ВСТУП

Процеси національного державотворення та соціальної модернізації висувають на перший план проблему кадрового забезпечення реформ, здійснення державної кадрової політики.

Проблеми кадрової політики в цілому і державної кадрової політики зокрема аналізуються в працях вчених В.Б. Авер'янова, Г.В. Атаманчука, О.О. Воронька, С.Д. Дубенко, В.М. Князєва, В.І. Лугового, Н.Р. Нижник, В.В. Цвєткова, Г.В. Щокіна та ін.

Єдиного визначення державної кадрової політики в літературі та законодавстві не існує. Це, по-перше, пов'язано з багатозначністю цих понять, а по-друге, з тим, що на різних етапах історичного розвитку відбувалися зміни в суб'єктах кадрової політики.

Поняття „кадрова політика” і „державна кадрова політика” різні за змістом. „Кадрова політика” значно ширше поняття, оскільки її суб'єктами виступають підприємства, установи, організації, політичні партії, органи державної влади та місцевого самоврядування. Основним же суб'єктом державної кадрової політики виступає держава, яка визначає місце і роль кадрів у суспільстві, мету, завдання, найважливіші напрями і принципи роботи державних структур з кадрами, головні критерії їх оцінки, шляхи вдосконалення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, раціонального використання кадрового потенціалу країни. Саме тому державна кадрова політика є визначальною складовою загальної кадрової політики, а головна роль у її розробці належить центральним та місцевим органам державної влади.

Кадрова політика - генеральний напрямок кадрової роботи, сукупність принципів, методів, форм, організаційного механізму щодо вироблення цілей і завдань, спрямованих на збереження, зміцнення і розвиток кадрового потенціалу, на створення відповідального і високопродуктивного згуртованого колективу, здатного своєчасно реагувати на постійно мінливі вимоги ринку з урахуванням стратегії розвитку організації.

Державна кадрова політика - стратегія, політичний курс роботи з кадрами на загальнодержавному рівні. Це виражаюча волю народу державна стратегія формування, розвитку та раціонального використання кадрів, усіх трудових ресурсів держави. Це система офіційно визнаних цілей, завдань, пріоритетів і принципів діяльності держави з організації та регулювання кадрових процесів і відносин.

Мета даної курсової роботи полягає у теоретико-методологічному дослідженні здійснення кадрової політики в державному секторі економіки.

Завдання роботи полягають у тому, щоб:

охарактеризувати поняття та вимоги до кадрової політики в державному секторі економіки;

дослідити зміст сучасної кадрової політики держави та її характерні риси;

визначити основні риси кадрового менеджменту, його функції у державному секторі.

Предметом дослідження виступає кадрова політика у сфері державного управління.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ Й РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ

1.1 Поняття кадрової політики в державному секторі економіки

Державна кадрова політика окрім іншого - галузь загальної політики щодо принципів та методів відбору громадян на державну службу, їх підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, розстановки та переміщення, використання та мотивування. Вона є інтегрованим відображенням групових, місцевих, кооперативних та інших інтересів, через формування кадрового складу органів влади.

Об'єктом свого впливу держава вважає весь кадровий потенціал суспільства, всі людські ресурси. Разом з тим, об'єктом безпосереднього державного управління є кадри державної служби, які складають основу апаратів органів державної влади.

Механізми управління державними службовцями на відміну від процесів організації кадрового потенціалу виробничих, підприємницьких, фінансово-банківських структур мають свої особливості і жорстко регламентуються спеціальною системою нормативно-правових актів держави, що обумовлює необхідність побудови чіткої схеми супроводження системи роботи з кадрами. Мета державної кадрової політики - забезпечити ефективне функціонування апарату державного управління.

Державна кадрова політика в нових умовах має бути спрямована на формування такої системи роботи з кадрами, яка б орієнтувалась на отримання як економічного, так і соціального ефекту, найвищого кінцевого результату.

Перспективи розвитку кадрових процесів в умовах правової демократичної соціальної держави, потреба у демократизації, демонополізації та деідеологізації роботи з кадрами дозволяють визначити ряд суттєвих рис нової державної кадрової політики, яка в сучасних умовах має бути:

складовою державної політики;

науково обґрунтованою, творчою, ураховувати потреби держави в кадрах у перехідний період, визначати послідовність і етапність вирішення стратегічних завдань;

орієнтованою на відродження і сталий розвиток України, на залучення до державної служби професійно підготовлених, підприємливих людей з новаторськими творчими прагненнями і мотивацією;

об'єктивною, всебічною, комплексною, такою, що базується на єдності цілей, принципів, форм і методів роботи з кадрами та має враховувати різні аспекти вирішення кадрових питань (економічні, соціальні, політичні, моральні, соціально-психологічні та інші);

єдиною для всієї України, але в той же час багаторівневою (державною, регіональною, місцевою), охоплювати весь кадровий корпус, всі кадрові процеси незалежно від механізму і ступеня державного впливу на них;

перспективною, мати попереджувальний та випереджувальний характер, розрахований на формування кадрів нової генерації з урахуванням соціального прогресу, у тому числі зміни змісту і характеру праці чиновників;

демократичною за цілями, соціальною базою і механізмом вирішення кадрових проблем;

достатньо гнучкою, тобто з одного боку, стабільною, оскільки саме зі стабільністю пов'язані певні надії працівників, а з іншого - динамічною, коректуватися відповідно до зміни тактики залежно від ситуації;

забезпечувати індивідуальний підхід до персоналу;

духовно-моральною, виховувати в кожному державному службовці патріотизм, гуманізм, чесність, впевненість у правоті і громадянську відповідальність за доручену справу та особисту поведінку;

правовою, здійснюватися в межах і на засадах закону, що створює правові гарантії об'єктивного і справедливого вирішення кадрових питань;

ураховувати як вітчизняний так і зарубіжний досвід [11, с.14].

Саме ці риси - реалістичність, науковістьтворча спрямованість, об'єктивність, комплексність, демократичність, моральність, духовність, індивідуальність, гуманізм, законність та ін. - мають стати теоретико-змістовними принципами державної кадрової політики.

1.2 Принципи здійснення кадрової політики

Державна кадрова політика має базуватися на відповідних принципах. Принцип (від лат. principium - основа) як поняття теорії відображає в системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв'язки між її елементами. Принцип - фіксація наукового пізнання з усіма наслідками, що випливають звідси.

Принципи державної кадрової політики - це основні, регламентуючі її положення і правила, які мають об'єктивну основу, базуються на природі і закономірностях кадрової діяльності і відображають цю діяльність у постійному розвитку.

Державна кадрова політика, як раніше відзначалося, має розроблятись на підставі таких базових принципів, як: науковість, конкретно-історичний підхід, моральність, законність, спадковість, демократизм, змінність.

Основними специфічними принципами, що регулюють кадрові процеси в окремій сфері, є:

добір за діловими, професійними і морально-етичними якостями;

дотримання гласності і відкритості, соціальна рівність доступу громадян до державної служби;

постійна увага до розвитку кадрів, їхньої підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

створення та функціонування ефективної системи резерву кадрів;

оновлення і одночасно стабільність кадрів, їх наступність, поєднання досвідчених і молодих, перспективних працівників;

аналіз стану кадрового потенціалу, оцінка його діяльності за досягнутими результатами і методами роботи.

В умовах побудови демократичної, правової держави, на нашу думку, серед принципів державної кадрової політики особливого значення набуває принцип її демократизму на основі верховенства права і законності.

Основоположними принципами державної кадрової політики на сучасному етапі, крім вищенаведених, має бути комплексність, коли охоплюються всі сфери кадрової роботи, системність, тобто врахування взаємозалежності і взаємозв'язку окремих складових цієї роботи; ефективність, коли будь-які витрати в цій сфері повинні окупатися через результати діяльності.

Нового змісту має набути принцип перспективності кадрів, який передбачає необхідність виконання таких умов: встановлення вікового цензу для різних категорій посад; визначення терміну роботи на одній посаді, на одній і тій же ділянці роботи; можливість зміни професії чи спеціальності, організація систематичного підвищення кваліфікації, стан здоров'я.

Здійснення державної кадрової політики повинно базуватися на поєднанні довіри до кадрів з високою вимогливістю до них і конструктивною підтримкою.

У сучасних умовах здійснення переходу від кадрової роботи в старому розумінні до науково організованої системи управління персоналом слід звернути увагу на принципи управління персоналом - правила, основні теоретичні положення і норми, котрими повинні керуватися керівники і спеціалісти в процесі управління персоналом. Управління персоналом здійснюється на основі традиційних принципів: науковості, демократизму, плановості, ефективного відбору, добору і розстановки кадрів, централізації і децентралізації, лінійного, функціонального і цільового управління, забезпечення контролю виконання рішень та ін. [15,с.49].

У цьому напрямку має враховуватися кращий досвід організації управління персоналом у розвинутих країнах світу. Зокрема, у США і Японії широко використовуються такі принципи управління персоналом: довічного найму; контролю виконання завдання, заснованого на довірі; поєднання такого контролю з корпоративною культурою; консенсусне прийняття рішень, тобто обов'язкове схвалення прийнятих рішень більшістю працівників. Такі підходи мають враховуватися під час формування системи управління кадровими процесами на державній службі України, що, безперечно, буде мати позитивний результат.

1.3 Історичний досвід здійснення державної кадрової політики

Аналіз історичного досвіду здійснення державної кадрової політики свідчить, що вона завжди була безпосередньо пов'язана з соціально-економічним розвитком країни, політикою держави. Саме це обумовило вимоги до формування її основних напрямів, визначення пріоритетів, принципів, форм і методів роботи з кадрами управління.

Починаючи з проведення освітніх реформ 1804 та 1828 рр., відбувалось становлення системи підготовки кваліфікованих фахівців, з'явилася мережа закладів вищої і середньої спеціальної освіти. Новим поштовхом до її розвитку стали освітні реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. Протягом цього періоду активно створювалися навчальні заклади та зростали обсяги підготовки фахівців.