Співвідношення цілей, завдань, ресурсів знаходить своє вираження при плануванні дій в особливих умовах. Загальний план у цьому випадку виступає в ролі проекту управлінського процесу. Аналогічним образом дане питання вирішується й у військовій стратегії. Приведемо структуру стратегічних планів союзників, які готувалися на певні періоди Другої світової війни об'єднаним англо-американським штабом: 1) загальна мета; 2) стратегічний задум подальшого ведення війни; 3) основні заходи щодо реалізації загального стратегічного задуму (тобто проміжні цілі); 4) конкретні операції (тобто завдання на шляху досягнення поставлених цілей); 5) наявність ресурсів для проведення основних заходів й окремих операцій (в цілях здійснення загального стратегічного задуму).

Така система планування цілком придатна й для органів внутрішніх справ на стратегічному (МВС) i оперативному (ГУМВС, УМВС) рівнях управління. Способами досягнення цілей управління е методи управління.

Структура управління включає: загальну структуру управління, конкретну систему органів управління, кадри управління й технічні засоби управління. Структура формується на основі двох базових управлінських структур - лінійної й функціональної. У систему органів управління входять органи управління загальної компетенції, міжгалузеві (функціональні), галузеві, територіальні органи управління первинними ланками керованої системи. Органи управління формуються з кадрів управління, що є найважливішим елементом управління й розташовують необхідними професійними знаннями, навичками й уміннями. Обов'язковий компонент структури управління технічні засоби управління, покликані забезпечити підвищення ефективності управлінської праці. У цей час це комп'ютерна техніка з відповідним програмним забезпеченням, засобу зв'язку, множна (копіювальна) i інша оргтехніка.

Крім лінійної й лінійно-функціональної структур, традиційно розглядають матричну структуру управління. Безліч. матеріальних величин, за допомогою яких ми намагаємося вибрати оптимальний шлях, існує у своїх власних координатах, тому вони утворять матеріальні інваріанти виникаючих проблем, і, отже, в основу рішень лягають подання, що ведуть до о6числень матриць. Ці табличні (матричні) методи прийняття рішень досить добре застосовні в керуванні виробництвом, але поки ще мало застосовні в соціальному керуванні.

1.4 Процес управління силами та засобами ОВС при проведенні спеціальних операцій

Процес управління - діяльність суб'єкта (органів i кадрів) управління по впливі на об'єкт управління за допомогою певних методів для досягнення поставлених цілей. Зміст процесу управління визначається поставленими цілями i являє собою сукупність управлінських операцій, здійснюваних у певній послідовності. Розрізняють такі види змісту процесу управління: методологічне, функціональне й інформаційне.

Існує наступна класифікація найбільш типових видів процесів управління:

а) лінійний тип процесу управління (характеризується строгою послідовністю здійснення його етапів i використається тоді, коли е повна й достатня визначеність щодо мети впливу, ситуації й т.д.);

б) коректуємий тип процесу управління (характеризується необхідністю додаткового коректування кожного з етапів процесу управління після проходження наступного етапу);

в) розгалужений тип процесу управління (полягає в методологічному поділі робіт із частин на певних етапах);

г) ситуаційний тип процесу управління (виходить із повної ясності мети впливу, але неможливості оцінити ситуацію й сформувати проблему. У цьому випадку рішення розробляється на основі мети й найбільш загальної оцінки ситуації, i вже на основі рішення уточнюється ситуація.

Організація процесу управління будується на основі його проектування, що складається у визначенні учасників процесу управління й порядку їхньої взаємодії, послідовності етапів процесу управління, порядку взаємодії ланок управління, установленні послідовності необхідних процедур оформлення робіт i необхідного часу для виконання робіт на певних етапах.

З метою проектування процесу управління організацією застосовується методологія аналізу й синтезу, що включає етапи:

1) з'ясування завдання й визначення мети функціонування системи;

2) визначення підсистеми завдань, рішення яких забезпечує досягнення мети;

3) визначення підсистеми заходів щодо виконання кожного завдання;

4) визначення технології цих заходів;

5) визначення факторів зовнішнього й внутрішнього середовища, що впливають на функціонування системи й виконання поставлених завдань;

6) визначення необхідних видів ресурсів;

7) визначення кількості i якості наявних ресурсів;

8) визначення порядку виконання заходів з обліком технологічних i ресурсних обмежень;

9) визначення мінімальної кількості ресурсів, необхідних для виконання робіт у строк, або характеру зміни режиму використання ресурсів;

10) доповідь керівникові варіантів рішення й твердження одного 3 варіантів;

11) оформлення рішення й розробка плану, твердження їх;

12) підготовка виконавців, одержання додаткових ресурсів.

Як бачимо, процес управління являє собою складну сукупність інших процесів (розробки управлінського рішення, планування, організації діяльності й комунікацій, стимулювання учасників процесу, організації контролю й т.д.), які проходять у певній послідовності етапів, відповідно до певних процедур, i здійснюється певними методами, тобто за певною технологією. Термін "технологія" тлумачиться як сукупність способів (методів) переробки матеріалів або напівфабрикатів i процесів, що супроводжують ці роботи.

Техніка управління являє собою знаряддя й засоби праці, призначені для виконання інформаційних перетворень у процесі управління. Це матеріальні носії інформації й засобу оснащення процесів інформаційних перетворень, різна організаційна техніка, а також устаткування, службові й підсобні приміщення, пересувні пункти управління й т.п.

Виділяють наступні форми використання техніки в апараті управління: централізована, при якій управлінська техніка зосереджує в одному місці й обслуговує весь апарат управління; децентралізована, коли вся наявна управлінська техніка розподіляється по структурних підрозділах апарата управління; змішана, при якій частина техніки експлуатується централізовано, а частина - окремими підрозділами або працівниками управління.

У цей час насичення технічними засобами управління армій i поліцій закордонних держав досягло дуже високого рівня. У той же час кількісний й якісний ріст технічних засобів набагато ускладнює організацію управління силами й засобами, підготовку й ведення операцій у цілому. Звідси незмірно зростає роль кадрів, що вміють мистецьки володіти технікою.

По досвіду локальних війн i дій поліції закордонних країн в осо6ливих умовах, скороченню строків планування операцій сприяє широке впровадження графічного способу при обробці штабних документів. Плани операції розро6ляються штабами переважно графічним способом, на що йде менше часу, чим при складанні текстуального плану. У цьому змісті особливо показовий досвід поліції ФРН, що найбільше повно використовує графічні документи. Наставляння, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ України в особливих умовах, також вимагають широкого впровадження графічних документів у процес підготовки до дій (типові оперативні плани) i управління силами й засобами в особливих умовах. Тим більший подив викликає несерйозне відношення до предмета військової топографії, вивчення якої в цей час повністю віднесено до самостійної підготовки, без виділення аудиторного часу в системі служ6ової підготовки.

Як позитивний фактор можна відзначити досить високе (на тлі незадовільного фінансового забезпечення органів внутрішніх справ у цілому) насичення органів i підрозділів комп'ютерною й розмножувальною технікою, що відбулася з моменту проголошення незалежності України.

2. Оперативний штаб спеціальної операції

2.1 Штаб спеціальної операції, як орган управління силами та засобами у бойовій обстановці

Історично сформованим оперативним органом управління військами (силами) у бойовій обстановці й керівництва їхнім навчанням є штаб. Найважливішими завданнями штабів є: підтримка високої бойової готовності військ (сил) i органів управління, збір, вивчення, відпрацьовування й оцінка дані обстановки; підготовка вихідних даних, оперативно-тактичних розрахунків i пропозицій, необхідних для прийняття командиром рішення, планування бойових дій i своєчасне доведення завдань до військ (сил); організація всебічної підготовки й забезпечення бойових дій; організація взаємодії й здійснення заходів щодо його підтримки в ході операції (бою); забезпечення надійної зв'язку з підлеглими підрозділами й вищестоящим штабом; організація пунктів управління i їхньої чіткої роботи, своєчасне подання повідомлень у вищестоящий штаб i систематичне інформування про обстановку взаємодіючих штабів i сусідів i т.д. Крім того, штаб організує оперативну й бойову підготовку.

Основна діяльність штабів органів внутрішніх справ i внутрішніх військ спрямована на рішення повсякденних завдань, тобто штаб -- орган управління (точніше, структурний підрозділ органа управління), створений відповідно до повсякденної-оперативної організації органів внутрішніх справ.

Органом управління силами й засобами в спеціальних операціях є оперативний штаб. Він призначений для керівництва органами й підрозділами внутрішніх справ в особливих умовах, тобто є елементом оперативно-бойової організації.

2.2 Функції оперативного штабу (Г)УМВС, УМВСТ

Оперативний штаб має робочий апарат, до функцій якого ставляться:

1) збір, обробка, оцінка інформації, підготовка проектів управлінських рішень й інформації керівництву МВС, оперативного штабу й державних інстанцій;

2) контроль за розгортанням сил i засобів ГУМВС, УМВС, УМВСТ, а також зведених загонів органів i підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладів, внутрішніх військ;

3) доведення наказів i вказівок керівництва МВС, Оперативного штабу до виконавців, контроль за їх своєчасним й ефективним виконанням;

4) розробка тимчасових форм обліку й звітності ГУМВС, УМВС, УМВСТ із урахуванням специфіки відповідних регіонів i характеру подій;

5) підготовка графіка чергувань керівництва, робочого апарата, відповідального чергового оперативного штабу;

6) збір відомостей про матеріально-технічне забезпечення, медичне обслуговування особового складу органів внутрішніх справ i внутрішніх військ, залучених до проведення операцій.

До складу Оперативного штабу входять керівники й відповідальні працівники всіх служб i підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Основними функціями Оперативного штабу МВС є:

а) постійне спостереження за оперативною обстановкою в країні або окремих її регіонах;

б) розробка необхідних пропозицій i мер реагування, підготовка відповідних управлінських рішень, розпоряджень й інформаційних документів;

в) прийняття рішень про використання наявних сил i засобів, визначення й постановка їм завдань, тилове забезпечення й т.д.;

г) координація дій структурних підрозділів МВС, забезпечення взаємодії зі Службою безпеки, Генеральної прокуратурою, Міністерством з питань надзвичайних ситуацій i по справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерством оборони, Державним комітетом з охороні кордону, Державним митним комітетом, іншими міністерствам й органами центральної виконавчої влади.