У першу чергу можуть закликатися також онуки та правнуки на частку спадщини, яка б належала їхнім батьку, матері, бабі, діду, якби вони були живими на час відкриття спадщини за правом представлення (ч. 1 ст. 1266 ЦК України).

1. Діти спадкодавця. Право дітей на спадкування від батька та матері ґрунтується на їх походженні. Так, походження дитини від батька та матері, які перебувають у шлюбі встановлюється на підставі Свідоцтва про шлюб та Свідоцтва про народження дитини чи виписки із актового запису про народження. За відсутності актового запису -- документа (довідки) медичного закладу про народження дитини або судовим рішенням. Підставою походження дитини від матері, яка не перебуває у шлюбі, є актовий запис про народження, запис у паспорті, довідка медичної установи тощо.

Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається за походженням від подружжя (ст. 122 СК України). Якщо ж дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання його недійсним, але народження сталося після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, батьком дитини вважається чоловік її матері у повторному шлюбі (ст. 124 ЦК України).

У випадку встановлення судовим рішенням режиму окремого проживання подружжя, дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців від дня його встановлення, не вважається народженою від її чоловіка. За цих обставин дитина спадкує від своєї матері (ст. 120 СК України).

Походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, визначається за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, про що зазначається у свідоцтві про народження. Походження дитини також може бути визначено за рішенням суду (ст. 125 СК України).

Новий СК України передбачає ще один спосіб визначення дитини від батька та матері при штучному заплідненні та імплантації (ст. 123 СК України). Якщо штучне запліднення проведено за письмовою згодою чоловіка, дитина реєструється як народжена від його дружини. У разі імплантації в організм жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Від подружжя вважається також народжена дитина, якщо зародок, зачатий чоловіком та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини [5, 71].

Отже, дитина, народжена за названих вище обставин, що підтверджується актовим записом про народження, набуває право на спадкування від своїх батьків. Не позбавляється цього права і дитина, народжена в шлюбі, якщо цей шлюб буде визнано недійсним.

Варто зазначити, що право на спадщину мають також діти, народжені до прийняття Указу ПВР СРСР від 8 липня 1944 р. за відсутності реєстрації шлюбу від особи, яка була записана батьком дитини. Релігійні шлюби не породжують прав і обов'язків осіб, які перебувають у шлюбі.

Не успадковують після вітчима і мачухи пасинки та падчерки, втім, у разі постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до відкриття спадщини, підтвердженого достовірними доказами (документами), зокрема судовим рішенням, зазначені особи мають право на спадкування. Заява про встановлення факту проживання однією сім'єю розглядається судом у порядку окремого провадження.

Ці ж особи набувають права на спадкування один після одного, якщо були утриманцями спадкодавця, але не входили в коло членів його сім'ї (п'ята черга). У разі усиновлення пасинка та (або) падчерки вони закликаються до спадкування у першу чергу.

2. Усиновлені. Усиновлені діти набувають права на спадкування нарівні з рідними дітьми спадкодавця і належать до спадкоємців першої черги. Усиновлення здійснюється на підставі судового рішення. До прийняття нового СК України (2003 р.) усиновлення проводилося тривалий час за рішенням виконавчої влади.

Підстави усиновлення та його правові наслідки встановлені С К України. Усиновленням визнається прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, легалізованим судовим рішенням, крім випадку усиновлення дитини громадянином України, який проживає за межами України, у консульській установі або дипломатичному представництві України (статті 207, 282 С К України). Усиновлення дитини іноземцем передбачено статтями 283, 284, 286 СК України.

Заява про усиновлення дитини розглядається в порядку окремого провадження (ч. 4 ст. 234 ЦПК України). Усиновленою може бути також і повнолітня особа, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування (ч. 2 ст. 208 СК України). Згідно зі ст. 225 СК України дитина або повнолітня особа вважається усиновленою у день набрання чинності рішення суду про усиновлення. За бажанням усиновлювача орган реєстрації актів цивільного стану на підставі судового рішення видає Свідоцтво про усиновлення. Разом із цим відповідно до судового рішення орган РАЦС вносить зміни до актового запису і видає Свідоцтво про народження. Раніше видане Свідоцтво анулюється.

З моменту здійснення усиновлення (набрання судового рішення законної сили) припиняються особисті та речові права і обов'язки між батьками та усиновленою особою, а також іншими її родичами за походженням (ст. 232 СК України). Втім, якщо дитина була усиновлена після смерті своїх батьків, за нею зберігається право на спадщину за законом, а у разі вчинення заповіту на інших осіб -- також право на обов'язкову частку.

3. Діти, народжені після смерті спадкодавця. До спадкоємців першої черги належать діти спадкодавця, зачаті за його життя та народжені після його смерті.

При вирішенні питання, який строк необхідно враховувати для того, щоб дитина померлого мала право на спадкування, необхідно враховувати положення СК України. Згідно зі ст. 122 СК України дитина, яка зачата та (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, вважається такою, що походить від подружжя.

Отже, за аналогією право на спадкування має дитина, яка народилася впродовж не більше десяти місяців після смерті спадкодавця. У разі народження дитини поза шлюбом, зачатої до смерті батька-спадкодавця, право на спадщину виникає на підставі судового рішення, яким встановлено батьківство, і запису в актовому записі про народження. Підставою для спадкування може бути також актовий запис про народження, якщо до відкриття спадщини, походження дитини встановлено за спільною заявою батьків дитини. Добровільне визнання батьківства передбачено статтями 126, 127 СК України [5, 72].

Визнання батьківства за рішенням суду здійснюється у разі відсутності згоди батьків або одного з них за позовом матері чи батька дитини, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття (ст. 128 С К України). На підставі рішення суду видається нове Свідоцтво про народження.

4. Право на спадкування пережившого чоловіка або дружини. Першочергове право на спадщину має той із подружжя (чоловік або дружина), хто пережив другого за умови, якщо на момент відкриття спадщини вони перебували в шлюбі. Наявність реєстрації шлюбу для одержання спадщини випливає із вимог ст. 1261 ЦК України та норм сімейного права. Релігійні обряди шлюбу не є підставою для виникнення у чоловіка або жінки прав та обов'зків подружжя, за винятком випадків, коли релігійні обряди шлюбу відбувалися до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до вимог ст. 114 СК України моментом припинення шлюбу є день винесення постанови, якщо шлюб розірвано органом РАЦС; або день набуття чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Водночас закон вимагає обов'язкової реєстрації розірвання шлюбу, здійсненого судом в органах РАЦС, що засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (ст. 115 СК України).

Не закликається до спадкування переживший чоловік або дружина, якщо їх шлюб був визнаний недійсним судовим рішенням (статті 40, 41 СК України) або актовий запис про шлюб за заявою заінтересованої особи анульовано органом РАСЦ на підставах, передбачених ст. 39 СК України. Актовий запис органом РАСЦ анулюється незалежно від смерті осіб, з яким було зареєстровано шлюб, а також розірвання його (ч. 6 ст. 39 СК України). Анулювання актового запису про шлюб є наслідком його недійсності.

Винятком із цих положень, що дає право одному із переживших подружжя на спадкування майна спадкодавця, набутого у недійсному шлюбі є суб'єктивним фактор, підтверджений відповідними засобами доказування про те, що особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Така особа-спадкоємець має право на ту частину майна, яка належала подружжю на праві спільної сумісної власності та інше майно померлого, що входить до складу спадщини, (ч. 1 ст. 46 СК України).

5. Батьки спадкодавця. До складу спадкоємців за законом першої черги входять батько та мати після смерті своїх дітей або оголошення їх померлими. Мати народженої нею дитини є спадкоємницею незалежно від того, чи перебувала вона з батьком її дитини у шлюбі, чи ні. Батько дитини має право спадкування від своїх дітей, якщо їх походження від нього зазначено в актовому записі про народження дитини, або його батьківство встановлено судовим рішенням. Правові підстави визначення походження дитини від матері та батька, встановлені главою 12 С К України.

Не мають право на спадкування за законом батько чи мати від своїх дітей якщо:

1) один із них (чи обоє) позбавлені судом батьківських прав (ст. 164 СК України, ч. З ст. 1224 ЦК України);

2) усунені від права на спадкування вироком суду за умисне позбавлення життя або замах на життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців (ч. 1 ст. 1224 ЦК України);

3) усунені від спадкування за ухилення від виконання обов'язку щодо утримання дитини, якщо такі факти встановлені судовим рішенням (ч. З ст. 1224 ЦК України).

Доказами родинних відносин між батьком та дитиною можуть бути такі документи: виписки із актових записів про народження, Свідоцтво про народження, одруження, записи в паспортах про дітей та реєстрацію шлюбу, виписки із журналів медичних установ. (пологових відділень) про народження, рішень суду про встановлення факту родинних відносин чи визнання особи батьком дитини. Кожен із цих документів може підтверджувати походження дитини від батька чи матері і подається нотаріусу у разі відкриття спадщини та для одержання Свідоцтва про право на спадщину [5, 73].

6. Усиновлювачі. До спадкоємців першої черги, які закликаються до спадкування, належать також усиновлювачі. Підстави та умови усиновлення передбачені главою 18 СК України. Усиновлювачем може бути особа, яка має бути старшою за дитину не менше, як на 15 років. При усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не має бути меншою, ніж на 18 років. Усиновлення дитини, набуття прав і обов'язків усиновлювачів та усиновлених здійснюється лише на підставах, встановлених законом і на підставі судового рішення. Справи про усиновлення розглядаються в судовому порядку окремого провадження. Особи, які бажають усиновити дитину, перебувають на спеціальному обліку в управліннях (відділах) районних, (районних у містах Києва та Севастополя), державних адміністраціях, виконкомах міських, районних у містах рад, а також центром з усиновлення дітей центрального органу влади. Діти, які можуть бути усиновлені, також перебувають на обліку у цих самих органах.

Як уже зазначалося, з моменту здійснення усиновлення і набуття усиновлювачем прав на дитину між її батьками та усиновленою дитиною припиняються особисті та майнові права й обов'язки. Це стосується також інших родичів усиновленої дитини, крім випадків, встановлених законом. Водночас між усиновлювачем та усиновленим виникають взаємні права та обов'язки. З моменту усиновлення його усиновлювач набуває право на спадкування від усиновленої дитини на тих самих підставах, що і батьки від рідних дітей (ст. 232 СК України).