яти років. До п'ятої черги включені родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення, неповнолітні та непрацездатні утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Відмінність цієї категорії утриманців від утриманців за Кодексом УРСР висвітлено у коментарі до ст. 1265 ЦК України (§ 7 глави 8 цього посібника).

До складу спадкоємців за законом входять усиновлені та усиновлювачі. Спадкування усиновленими та усиновлювачами передбачено ст. 1260 ЦК України. Факт усиновлення має бути підтвердженим відповідними документами згідно з вимогами чинного законодавства. Усиновлена дитина прирівнюється у своїх правах до дітей за кровним походженням. Питання усиновлення належить до сфери регулювання СК України.

Відповідно до ст. 1260 ЦК України у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки - з одного боку та усиновлювач і його родичі - з другого боку, прирівнюються до родичів за походженням.

Усиновлені діти втрачають майнові права й обов'язки, а також особисті немайнові права щодо своїх кровних батьків та родичів і набувають юридичного статусу дитини усиновлювача -- доньки або сина. Отже, усиновлені та його нащадки не мають права спадкувати за законом після їх кровних батьків, а також інших родичів за висхідною лінією споріднення. Водночас батьки усиновленого та його родичі не можуть спадкувати за законом після смерті усиновленого та його нащадків.

На практиці усиновлення може бути здійснене не подружжям, а одинокою особою -- жінкою або чоловіком. За цих обставин усиновлена дитина може зберігати кровний зв'язок із матір'ю або батьком (за їх бажанням). Внаслідок таких взаємин, якщо дитину усиновив чоловік, усиновлений має право на спадкування як на майно усиновлювача, так і на майно своєї матері. І навпаки, при усиновленні жінкою виникає право на спадкування після кровного батька та жінки, яка усиновила (удочерила) дитину.

У випадку усиновлення одним із подружжя без згоди другого (неповне усиновлення) дитина набуває права на спадщину лише того, хто усиновив її, згідно з актом про усиновлення дитини. Якщо спадщина відкривається після смерті усиновленої особи право на спадкування одержують усиновлювачі та їх родичі на загальних підставах [5, 70].

Відносини про збереження правового зв'язку між усиновленим та його бабою, дідом, братом і сестрою за походженням має бути зазначено у судовому рішенні, за яким була усиновлена дитина. Спадкування зазначених осіб має властиві для них особливості залежно від того, хто і від кого буде спадкувати.

У разі смерті баби, діда за походженням усиновлений має право на спадщину від них за правом представлення в порядку, визначеному ст. 1266 ЦК України. Якщо помре брат чи сестра усиновленого, останній успадковує їх майно за правом спадкоємців другої черги.

У випадку смерті усиновленого його баба, дід, брат та сестра за походженням спадкують на загальних підставах (за умови збереження правового зв'язку).

2.1 Перша черга спадкування

Згідно із ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадщину за законом мають діти спадкодавця, зокрема зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той із подружжя, який його пережив та батьки.

З огляду на зміст цієї норми у першу чергу закликаються до спадкування переважно родичі прямої лінії споріднення, а також один живий із подружжя. У разі усиновлення (удочеріння) дитина закликається до спадкування нарівні з іншими спадкоємцями першої черги.