- виділення із суспільства особливої групи людей, що не виробляють матеріальних чи духовних благ, а займаються лише управлінням справами суспільства і наділені для цього правами і владними повноваженнями;

- введення податків та різноманітних зборів;

- розподіл членів суспільства не за ознакою кровної спорідненості, а за адміністративно-територіальною ознакою;

- зародження права.

Виходячи з історії ми можемо побачити, що одні держави виникали раніше, інші - пізніше. Це зумовлено тим, що держава виникла лише там, де були створені для цього відповідні передумови. Загалом передумови виникнення держави можна поділити на:

Економічні передумови. Виникнення держав виявилось закономірним наслідком процесу переходу суспільства від привласнюючого господарства до відтворюючого. Було відділено землеробство від скотарства - це був перший суспільний поділ праці. Суспільство розвивалося, відбулося відділення ремесла від інших занять - другий суспільний поділ праці. Виробництво надлишкового продукту створювало сприятливі умови для обміну. Поява професійних торговців, за думкою Енгельса, означала третій суспільний поділ праці.

Фактори, які визначили перехід до виробничої економіки:

- демографічний фактор (збільшення народонаселення і скорочення природних продуктів для вжитку)

- кліматичний фактор (зміна клімату на Землі через наступ льодовиків - люди намагались пристосуватись до кліматичних змін)

- випадковий фактор (існує припущення що людина випадково знайшла спосіб отримання продуктів, побачивши біля житла паростки зерен злаків, або від нащадків спійманих, але одразу не з'їдених тварин)

- інтелектуальний фактор (у людини з'явилася здібність до мислення, особливості свідомості людини сприяли переходу від привласнюючого до відтворюючого господарства)

Політичні передумови. Необхідність людини, займаючись виробничою діяльністю, вступати в відносини з співплемінниками. Людині поступово прийшло розуміння того, що їй більш вигідна наявність безпечних умов діяльності. Виникає необхідність в існуванні стабільного порядку для гарантування здійснення виробництва. Також додається необхідність регулювати відносини з сусідніми спілками людей. Ідея зовнішньої загрози сприяє інтеграції суспільства, одночасно закріплюючи владу як засіб боротьби з зовнішньою загрозою. Війни, таким чином, ініціювали процеси становлення державного ладу.

Ідеологічні передумови. Основною формою ідеології в первісну епоху була язичницька релігія, тобто багатобожжя. Поступово відбувалася свого роду ієрархія богів, серед багатьох з них хтось виділявся на роль головного. Згодом в різних регіонах земної кулі в різний час виникає єдинобожжя. Вчені вважають, що релігія консолідувала суспільство, об'єднала племена в єдину соціально-політичну спільність - народ. Більш того, вважається, що виникнення моно релігії в тих чи інших народностей є показником формування у них держави.

Психологічні передумови. Зміни в економіці формують нове духовне обличчя людства, виникає новий тип самосвідомості. На початковому етапі розвитку суспільства поступово і поки що в невеликій мірі людьми починають осмислюватись загальні інтереси. Сприяє усвідомленню таких інтересів військове нашестя і необхідність захисту. Виникає розуміння, що ці спільні інтереси більше нема кому реалізувати, крім як централізованій структурі, яка здійснює координацію різноманітних сторін суспільства.

Як бачимо, для виникнення держави необхідно багато передумов. Причому їх роль неоднакова у різних народів. В крайньому разі з упевненістю слід констатувати, що їх перелік не вичерпується виключно економічними передумовами. Все це свідчить про складність процесу переходу до державності.

Походження держави - тривалий (інколи впродовж тисячоліть) історичний процес, який украй складно реконструювати через відсутність документальних свідоцтв про нього. Сучасні держави мають різний вік: одні виникли в далеку давнину (первісне походження держави); інші, а це дві третини існуючих держав світу (всього їх понад 200), - у процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державо подібних утворень, що відбулися переважно в минулому столітті (похідне походження держав).

У сучасній науці немає єдиного підходу до виявлення причин виникнення держави і права, що пояснюються складністю та багатоманітністю цих явищ. Проте протягом історії створено низку теорій, що з різних позицій висвітлюють і пояснюють появу держави в суспільстві. Основними з них є: патріархальна, теологічна, природно-правова (договірна), психологічна, олігархічна,органічна, неолітичної революції та теорія насильства.

Патріархальна теорія (Аристотель, Р.Філмер, М. К. Михайловський, М. М. Покровський) ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім'ї в результаті її розростання та об'єднання сімей у племена, союзи племен, народності (цьому сприяло збереження переказу про їх загальне походження). За Аристотелем, селища, що утворилися, склали державу. Держава виникає як результат природного потягу до сімейних взаємин, спілкування, а влада государя (монарха) є продовженням влади батька (патріарха) у сім'ї , що має державно власницький характер на зразок домовласницького.

Найчіткіше виклав цю теорію англійський філософ Роберт Філмер (XVII ст.). Із його точки зору, держава, точніше правитель держави, виконує на рівні суспільства ту ж роль, що і батько в сім'ї. Тому правитель не підлягає критиці - адже батька діти повинні слухатися беззаперечно, - і не підлягає обранню або зміні - адже батька не обирають, його влада існує поза природою.

У наш час ця теорія не може бути сприйнята повністю. Проте деякі її елементи (виникнення держави з появою публічної влади, роль сім'ї в становленні державності, утвердження порядку в суспільстві шляхом підпорядкування публічній владі) потрібно враховувати.

Теологічна теорія (Хома Аквінський, ХІІІ ст.) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона слугує обґрунтуванню панування духовної влади над світською. Стверджується, що церква наділяє государя правом керувати над людьми і реалізовувати волю Божу на Землі. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, що встановив державну владу, підкорятися владі, що санкціонована церквою. Воля володаря, що керує державою, трактується, як об'єднавча засада, без якої держава розпалася б. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності: держава вічна, як і сам Бог. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічні теорії важко знайти елементи, прийняті для сучасного трактування походження держави. ЇЇ раціональним зерном можна вважати ідею про утвердження порядку як загального блага в державі. Щоправда такий порядок відповідно до цієї теорії створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особи.

Тези Фоми Аквінського є офіційною доктриною католицької церкви, але в цілому в європейських та американських державах теологічна концепція сьогодні не дуже поширена. Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження влади вважається основною, а священна книга - Коран - дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади.

Природно-правова (договірна) теорія. Окремі положення теорії було сформульовано ще у Стародавній Греції та Римі, де природне право розглядалось, як вічне право, ідеал, до якого повинне прагнути позитивне чинне право. Значної еволюції теорія зазнала у середньовіччі (особливо у ХІV - XVI ст.), коли, зберігаючи засади вічності й незмінності природи людини, великий акцент робився на божественній природі права. Розквітом природного права вважається XVII - XVIII ст., коли положення цієї теорії застосовувалися для боротьби з кріпацтвом і феодальною монархією. Представниками зазначеної теорії у той час були Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо, котрі розглядали природне право як таке, «що було б, якби не існувало держави і встановлених нею законів».

Прихильники природного права вважають державу результатом суспільного договору, який є породженням розумної волі народу. Держава розглядається, як штучний вибір свідомої волі людей, що погодилися об'єднатися для кращого забезпечення свободи і порядку.

Органічна теорія. Уявлення про державу як про щось подібне до людського організму вперше з'явилися дуже давно. Деякі риси цієї теорії можна знайти ще у вченнях Платона та Арістотеля. Але повністю сформульована ця теорія у XIX ст. її провідним автором був англійський мислитель Г. Спенсер.

Суть теорії полягає в тому, що держава та суспільство є певним організмом, тому їхню сутність можна зрозуміти через функції та будову цього організму. Діяльність та будова держави пояснюється за аналогією з анатомічними та фізіологічними закономірностями діяльності живих організмів.

Вважаючи державу і суспільство організмом, Г. Спенсер передусім вбачав у них певну організацію, систему, устрій, певне співвідношення цілого і частин. Тобто держава утворюється разом зі своїми складовими -- людьми й існуватиме до тих пір, доки існує суспільство. Державна влада -- панування цілого над своїми складовими, вона має прояв у забезпеченні державою добробуту свого народу. Якщо організм здоровий, то його складові функціонують нормально. Хвороба ж організму створює небезпеку для його складових, і навпаки, хворі складові знижують ефективність функціонування організму.

На сьогоднішній день в літературі, особливо французькій, яка впливає і на вчених інших країн, широко використовується в різноманітних варіантах олігархічна теорія виникнення держави (олігархія в перекладі з древньогрецької влада небагатьох). Відповідно до неї в будь-якому людському суспільстві (племені, громадському об'єднанні, суспільстві тієї чи іншої країни) існує визначена ієрархія (ран жировка) людей і їх груп, які першочергово виникають з природної нерівності людей, їх неоднакової фізичної сили, здібностей і т. д . В результаті виділяється еліта (верхівка суспільства), олігархія, яка стає на чолі суспільства. В зв'язку з природно створюваним розділом функцій, ролей у суспільстві (усі не можуть займатися усім) виділяється функція керування. « Коли олігархи беруть на себе функції всього суспільства, з'являється політична влада і виникає держава», пише французький політолог Б. Шантебу.

Конкретні шляхи виникнення держави зводяться до трьох способів: воєнного, аристократичного і плутократичного. Перший пов'язаний з війною і захопленням здобичі, в результаті чого в колективі (суспільстві) відбувається перерозподіл суспільного продукту, а серед військових ватажків встановлюється правляча еліта, верхівка яка спирається на військові сили, свої дружини, яка живуть за рахунок війни (наприклад виникнення держави у франків, у монголів).

Аристократичний спосіб (аристократія з древньогрецької - влада кращих, знатних) передбачає особливе положення знатних родів, предки яких складали еліту племен в зв'язку з їх природними та іншими даними (воєнним мистецтвом, хоробрістю, розум і т. д.). Нащадки спадкують особливе положення в суспільстві, стають елітарною групою, яка здобуває функції керівництва, управління, спочатку неполітичного, а згодом і політичного. В якості прикладу зазвичай називають створення держави в Древньому Римі, пов'язану з боротьбою патриціїв - аристократів і плебеїв - простонароду.