а) абсолютно визначена гіпотеза яка вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає в дію правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми[ 8, с.110]. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про контрольну - ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 року службова особа державної контрольно - ревізійної служби при виконанні своїх службових обов'язків перебуває під захистом закону. Таким чином. В даній нормі встановлена абсолютно визначена гіпотеза - «при виконанні своїх службових обов'язків» [5].

б) частково визначена гіпотеза, яка містить формулювання у загальній формі типу “у необхідному випадку ”, а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами. Такі види гіпотез у структурі адміністративно-правових норм зустрічаються вкрай рідко [8, с.111].

в) відносно визначена гіпотеза, яка обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог. Відносно визначені гіпотези найбільш загально, абстрактно формулюють обставини, які є умовою дії норми. На думку Л.І. Заморської [15, с.37], відносно визначеної норми гіпотеза є такою частина адміністративно - правової норми, що не містить достатньо повних даних про умови та обставини дії норми й обмежує її застосування певним колом формальних вимог, сукупність яких визначає і є підставою виникнення, зміни чи припинення адміністративних правовідносин. Наприклад, ст. 111 Конституції України передбачає, що Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину[1].

Як вказує В.Б. Авер'янов[8, с.111], гіпотези за характером утримання або залежно від того, наскільки точно вказані умови реалізації норми, можуть бути загальними і конкретними. Загальні (абстрактні) гіпотези визначають умови застосування норми загальними, родовими ознаками, вони охоплюють всі можливі випадки дії норми, не називаючи жодного з них конкретно. Конкретні (казуїстичні) гіпотези встановлюють приватні,спеціальні умови реалізації норми. Недоліком таких гіпотез є те, що вони ведуть до надмірного збільшення числа юридичних норм, але при цьому не можуть охопити всі суспільні відносини, які потребують в правовому регулювання: завжди знайдеться хоч один окремий випадок, непередбачений конкретної гіпотезою. Тому в даний час цей вид гіпотез практично зник з нормотворчості.

Доктрина права зазначає, що, як правило, гіпотеза адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму. Рідше зустрічається казуїстична форма, тобто коли реалізація правової норми, виникнення, зміна та припинення відносин, які нею врегульовуються, пов'язуються з окремими, чітко визначеними випадками, які неможливо відобразити з допомогою абстрактної гіпотези (наприклад, через суворий перелік дій, ознак тощо).

2.2 Поняття та види диспозицій, як структурних елементів адміністративно-правових норм

В доктрині адміністративного права існує декілька визначень диспозиції адміністративно - правової норми. О.Ф. Скакун [24, с.456] визначає диспозицію норми права, як частину норми в якій формулюється саме правило поведінки, права та обов'язки, які виникають, змінюються чи припиняються за наявності обставин, які вказані у гіпотезі норми права.

Так, В.Б. Авер'янов зазначає [8, с.111], що диспозиція -- елемент адміністративно-правової норми, в якому формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон або дозволів). Часто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту, тобто диспозиція має так званий відсилочний характер. О.І. Костенко [18, с.105] визначає диспозицію, як частину норми, у якій сформульоване саме правило поведінки (обов'язок отримати паспорт, подати до податкової адміністрації декларацію про доходи).

Характерною ознакою диспозиції адміністративно-правової норми є її імперативність, оскільки правило поведінки не може бути змінено за згодою учасників відносин у сфері державного управління. Як вказує В.Б. Авер'янов [8, с.112], існування норм такого виду зумовлено роллю, яку виконує публічне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних та інших суспільно значущих інтересів з урахуванням інтересів галузевих, регіональних, міжгалузевих інтересів деяких установ та організацій. Значна частина диспозицій має відсилочний характер, тобто для детальнішого роз'яснення правила поведінки треба звернутися до іншого правового акту. Таким чином, формулюються диспозиції норм-зобов'язань і норм-заборон. Так, ст.168-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення [2] передбачає, що виконання робіт, надання послуг громадянам-споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил, тягне відповідну відповідальність. Тому прийняття постанови про відповідальність правопорушника пов'язано з аналізом стандартів, вимог тощо.

В окремих випадках адміністративно-правова норма може мати й дозвільну диспозицію - коли законодавець дозволяє учасникам відносин домовитись щодо правила взаємної поведінки у сфері державного управління. Таким чином, регулюються відносини в процесі зверненя громадян до органів виконавчої влади з приводу реалізації наданих громадянам конституційних та інших прав.

Як правило, диспозиція адміністративно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоч зустрічається й казуїстична форма, коли зміст диспозиції розкривається шляхом переліку дій, ознак та ін. (див., напр., ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в якій міститься перелік дій, що складає дрібне хуліганство) [2].

В доктрині адміністративного права виділяють такі види диспозицій адміністративно-правових норм:

а) абсолютно визначена диспозиція адміністративно - правової норми -- це така диспозиція, яка закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть діяти тільки так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливостей для вибору іншої поведінки. Так, відповідно до ч. 1 ст. 111 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року [3], транспортні засоби, якими переміщуються громадяни, та товари через митний кордон України підлягають митному контролю та митному оформленню. В даному випадку законодавець встановив абсолютну вимогу до будь-яких транспортних засобів та товарів, які переміщують громадяни через митний кордон України, що вони підлягають обов'язковому митному контролю та оформленню.

б) частково визначена диспозиція адміністративно - правової норми -- вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права і обов'язки самостійно. Наприклад, відповідно до ч.14 ст. 22 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року[6], «місцеві ради можуть встановлювати й інші гарантії соціальної захищеності працівників міліції». Таким чином, законодавцем не деталізовано, які саме соціальні гарантії можуть бути надані працівникам міліції, проте закріплено право місцевих рад про надання таких гарантій.

в) відносно визначена диспозиція адміністративно - правової норми -- вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їхнього уточнення, залежно від конкретних обставин. Як зазначає Л.І. Заморська [13, с.20] невід'ємним елементом відносно визначеної норми адміністративного права є диспозиція, яка, встановлюючи права й обов'язки учасників правовідносин, водночас дає їм можливість уточнювати їхній обсяг і зміст або в межах можливого мінімуму, якого слід дотримуватися, або в межах максимуму, за який виходити забороняється, або в межах альтернативи шляхом вибору певної дії. Наприклад, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року[7], «при прийнятті на державну службу може встановлюватись випробування терміном до шести місяців». Отже, дана норма є відносно визначеною, оскільки можливість та необхідність випробування, а також його термін визначається в залежності від конкретних обставин щодо конкретної особи, яка претендує на посаду державного службовця.

2.3 Поняття та види санкцій, як структурних елементів адміністративно-правових норм

Особливе місце в структурі адміністративно-правових норм посідає санкція. На думку О.Ф. Скакун [24, с.456], санкцією є частина норми права, яка встановлює міру (вид і розмір) державного примусу, яка застосовується при порушенні диспозиції. Під санкцією норми права В. Ю. Орєхов [20, с.6] розуміє «структурну частину правової норми, яка містить у собі певне відношення суспільства та держави до юридично значимих діянь суб'єктів права, зокрема, яка передбачає заходи негативного впливу як результат порушення норм права, а також заходи заохочення у випадку відповідних правомірних вчинків». Якщо норма - це правило поведінки у певному випадку, то санкція - не частина норми, основа самостійної норми, яка починає діяти у випадку порушення першої норми. Якщо без диспозиції норма позбавлена смислу, та без санкції - позбавлена сили. Науковець [20, с.6] зазначає, що зміст санкції як структурної частини правової норми визначається тим, що санкція:

1) вказує на можливі наслідки (як негативні - відповідальність, покарання, примус, так і позитивні - заохочення, стимули) залежно від відношення суб'єкта до правил поведінки, визначених диспозицією правової норми (правомірна поведінка чи правопорушення);

2) це встановлений державою засіб захисту, охорони та забезпечення, дотримання та виконання суб'єктивних прав та обов'язків, що передбачений правовою нормою.

В правовій доктрині [18,20] виділені такі основні функції правових санкцій - стимулююча, охоронна та регулятивна.

Стимулююча функція сприяє забезпеченню таких загальних функцій права, як виховна та соціальна.

Охоронна функція санкцій проявляється у тому, що вона: а) впливає на свідомість і поведінку людей шляхом загрози можливого покарання у випадку вчинення правопорушень; б) інформує їх стосовно соціальних цінностей, які охороняються державою.

Регулятивна функція санкцій вказує на її: а) можливість поновлення порушених прав; б) можливість та межі державного втручання з метою притягнення винних до юридичної відповідальності;

За В.Б. Авер'яновим [8, с.112], санкція адміністративно-правової норми містить вказівку на заходи адміністративно-правового примусу (попереджувального або запобіжного характеру) або заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються у разі невиконання своїх обов'язків (а іноді не реалізації прав) учасниками адміністративно-правових відносин. В доктрині адміністративного права наводять й інше визначення санкції адміністративно - правової норми [9,10]: «Санкція -- це частина адміністративно - правової норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Завдання санкції -- забезпечувати здійсненність диспозиції адміністративно - правової норми».

Санкції адміністративно-правових норм мають певні особливості, які визначаються характером суспільних відносин, які регулюються адміністративно-правовими нормами. Це насамперед специфічне коло суб'єктів, які уповноважені застосовувати адміністративно-правові санкції: органи виконавчої влади та їх посадові особи.

До особливостей санкцій треба віднести і те, що вони містяться не у всіх адміністративно-правових нормах. Особливістю є також виключно багатий арсенал засобів адміністративного впливу, розмаїття видів санкцій, а також надання органам та посадовим особам у встановлених межах широких можливостей застосовувати ті заходи впливу, які вони вважають найбільш доцільними та ефективними[8, с.112].

У найбільш систематизованому вигляді перелік адміністративно-правових санкцій, що передбачені чинним законодавством України, закріплено у ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення[2]. До них, зокрема, віднесено:

попередження;

штраф;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку;