У Договорі про заснування Європейського Співтовариства зазначено основні положення в сфері митного регулювання та компетенцію ЄС на інституційному рівні, тобто діяльність структурних органів щодо забезпечення реалізації його норм. Наприклад, ст. 14 визначає принципи та цілі внутрішнього ринку: «Внутрішній ринок складатиме територія без внутрішніх кордонів, на якій гарантується вільне пересування осіб, капіталу, товарів і послуг згідно з положенням даного Договору». Діючи на основі рішення, прийнятого кваліфікованою більшістю на пропозицію від комісії, Рада визначає основні напрямки та умови, необхідні для забезпечення збалансованого прогресу у внутрішньому ринку. В статтях 23-25 та 29-31 - заходи забезпечення свободи руху товарів: заборона митних зборів, кількісних обмежень, а також рівнозначних зборів та заходів у внутрішній торгівлі держав-членів. Стаття 23 передбачила прийняття Єдиного митного тарифу (далі - ЄМТ) Співтовариства, а стаття 26 - повноваження Ради ЄС змінювати ставки єдиних митних тарифів. Ставки єдиних митних тарифів затверджуються Радою одноголосним рішенням на пропозицію Комісії. Існують тимчасові вилучення з єдиного митного тарифу: стаття 28 Договору про ЄС дозволяє скасування або відстрочення сплати митних зборів ЄМТ за товари. Ця сума не може перевищувати 20% ставки, що застосовується на строк, що не перевищує шести місяців. Рішення про надання такого вилучення має прийматися Радою кваліфікованою більшістю голосів. Рада може прийняти рішення про застосування такого вилучення за двох умов. Перша - властива преференційним торговим домовленостям, які укладаються з третіми країнами і наслідком яких є зменшення ставок ЄМТ, на відміну від тих, що зазвичай застосовуються. Друга умова полягає в тому, що Рада в деяких випадках вважає: торговці Європейського Союзу матимуть користь від таких зменшень тоді, коли певного товару немає в Європейському Союзі, але його наявність є необхідною для Європейських промисловців для використання у виробничих процесах [8, С.204].

Стаття 27 зазначає, що при виконанні завдань в сфері митного союзу Комісія повинна керуватися:

а) необхідністю розвивати торгівлю між державами-членами та третіми країнами;

б) розвитком умов конкуренції в межах Співтовариства для підвищення конкурентоспроможності підприємств;

в) потребами Співтовариства щодо постачання сировини та напівфабрикатів (у цьому зв'язку Комісія турбується про уникнення порушення конкурентних умов між державами-членами стосовно торгової продукції);

г) необхідністю уникнення суттєвих порушень у функціонуванні економічних систем держав-членів та забезпечення раціонального розвитку виробництва і розширення споживання в межах Співтовариства.

У ст. 37 вказані заходи митного регулювання стосовно спільної сільськогосподарської політики ЄС [7]. З метою сприяння розвиткові основних напрямків спільної сільськогосподарської політики Комісія зобов'язується скликати конференцію держав-членів для порівняння засад, джерел та потреб здійснювання ними сільськогосподарської політики. Після проведення консультації з Економічним та Соціальним комітетом Комісія подає пропозиції для вироблення та здійснення спільної сільськогосподарської політики та для здійснення заходів, передбачених Договором про ЄС. Діючи на основі кваліфікованої більшості за пропозицією Комісії та після консультації з Європейським Парламентом Рада зобов'язується видавати директиви і приймати регламенти без порушення будь-яких, раніше наданих нею, рекомендацій.

Стаття 133 передбачає засади спільної торгової політики [7]. Комісія надає Раді пропозиції щодо здійснення спільної торговельної політики. Якщо виникає необхідність у переговорах про укладання угод з однією чи більше державами або міжнародними організаціями Комісія робить рекомендації Раді, яка доручає Комісії розпочати необхідні переговори. Комісія проводить такі переговори, консультуючись зі спеціальним комітетом, який призначається Радою з метою допомогти Комісії у цій справі й діє в рамках тих директив, які Рада може визначити для нього. На підставі одноголосно прийнятих рішень, за пропозицією Комісії і після консультацій з Європейським Парламентом, Рада може розширити вищезазначені заходи до міжнародних переговорів і угод щодо послуг та інтелектуальної власності.

Стаття 187 закладає правові основи тарифних преференцій стосовно заморських територій, які є залежними від держав-членів [7]. Діючи на підставі одноголосно прийнятого рішення й на базі досвіду, здобутого в рамках асоціації країн і територій зі Співтовариством, Рада приймає і встановлює правила й процедури асоціації країн та територій зі Співтовариством. В статті 310 містяться базисні для тарифних преференцій положення, що випливають із угод про асоціацію. Рада може укладати з однією чи більше державами або міжнародними організаціями угоди про створення асоціацій, які передбачають взаємні права та обов'язки, спільні дії та особливі процедури. Взагалі в статтях 133, 300, 310 передбачено застосування спільних автономних та конвенціональних нетарифних засобів регулювання торгівлі ЄС із третіми країнами.

Стаття 95 передбачає зближення законодавства держав-членів з усіх питань, пов'язаних із створенням спільного ринку [7]. Діючи за процедурою, викладеною в ст. 251 та після консультацій з Економічним та Соціальним комітетом, Рада вживає заходів щодо зближення положень, викладених у законах, нормативних постановах чи адміністративних актах держав-членів, які мають за мету створення та функціонування внутрішнього ринку. Комісія подає пропозиції, а Рада та Парламент їх розглядають та затверджують. Якщо, після затвердження Радою чи Комісією заходів по гармонізації, держава-член вважає за потрібне збереження національних положень, вона повинна сповістити про це Комісію, яка протягом шести місяців схвалює або відхиляє ті пропозиції, які перешкоджають функціонуванню внутрішнього ринку. У порядку відступу від процедури Комісія або будь-яка держава-член, у разі виявлення неправильного використання іншою державою-членом повноважень у межах даного положення, можуть передати справу безпосередньо до Суду ЄС.

Стаття 135 є правовою основою митного співробітництва між державами-членами [7]. Рада, діючи відповідно до процедури спільного прийняття рішень, здійснює заходи, спрямовані на розвиток митного співробітництва між державами-членами, і між останніми та Комісією. Але такі заходи не стосуються сфери застосування національного кримінального права чи національної судової системи. Питання спільної боротьби з правопорушеннями, що завдають шкоди фінансовим інтересам Співтовариства, регламентується ст. 280. Співтовариство й держави-члени протистоять шахрайству та будь-якій іншій нелегальній діяльності, що впливає на фінансові інтереси Співтовариства, шляхом здійснення попереджувальних заходів, здатних забезпечити ефективний захист в державах-членах. Останні координують свої дії, організовуючи разом з Комісією тісну та постійну співпрацю між компетентними органами. Діючи відповідно до процедури за ст.251 Договору про ЄС (процедура спільного прийняття рішень) та після консультацій з Рахунковою палатою Рада вживає необхідних заходів у сферах відвернення та боротьби проти фінансового шахрайства, маючи на меті забезпечити ефективний та еквівалентний захист у державах членах. Спільно з державами-членами Комісія кожного року розробляє й надає Європарламенту та Раді звіт про заходи, спрямовані на виконання цих положень .

Митний союз є етапом багатонаціональної інтеграції, протягом якого держави-члени такого утворення домовляються, укладаючи відповідний договір, скасувати будь-які митні збори, інші збори, які справлятимуть рівноцінний ефект, чи кількісні обмеження, що поширюються на членів договору. Вони також погоджуються узгодити спільний зовнішній тариф стосовно третіх країн. Митному союзові притаманне існування єдиного зовнішнього тарифу, який застосовують усі держави-члени такого союзу до імпорту з третіх країн. Товари, імпортовані таким чином, підлягають разовому розмитнюванню і після цього можуть переміщуватися на спільній митній території. В Митному кодексі Спільноти (МКС) зібрано всі норми та положення митного законодавства у сфері торгівлі між державами Спільноти та третіми країнами в світлі зобов'язань ЄС у Світовій організації торгівлі. Створення митного союзу (1968 р.) було реалізоване всередині Спільноти скасуванням ввізного мита, кількісних обмежень та заходів еквівалентної дії у торгівлі між державами-членами, а зовні - запровадженням спільного митного тарифу та спільної торговельної політики. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) набрала чинності в 1947 році. У 1995 році замість ГАТТ було створено Світову організацію торгівлі (COT), яка покликана забезпечити виконання всіх угод, укладених під егідою ГАТТ, і врегульовувати торговельні суперечки на багатосторонній основі. COT функціонує в режимі конференції міністрів. Перші десять років існування Європейської економічної спільноти стали роками слави митного союзу. Скасування митних зборів і кількісних обмежень на імпорт-експорт та введення спільних митних тарифів - це лише деякі з головних досягнень Європейської Спільноти.

В Митному кодексі ЄС закріплено права та обов'язки осіб по відношенню до митних органів ЄС, тобто вимогу та надання можливостей з боку ЄС таким особам; встановлення обсягу прав та обов'язків митних органів, які безпосередньо регулюють, наглядають, сприяють правильному застосуванню митних правил, положень митного законодавства. В Главі 2 Розділу 1 МК ЄС «Загальні положення щодо прав та обов'язків осіб відповідно до митних правил» розглянуто питання представництва. Згідно зі ст. 5 будь-яка особа може призначити представника у відносинах із митними органами для виконання дій і формальностей, передбачених митними правилами. Таке представництво може бути прямим або непрямим, і має підтверджуватися документально (ч. 5 ст. 5 МК ЄС). Відповідно до ч. 2 ст. 5 держава-учасниця може обмежити право на пряме декларування визначивши, що представником може бути лише митний агент, діяльність якого поширюється на територію даної країни. Особа, яка не зможе підтвердити, що вона діє від імені іншої особи, вважається такою, що діє від власного імені й у власних інтересах (ч. 4 ст. 5 МК ЄС) [11].

Митні органи можуть виносити рішення стосовно застосування митних правил. Якщо особа звертається до митних органів, щоб ті прийняли рішення стосовно застосування митних правил, ця особа повинна надавати всю інформацію та документацію, які будуть витребувані митними органами, з метою прийняття рішення (ст. 6). Останнє, при чому, повинно бути повідомлене особі в письмовому вигляді. Рішення може бути скасоване, якщо особою було подано невірну або неповну інформацію (ст. 8). Стаття 12 встановлює, що митні органи повинні видавати юридично обов'язкову інформацію відповідно до тарифної класифікації товарів. Вона є дійсною протягом шести років. У будь-якому випадку митні органи можуть застосовувати певні заходи контролю, якщо вони вважатимуть це за потрібне для правильного застосування митного законодавства (ст. 13). Будь-яка особа, яка прямо чи непрямо бере участь у торгових операціях, повинна забезпечити митні органи усіма потрібними документами та інформацією (ст. 14). Конфіденційна інформація або інформація, надана на конфіденційній основі, забезпечується особливим режимом поводження з нею відповідно до обов'язку посадовця митної служби зберігати й не поширювати професійну таємницю. Така інформація не може розкриватися митними органами без спеціального дозволу особи, яка її надає. Винятком з цього правила є випадки (а) захисту конфіденційної інформації або (б) проведення процесуальних дій у справі про митне правопорушення (ст. 15 МК ЄС) [11].