Плутократичний шлях виникнення держави (плутократія з древньогрецької - влада багатства), як вважають використовувалась більш рідко, ніж перші дві і переважно в центральних та приморських районах Сходу. Він пов'язаний з зосередженням влади в руках окремих осіб, а згодом - визначеної групи головним чином через їх видатне майнове положення (вміле використання дарів моря). Навколо них групуються і багаточисленні прибічники, матеріально залежні від перших.

Концепція олігархічного виникнення держави у всіх її варіантах в якості необхідної умови передбачає спочатку природну, а згодом і створювану «зверху» асиметрію суспільства ( насамперед соціальну, хоча даний аспект недостатньо враховується прибічниками олігархічної концепції). Це тягне за собою виділення різноманітними шляхами шару владної еліти, верхівки суспільства.

Психологічна теорія намагається пояснити виникнення державно-правових явищ потребами людей. Які ж ці потреби? Це -- потреба володарювати одних та потреба підкорятися інших; усвідомлення необхідності лідера у суспільстві та потреби виконувати його вказівки. Психологічна теорія вбачала в народі інертну масу, що бажає підкорятися.

Л. Петражицький у своїх працях з історії держави та права поділяє право на автономне (інтуїтивне) та позитивне (гетерономне). Автономне походить від внутрішнього «голосу» совісті. Позитивне засноване на зовнішньому нормативному акті. Право виконує розподільну та організаційну функції у суспільстві. Розподільна полягає в наділенні громадян ідеальними благами (свобода совісті, свобода слова тощо), організаційна ж -- у наданні суб'єктам владних повноважень. Багато принципових положень цієї теорії були сприйняті й використані у сучасній теорії держави та права, незважаючи на її замкненість на психологічному аспекті правового життя суспільства.

Теорія насильства. Причиною виникнення держави і права розглядається насильство і завоювання, поневолення одних народів іншими. Зміст теорії полягає в тому, що виникнення приватної власності, соціальних груп та держави є результатом внутрішнього і зовнішнього насильства, що здійснюється шляхом політичного впливу. При цьому прихильники теорії Е. Дюрінг, Л. Гумилович розглядають насильство як природне явище, що породжує єдність протилежних елементів держави (переможців і переможених).

Марксистська (класова) теорія походження держави (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін). Марксистське розуміння природи держави було викладено Ф. Енгельсом у роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884). Воно базується на вченні про суспільно-економічну формацію, засновану на конкретному способі виробництва і відповідних формах власності. Саме економічні чинники (суспільний поділ праці, приватна власність, розкол суспільства на класи) сприяли розкладу первіснообщинного ладу і виникненню держави. Тим самим обґрунтовувалася ідея про класову природу держави, боротьбу класів між собою як основну причину її виникнення. Держава виникла із необхідності стримувати пригнічений клас; вона зробилася знаряддям економічно панівного класу, який за допомогою держави став ще й політично домінуючим у суспільстві. Класова теорія, безумовно, перебільшувала значення економічних чинників, але давала обґрунтоване з позицій діалектико-матеріалістичного світогляду бачення закономірностей розвитку людського суспільства.

Безумовно класово-матеріалістична теорія дає підстави для аналізу причин виникнення держави, визначення її сутності, але вона є однобічною, оскільки пояснює походження держави виключно економічними і класовими чинниками. Крім того, пов'язуючи виникнення держави з виникненням класів, ця теорія передбачала неминуче зникнення держави разом з відмиранням класів і встановленням суспільства комуністичного самоврядування. Усі вказані теорії відіграли певну роль в поясненні походження держави, але жодна з них не в змозі пояснити, чому до початку великих географічних відкриттів (рубіж XV-XVI ст.) державні великі установи існували лише в окремих регіонах земної кулі. Відповідь на це питання було надано теорією неолітичної революції. Із позиції цієї теорії держава виникла внаслідок переходу людства від привласнюючого господарства до відтворюючого. Учені дотепер сперечаються про причини неолітичної «революції». У будь-якому випадку вона відбулася тільки там, де демографічний тиск на природу перевищив її можливості дати людям прожиток, і при цьому були екологічні можливості для землеробства і скотарства. Відтворююче землеробство неможливе без відносин власності на природні ресурси, перш за все землю, і без над громадського регулювання. Ось чому з позиції неолітичної революції виникла держава. Нині все більшого значення набуває багатофакторна теорія походження держави (рос. історик Ігор Дьяконов), яка розглядає як результат взаємодії географічного, демографічного, технологічного, економічного, соціального, психологічного та інших чинників.

Прихильність до певної теорії значною мірою обумовлює визначення юридичної природи держави, що, в свою чергу, визначає практичні кроки в реальному процесі державотворення. Саме на засадах теорії походження держави безпосередньо формуються політичні цілі. Тому їх хибність, чи, навпаки, ефективність фактично є передбачуваними. Звідси виливає висновок про те, що створення перспективної моделі формування та функціонування механізму держави можливе лише за умов ґрунтовного аналізу існуючих теорій генезису держави. При цьому мова йде не просто про засвоєння певної сукупності знань, а саме про їх критичний аналіз та оцінки.

РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ ТА ОСНОВНІ ТИПИ

Аналізуючи історію людства можна дізнатися про багатоманіття шляхів виникнення та розвитку держав у різних народів світу, що обумовило плюралізм теоретичних поглядів на процес виникнення держави, її поняття, місце та призначення в суспільстві. Протягом останніх століть розроблені різні за своїм змістом і спрямованістю концепції, доктрини, теорії держави, зокрема демократичної, національної, тоталітарної, соціальної, правової, загального благоденства і т. д. Кожна з них має свій предмет і методологію дослідження, вивчає та відбиває певні властивості, характеристики реально існуючих споріднених держав. Так, у статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Це означає що вітчизняна державність може бути комплексно охарактеризована тільки при умові застосування відповідних теорій держави.

Наявність різноманітних за спрямованістю і змістом концепцій та теорій не виключає їх певної єдності у розумінні основних ознак держави. Класичним вважається виділення як основних сукупності таких ознак держави без яких її існування не можливе: територія, населення, влада, уряд. Юридичне визначення необхідних і достатніх ознак міститься в статті 1 Конвенції Монтевідео 1993 р., в якій зазначається, що держава як суб'єкт міжнародного права повинна володіти такими рисами: а) постійним населенням, б) певною територією, в) урядом, г)здатністю вступати у зносини з іншими державами.

У сучасній вітчизняній юриспруденції склалося два основних підходи до подальшої конкретизації, деталізації цих фундаментальних характеристик держави. Одні вчені пов'язують державу переважно з владою, управлінням і вважають, що держава є насамперед, особливою територіальною організацією влади у суспільстві. Така традиція у розумінні держави звертає її увагу переважно на її властивості як суб'єкта політичної влади, інституту політичної системи суспільства.

Інші вчені визначають державу як універсальну організацію країни, соціальне призначення роль та місце якої не обмежується тільки політичною сферою суспільного життя, а її діяльність - тільки здійсненням влади (управління). З цієї позиції держава є суб'єктом усіх основних сфер суспільного життя, а призначення влади полягає не лише не тільки в забезпеченні політичних, а й в забезпеченні загальнолюдських потреб.

З цих позицій держава - це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління та примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили.

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держави в наукові літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне явище, яке має ряд ознак, що властиві їй як особливій організації політичної влади. Загалом виділяють як основні так і побічні ознаки. До таких ознак відносяться:

Наявність території - держава здійснює своє управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднуючу щодо населення роль. Цією ознакою позначається відмінність держави як від організації родового суспільства, що формувалося на основі об'єднання за кровно рідними ознаками, так і від ідеологічних виховних, етнічних та інших формувань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністративно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці - області, губернії, краї, штати, округи, провінції тощо, держава є само організованою спільнотою.

Територія держави - частина земної кулі, яка включає сушу, води і повітряний простір над ними, який перебуває у межах кордонів держави і під її суверенітетом. Територія держави підпорядкована виключній і повній владі держави, якій вона належить. Держава закріплює все населення певною територією, встановлює певний режим проживання і пересування в межах її території, а також виїзд за кордон, в інші держави.

Наступною ознакою держави є наявність публічної влади. Такого апарату влади не було у родовому суспільстві, оскільки управління здійснювалось усіма членами роду або радою старійшин на громадських засадах. Апарат публічної влади відрізняється і від суб'єктів громадянського суспільства (особа, сім'я, політичні партії, громадські та релігійні організації і т.д.).

Для того, щоб можна було здійснювати управління, керівництво чи підкорення, потрібні соціальні органи влади, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. І такі органи були створені - це армія (озброєні загони людей), поліція, суди, чиновники (особи, наділені владними функціями, тобто повноваженнями управляти, наказувати, вимагати тощо). Названі органи влади і чиновники, що до них входили, солдати, поліцейські, судді, тощо представляли відокремлену від суспільства публічну владу. Наявність публічної влади, тобто влади відокремленої від суспільства, є ознакою, що характеризує державу як політичну організацію влади.

Третьою ознакою держави є її суверенітет. Суверенітет - це одна з істотних ознак держави, її можливість повноправно здійснювати внутрішньо та зовнішньополітичні справи, не допускати у свою діяльність іноземних держав та інших внутрішньодержавних сил (організацій). Невід'ємними юридичними ознаками суверенітету є єдність, верховенство, незалежність державної влади.

Суверенітет характеризує державу, як особливий суб'єкт політичних відносин, як основну складову політичної системи суспільства, є тим самим критерієм, який дозволяє відрізнити державу від інших формально-правових союзів. Сутність суверенітету, як ознаки держави закріплено у ст.2 Конституції України. Він полягає у верховенстві і єдності держаної влади та поширюється на всю територію Української держави.

Наступною ознакою держави є офіційна система права і законодавства. Тільки держава має право в особі компетентних органів видавати юридичні норми, які є обов'язковими для всього населення (що постійно чи тимчасово проживає на території держави) і забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Правова система повинна певною мірою відповідати умовам життя суспільства, надійно забезпечувати захист прав, свобод і законних інтересів людини; усіх суб'єктів суспільних відносин.