3 урахуванням особливостей управління органами внутрішніх справ доцільно перш за все поділити рішення на дві групи. До першої з них відносяться ті управлінські рішення, котрі пов'язані тільки з організацією роботи безпосередньо в апаратах органів внутрішніх справ (внутрішні). Вони можуть 6ути направлені на покращення планування, контролю, професійної підготовки кадрів та ін. Другу групу складають управлінські рішення, які забезпечують взаємодію органів внутрішніх справ з зовнішнім середовищем. Такі рішення (зовнішні) визначають основні напрямки правоохоронної діяльності. Наприклад, комплексні плани профілактики правопорушень приймаються не органами внутрішніх справ, а іншими суб'єктами, деякі з них є сумісними актами. Участь органів внутрішніх справ в прийнятті таких управлінських рішень з причин обмеженості повноважень відбувається тільки у підготовці спільних актів, запропонуванні пропозицій та інших формах роботи.

За масштабністю здійснюваних ними завдань всі управлінські рішення діляться на стратегічні (розраховані на тривалий час їх реалізації i охоплюючі комплексні або основні напрямки організації діяльності системи, наприклад, плани роботи оперативної наради органу внутрішніх справ) i оперативні управлінські рішення, які носять комплексний характер, є невідкладними для виконання (наприклад: плани організації охорони громадського порядку, квартальні плани ро6оти служб, різні види спеціальних планів; рішення по розподілу функціональних о6ов'язків між співробітниками). Оперативні рішення направлені на виконання невідкладних завдань повсякденного управління силами i засобами системи. Так, в органах внутрішніх справ в цю групу входять, наприклад, рішення, пов'язані з організацією розкриття конкретних злочинів.

Слід відзначити, що вищеназвані види рішень готуються на всіх рівнях системи органів внутрішніх справ: від МВС до міськрайорганів. При цьому частка установлюваних рішень в МВС, УВС, більша, ніж в міськрайорганах, де приймаються рішення переважно оперативного характеру.

З урахуванням часу дій управлінських рішень можна виділити на три групи:

- рішення, розраховані на певний період (наказ, план на рік, півроку i т.д.);

- рішення, строк дій котрих наперед не визначається (діють до того часу, поки його не відмінять, наприклад, інструкція);

- рішення, які припиняють свою дію по мірі виконання (приймаються у випадках, коли неможливо перед6ачити строк їх дії, план заходів по розслідуванню злочину).

Управління органами внутрішніх справ - безперервний процес прийняття управлінських рішень, більшість з яких потребує письмового оформлення i повинно відповідати певним вимогам. В залежності від мети прийняття рішення та інших обставин, воно може бути оформлено наказом, вказівкою, інструкцією, протоколом, висновком, листом, довідкою, рапортом, приписом, правилами.

Умовою ефективної управлінської діяльності i вимогою, що ставиться до рішення, виступає його своєчасність. Додержання даної вимоги передбачає обов'язкове обґрунтування доцільності кожного рішення з урахуванням реальних потреб, оцінки цілей i завдань, з'ясування очікуваних наслідків. Формальне відношення до цієї вимоги або ігнорування, призводить до дезорганізації управління. Отже, застосування начальником органу внутрішніх справ (суб'єктом управління) того чи іншого варіанту управлінського рішення багато в чому визначається управлінською метою, прагненням отримати той чи інший конкретний результат. У такій ситуації принципово важливим виявляється уміння орієнтуватися в умовах, що склалися, здатність розробляти i приймати обґрунтоване i ефективне рішення.

Таким чином, сутність управлінських рішень визначається постійним впливом на відповідні о6'екти в процесі управління органом внутрішніх справ для вирішення завдань, які стоять перед ними. При розро6ці управлінських рішень постійно оцінюється стан об'єкту впливу, виявляються проблемні ситуації, формулюються цілі i завдання, ведеться пошук шляхів їх вирішення, організується виконання наміченого; потім оцінюються досягнуті результати, виявляються нові проблеми. Безперервність цих дій свідчить про циклічність процесу управління органом внутрішніх справ, яка виявляється в суворо закономірному повторенні вищевикладених операцій. Поки існують управлінські відношення і управління взагалі, існують управлінські рішення. Чітке виконання всіх заходів щодо розгляду певної ситуації, отримання інформації, яка допоможе націлити на створення відповідного управлінського рішення, наявність матеріального i технічного забезпечення зможуть від6итися на якості та ефективності кінцевих результатів в процесі його реалізації. Отже, сутність управлінських рішень органів внутрішніх справ полягає у вирішенні практичних завдань управління, шляхом здійснення безперервних, взаємопов'язаних та послідовних заходів.

Класифікація управлінських рішень має важливе теоретичне та практичне значення. Мабуть ніхто не буде заперечувати, що від уміння обирати в конкретній ситуації оптимальне управлінське рішення залежить ефективність усієї адміністративної діяльньсті органів внутрішніх справ (далі - ОВС). Вибір тих або інших управлінських рішень в ОВС залежить від багатьох обставин, зокрема: напряму діяльності органу (підрозділу) чи окремої посадової особи; компетенції органу (підрозділу) чи окремої посадової особи; особливості об'єкта управлінської впливу; мети управлінських дій. Тому, працівники органів внутрішніх справ повинні орієнтуватися в існуючій системі управлінських рішень у процесі як зовнішньо-адміністративної, так i внутрішньо-організаційної діяльності.

Ми вважаємо, що доцільною є класифікація управлінських рішень в органах внутрішніх справ за такими критеріями: за юридичними наслідками - правові та не правові; за об'єктом впливу - зовнішні та внутрішні; за напрямами управлінського впливу - загальні та часткові; за цільовим призначенням - стратегічні та ситуаційні (тактичні); залежно від кількості суб'єктів, які приймають управлінські рішення - одноособові, колегіальні та колективні; за об'єктами, відносно яких приймаються управлінські рішення органів внутрішніх справ - індивідуальні та нормативні; за умовами (причинами) прийняття - ініціативні та директивні; за формою зовнішнього вираження -- письмові, усні та конклюдентні; за тривалістю здійснення (реалізації) - розраховані на певний період часу, строк дії яких заздалегідь не встановлюється, та такі, що припиняють свою дію в міру їх виконання; за критерієм гласності - закриті та відкриті.

3авершуючи класифікацію управлінських рішень ОВС, необхідно зазначити i те, що недоліком будь-якої класифікації є її, як правило, лише пізнавальне, а не практичне значення.

1.3 Цілепокладання та механізм управління ОВС в особливих умовах

управлінський внутрішній справа оперативний штаб

Система управління складається з наступних основних компонентів: механізм управління, структура управління й процес.

Тут необхідно відзначити, що компоненти системи управління (механізм, структура, процес) - поняття не тільки взаємозалежні, але й взаємопроникаючі. Так, В.И. Кнорринг справедливо відзначає, що "управління є процес, а система управління - механізм, що забезпечує цей процес". Що стосується структури управління, то й вона в самому загальному виді з'являється як сукупність керуючої (суб'єкт) i керованої (об'єкт) підсистем, між якими встановлюється прямий (від керуючої системи до керованого) i зворотній зв'язок (від керованої підсистеми до керуючій). Ця структура в додатку до конкретної системи знаходить своє вираження в організаційній системі управління.

Механізм соціального управління являє собою сукупність методів, прийомів, форм управління суспільством i його підсистемами, взаємозалежний вплив яких забезпечує найбільш ефективний розвиток усього суспільного організму. Це загальне формулювання. Стосовно до такої підсистеми соціального управління, як управління органами внутрішніх справ, зокрема управління ними в особливих умовах, у механізм управління включаються такі обов'язкові ланки, як загальні принципи, функції, мети й методи.

Загальні принципи управління це основні правила організації дій суб'єкта управління щодо об'єкта управління. Вони властиві всім компонентам системи управління на всіх етапах її розвитку.

Незважаючи на те, що різні автори не завжди одностайні відносно числа й змісту принципів управління (навести вичерпний перелік таких принципів навряд чи можливо), наука управління в цілому й наука управління органами внутрішніх справ виробила загальний підхід до цієї проблеми. Інша справа в такій галузі, як управління органами внутрішніх справ в особливих умовах. З одного боку, загальні принципи управління зберігають своє значення й в особливих умовах, але 3 іншого, через специфіку суб'єктів й особливо об'єктів управління, управління в особливих умовах потребує i специфічних принципів управління -- принципів спеціальної тактики. Але саме на це питання у дослідників й авторів нормативно-правових актів загальний погляд поки не вироблений.

Наставляння по спеціальній тактиці, перераховуючи її принципи, називають їх "умовами успіху в спеціальній операції". Однак принципи (хоча вони, безумовно, забезпечують успіх) i умови (які сприяють застосуванню принципів на практиці) з наукової й практичної точок зору не е тотожними. Корнієнко М.В. відносить до тактичних прийомів масованість використання сил i засобів, комплексність їхнього застосування, активність, раптовість, маневр силами й засобами. Але це саме принципи, а не тактичні прийоми, тому що останні носять набагато більш конкретний характер.

Мета -- наступна ланка системи управління. В основі будь-якої організаторської діяльності лежить цілепокладання, ціль. Саме націленість на досягнення якого-небудь конкретного результату й робить роботу працею, олюднює її. Тому всяка трудова діяльність окремої людини або маси людей характеризується метою, що вони переслідують. Саме ціль визначає зміст процесу управління й процесу виконання. Ціль -- це не просто вибір дій, це фактор, що обумовлює сам зміст діяльності людини або цілої керуючої системи.

Найбільш прийнятним визначенням мети управління представляється наступне: ціль управління - це бажаний (необхідний) стан або рух об'єкта або системи управління, оскільки "вона враховує такі системні поняття, як стан, рух, об'єкт управління й система управління".

А.М. Бандурка наводить конкретний приклад складної взаємодії суб'єктів й об'єктів управління при визначенні його цілей. У ст. 1 Закону України "Про міліції" записано, що завданням міліції е захист життя, здоров'я, прав i волі громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства й держави від протиправних зазіхань. Відповідно до цього положення міліція як інститут держави виступає в ролі суб'єкта управління, а громадяни, цивільне суспільство й державні установи - у ролі об'єктів. При прочитанні цієї статті складається враження, що захист основних цінностей громадян, суспільства й держави від протиправних зазіхань є винятковою метою міліції. Але варто звернутися до будь-якого кодексу законів i можна відразу визначити, що захист основних цінностей від протиправних зазіхань - це завдання різних установ й організацій суспільства й держави, а також окремих громадян.

Залежно від масштабу проблем i рівня управління мети можуть бути: глобальними, загальними й частками; стратегічними, оперативними i тактичними; кінцевими, проміжними й найближчими, i всі вони перебувають у залежності між собою. Так, приватні цілі не можна визначити без виявлення загальної мети на більше високому рівні управління.